2. Екологічне правопорушення.

Юридична відповідальність в галузі екології настає за наявності фактичної підстави її застосування до правопорушника. Такою є вчинене правопорушником екологічне правопорушення. Про його вчинення, а значить і застосування еколого-правової відповідальності можна говорити лише за наявності повного складу правопорушення. Під поняттям «склад екологічного правопорушення» розуміють сукупність складових його елементів, що утворюють діяння. У ньому розрізняють об'єкт правопорушення (предмет посягання), об'єктивну сторону, суб'єкт правопорушення, суб'єктивну сторону.

З приводу визначення об'єкта екологічного правопорушення в юридичній літературі висловлені різні позиції. Автор розділяє ту, що об'єктом екологічного правопорушення є суспільні відносини в галузі екології, які регулюються нормами екологічного права і охороняються заходами еколого-правової відповідальності. Це суспільні відносини з приводу раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, а значить — забезпечення сприятливого навколишнього природного середовища для життя і здоров'я людини.

Посягання на суспільні, в даному випадку екологічні, правовідносини здійснюється шляхом протиправного впливу на їх складові елементи:

— об'єкти правовідносин:

— навколишнє природне середовище і окремі його компоненти, що мають природне походження, знаходяться в тісному зв'язку з іншими компонентами навколишнього природного середовища, виконують екологічні функції. Саме це є головною ознакою екологічного правопорушення, що відрізняє його від інших правопорушень, пов'язаних з компонентами природного середовища. Наприклад, не можна розглядати як екологічне правопорушення забруднення повітря виробничих приміщень — вони не є компонентом природного середовища, хоч таке забруднення і спричиняє шкоду здоров'ю людини, але не має екологічної спрямованості;

— суб'єкти правовідносин, оскільки негативний вплив на природні компоненти навколишнього природного середовища призводить до порушення оптимальних умов життєдіяльності людини;

— норми, які встановлюють певний порядок взаємодії суб'єктів правовідносин і об'єктів правовідносин (стосовно екологічних правовідносин це порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища).

2. До об'єктивних ознак екологічного правопорушення (об'єктивна сторона екологічного правопорушення) відноситься:

— протиправність вчинку чи поведінки;

— спричинення шкоди або суспільної небезпеки, а також існування (настання) реальної загрози такої шкоди чи небезпеки в результаті правопорушення;

— наявність причинного зв'язку між правопорушенням і шкодою.

Протиправними є така поведінка чи вчинок суб'єкта, які порушують приписи та норми закону або іншого нормативного акта шляхом невиконання або неналежного виконання обов'язків. Залежно від характеру юридичного обов'язку протиправна поведінка може виступати у формі протиправної дії чи протиправної бездіяльності. І та, і інша є порушенням юридичного обов'язку. Якщо протиправна дія — це вчинення поведінки, забороненої законом, то протиправна бездіяльність — це не вчинення зобов'язаної дії, невиконання обов'язку, звичайно за умови існування об'єктивної можливості виконання зобов'язуючої дії чи обов'язку. Так, згідно ст. 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення екологічним правопорушенням, за яке накладається адміністративне стягнення, є псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, неочищеними стічними водами, виробничими відходами. Таке правопорушення є результатом протиправних дій громадян і посадових осіб з порушенням правил (а можливо всупереч їм) застосування (зберігання, знешкодження, транспортування та ін.) агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та радіоактивних матеріалів, захоронення їх та виробничих відходів.

Одночасно вказана стаття встановлює відповідальність за невжиття заходів по боротьбі з бур'янами — протиправну бездіяльність, що теж призводить до виникнення правопорушення в галузі використання природних ресурсів.

Як правило, протиправні дії чи бездіяльність призводять до певних негативних наслідків — спричинення шкоди чи реальної загрози такої шкоди, компонентам природи, природному середовищу в цілому, здоров'ю людини, що є другою важливою ознакою правопорушення в галузі екології, а в ряді випадків — обов'язковою.

Від величин заподіяної шкоди і ступеня суспільної небезпеки правопорушення залежить вид відповідальності і санкція за скоєне екологічне правопорушення. Наприклад, відповідно до ст. 77 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог пожежної безпеки в лісах тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових осіб від трьох до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Знищення чи пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до десяти, а на посадових осіб — від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Між протиправним екологічним порушенням і спричиненою шкодою (її реальною загрозою), суспільною небезпекою, має існувати причинний зв'язок — третя об'єктивна ознака екологічного правопорушення. Хоча більшість екологічних правопорушень мають формальний склад, тобто відповідальність настає за сам факт вчинення правопорушення, незалежно від настання суспільне небезпечних наслідків. Наприклад, перевищення затверджених лімітів та нормативів використання природних ресурсів (ст. 912 КпАП), проведення вибухових робіт з порушенням правил, що встановлені з метою охорони рибних запасів (ст. 250 Кримінального кодексу України і т. ін.).

