3.6. Правопорушеннями у галузі охорони атмосферного повітря згідно ст. 44 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» є:

— порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

— перевищення лімітів та нормативів граничне допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря, перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря;

— викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів;

— здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

— впровадження відкриттів, винаходів, нових технічних систем, речовин і матеріалів, в тому числі закуплених в зарубіжних країнах, експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря;

— порушення правил складування і утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, застосування і зберігання мінеральних добрив, хімічних речовин, інших препаратів, що спричинило забруднення атмосферного повітря;

— проектування і будівництво об'єктів з порушенням норм і вимог щодо охорони і використання атмосферного повітря;

— невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони та використання атмосферного повітря;

— ненадання своєчасної та повної і достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела його забруднення, а також про стан геологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря.

Законодавством України може бути встановлена відповідальність за інші види правопорушень у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

В найбільш загальному вигляді екологічні правопорушення класифікують на такі види: проступки і кримінальні злочини.

За ступенем і масштабом екологічної небезпеки та заходами державно-правового примусу, застосовуваними до правопорушника в результаті скоєння екологічного правопорушення, розрізняють:

1) еколого-правовий проступок, за вчинення якого законодавством України передбачається дисциплінарна відповідальність;

2) еколого-адміністративне правопорушення, що тягне за собою адміністративну відповідальність;

3) еколого-майновий делікт (від лат. всяке правопорушення) у вужчому розумінні — правопорушення, що не становить кримінально-караної дії і спричиняє лише до компенсування завданої шкоди) — в екологічному праві передбачає застосування майнової відповідальності за вчинення екологічного правопорушення;

4) екологічний злочин — найтяжчий вид екологічного правопорушення, за вчинення якого законодавством встановлена кримінальна відповідальність.

3. Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Система юридичної відповідальності і санкцій за протиправну екологічно значиму поведінку досить складна. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68) з посиланням на законодавство України встановлено дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність:

А. Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення — це різновид юридичної відповідальності, яка настає за еколого-правові проступки, що пов'язані з виконанням трудової функції працівника (посадових обов'язків посадової особи). Це невиконання чи неналежне виконання працівником його функціональних трудових обов'язків, пов'язаних з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, а також з порушенням вимог екологічного законодавства, дотримання яких є його посадовим обов'язком.

Законодавство не встановлює конкретного переліку дисциплінарних проступків у галузі екології, за які настає еколого-правова відповідальність, як це має місце стосовно адміністративної чи кримінальної відповідальності. Для застосування даного виду відповідальності характерними є такі ознаки:

1. Дисциплінарна відповідальність у галузі екології настає лише за екологічні правопорушення, вчинені працівником в процесі виконання ним своїх трудових обов'язків, встановлених службовими правилами, статутами, положеннями, правилами внутрішнього трудового розпорядку. Наприклад, за невиконання планів і заходів з охорони навколишнього природного середовища щодо раціонального використання природних ресурсів, за порушення нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище.

При цьому слід враховувати, що дисциплінарна відповідальність застосовується лише за порушення екологічних правил, виконання яких входило до кола посадових обов'язків правопорушника.

2. Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення може бути застосована до правопорушника лише адміністрацією підприємства або керівництвом фірми, крім керівників структурних підрозділів і головних спеціалістів, які не відносяться до адміністрації. Тобто суб'єктами правовідносин з приводу застосування дисциплінарної відповідальності є учасники цих трудових правовідносин: працівник (посадова особа) і роботодавець в особі адміністрації, відносини між якими регулюються укладеним ними трудовим договором.

3. Дисциплінарне стягнення може накладатися на правопорушника незалежно від настання екологічних наслідків, лише за формальним складом, за одним лише фактом вчинення правопорушення.

4. Для дисциплінарної відповідальності, в тому числі і в галузі екології, характерна спрощена процедура її застосування, тобто адміністрація підприємства, де працює суб'єкт екологічного правопорушення, має право застосувати дисциплінарне стягнення до нього лише на підставі його пояснення, без наявності обов'язкових, наприклад, для застосування кримінальної чи адміністративної відповідальності в галузі екології протоколів, складених за участю понятих, речових доказів та ін.

Відповідно до законодавства посадові особи та спеціалісти, винні у порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища рішенням їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності частково або повністю.

Видами дисциплінарних стягнень, застосовуваними за вчинення екологічного правопорушення, згідно законодавства України, є догана і звільнення з роботи.

Б. Адміністративна відповідальність — це різновид юридичної відповідальності в галузі екології, застосовуваної за скоєння еколого-адміністративного правопорушення.

Відмінності між адміністративною та дисциплінарною відповідальністю полягають у специфіці предмета правопорушення, суб'єктів відповідальності, процедури застосування санкцій за його скоєння.