3. Суб'єктами екологічного правопорушення є фізичні та юридичні особи, які володіють певною право- і дієздатністю:

— громадяни (які досягли 16-річного віку, осудні);

— посадові особи, визначені, як суб'єкти правопорушень відповідно до законодавства.

В деяких випадках законодавство визнає суб'єктом екологічного правопорушення також і іноземних громадян (наприклад, ст. 244 КК України — порушення законодавства про континентальний шельф України).

4. Для покладення відповідальності за екологічне правопорушення крім вказаних вище об'єктивних ознак — протиправності дії (бездіяльності), шкоди і причинного зв'язку між ними необхідна ще одна ознака — наявність вини правопорушника, яка є четвертим елементом складу екологічного правопорушення, а для володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки (підприємств різного профілю, установ, організацій, діяльність яких призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовище, умови життєдіяльності людини) — екологічний ризик.

Наявність і ступінь вини правопорушника визначається двома обставинами: наявністю реальних можливостей для належного виконання ним екологічного обов'язку, поведінкою правопорушника, його фізичними діями, внутршньо обумовленими, його психічним станом — волею, свідомістю, іншими психічними якостями.

В екологічному правопорушенні вина правопорушника існує також в двох формах: умислу (прямого і непрямого) і необережності (легковажність і недбалість).

Умисел, як форма вини, має місце в поведінці суб'єкта тоді, коли він усвідомлює протиправний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачає настання негативних наслідків такої поведінки, бажає їх або байдуже сприймає загрозу їх настання. До правопорушень, вчинених з умислом, однозначно відносяться такі екологічні правопорушення, як незаконне полювання, незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 248, 249 КК України) та ін.

Правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли суб'єкт, який його вчинив, не передбачав настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки, хоча міг і повинен був передбачити їх , або коли легковажно розраховував на їх відвернення (наприклад, знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем (ст. 77 КпАП України); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250 КК України) може бути правопорушенням, вчиненим як з умислу, так і з необережності і т. д.).

Форма вини, з якою скоєне конкретне екологічне правопорушення, враховується при кваліфікації правопорушення і визначенні міри покарання за нього, тобто впливає на обсяг відповідальності, але не на відвернення самої відповідальності.

Для володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки за умови спричинення ними шкоди навколишньому природному середовищу, життю і здоров'ю людини, еколого-правова відповідальність настає незалежно від вини, тобто за неповного складу екологічного правопорушення.

Отже, екологічне правопорушення — це винна, протиправна екологічно небезпечна дія чи бездіяльність, яка посягає на встановлений законодавством порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної небезпеки і призводить до спричинення шкоди довкіллю та здоров'ю людей.

Відповідно до законів України порушеннями законодавства, за які настає еколого-правова відповідальність, визнаються:

1. У галузі охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки згідно Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»:

— порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

— порушення норм екологічної безпеки;

— порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

— допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів та скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

— перевищення лімітів та порушення вимог використання природних ресурсів, в тому числі самовільне спеціальне використання природних ресурсів;

— порушення строків внесення платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

— невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

— невиконання розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчинення опору їх представником;

— порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

— невиконання вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають

— особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної та Зеленої книг України;

— неподання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування та фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

— приниження честі і гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, посягання на їх життя та здоров'я.

2. У сфері проведення і дії екологічної експертизи згідно Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 січня 1995 року:

— порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі порушення встановленого порядку проведення екологічної експертизи, здійснення екологічної експертизи неправоздатними підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян та іншими формуваннями, незаконне втручання будь-кого у проведення екологічної експертизи;

— підготовка і подання завідомо неправдивого експертного висновку;

— невиконання вимог державної екологічної експертизи;

— фінансування, будівництво, впровадження у виробництво нових технологій та устаткування, надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансування та реалізація програм і проектів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

— ухилення від надання на законну вимогу державних еколого-експертних органів і формувань необхідних відомостей та матеріалів.