Якщо дисциплінарна відповідальність за скоєння екологічного проступку застосовується владою (волевиявленням, рішенням) адміністрації підприємства, установи, організації стосовно своїх працівників, наділених певною професійною правосуб'єктністю за невиконання чи неналежне виконання екологічних обов'язків, визначених посадовими положеннями, то адміністративна відповідальність у галузі екології носить надвідомчий характер. Вона покладається на винних осіб спеціально створеною системою органів адміністративної юрисдикції, до якої входять місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, загальні суди, органи державного санітарного епідеміологічного нагляду, інші спеціально уповноважені щодо охорони навколишнього природного середовища та окремих природних об'єктів і ресурсів державні органи.

Адміністративна відповідальність покладається на юридичних і фізичних осіб різного статусу: посадових осіб, громадян за порушення загальнообов'язкових правил, загального порядку щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, встановлених для всіх громадян, незалежно від місця і характеру їх роботи.

Адміністративна відповідальність у галузі екології може застосовуватись лише за конкретні еколого-правові порушення, передбачені екологічним законодавством, санкції за які визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно КпАП адміністративно-правовими санкціями, що застосовуються до винних у порушенні вимог екологічного законодавства і порядку його застосування, є:

— попередження (наприклад, ст.ст. 50, 79 КпАП);

— штраф;

— конфіскація знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є особистою власністю порушника;

— вилучення незаконно добутих об'єктів природних ресурсів (ст. 85, 88, 91 КпАП);

— позбавлення права заняття певним видом діяльності у галузі екології (наприклад, права полювання згідно ст. 85 КпАП).

Відповідно до компетенції органів, уповноважених щодо застосування адміністративної відповідальності, як адміністративно-правова санкція може бути застосоване обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємства, установи, організації і об'єкта у разі порушення ним законодавства про охорону навколишнього природного середовища, невиконання встановлених технологічних, санітарних та інших спеціальних вимог щодо безпеки довкілля та відтворення його природного стану.

Адміністративна відповідальність в галузі екології застосовується з обов'язковим дотриманням процесуального порядку щодо збору доказів, протоколів правопорушення, розгляду справи і т. ін.

В. Кримінальна відповідальність у галузі екології — це особлива форма захисту від екологічних правопорушень, що являють собою найбільшу небезпеку для суспільства і навко­лишнього природного середовища.

Згідно формулювання положень статей Кримінального кодексу України, що є єдиним законодавчим документом, відповідно до якого визначаються вид та міра кримінальної відповідальності за екологічні правопорушення в Україні, кримінальні покарання застосовуються за велику, значну шкоду, завдану державі або окремим природним об'єктам, за протиправні діяння у сфері екології, вчинювані систематично, вчинені повторно або раніше судимими особами, а також пов'язані з жорстоким поводженням з дикими тваринами, що спричинило їх загибель або каліцтво, і звичайно ж, за екологічне правопорушення, що: а) заподіяло шкоду здоров'ю людей; б) завідомо могло спричинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки; в) призвело до загибелі людей .

Сфера кримінальної відповідальності у галузі екології згідно нині діючого Кримінального кодексу України охоплює такі види злочинних діянь:

1. У галузі використання природних ресурсів:

— незаконна порубка лісу (ст. 246);

— незаконне полювання (ст. 248);

— незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249);

— порушення правил охорони надр (ст. 240);

2. У галузі охорони навколишнього природного середовища та його окремих компонентів:

— проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250);

— порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244);

— жорстоке поводження з тваринами (ст. 299);

— забруднення атмосферного повітря (ст. 241);

— забруднення моря (ст. 243);

Кримінальна відповідальність застосовується до винних у скоєнні екологічних правопорушень осіб лише судом і після попереднього слідства чи дізнання спеціально уповноваженими на те органами відповідно до процесуального порядку, визначеного Кримінально-процесуальним кодексом України.

Суб'єктами кримінальної відповідальності є громадяни і посадові особи, тобто фізичні особи, винні у вчиненні екологічного злочину.

Оскільки підставою застосування кримінальної відповідальності у галузі екології є екологічні злочини — екологічні правопорушення з високим ступенем екологічного ризику і екологічної небезпеки, то кримінальна відповідальність передбачає за їх скоєння більш суворе покарання, застосування до порушників більш суворих санкцій, ніж передбачені іншими видами юридичної відповідальності у галузі екології.

Відповідно до Кримінального кодексу України це такі види покарань:

— штраф — значно більшого розміру, ніж застосовуваний як адміністративно-правова санкція; прив'язаний до мінімального розміру заробітної плати і тому залежить від її величини, а також наслідків кримінально-караного порушення у галузі екології;

— виправні роботи;

— позбавлення волі.

Підсилюючим компонентом покарання за скоєння деяких видів екологічних злочинів є:

— конфіскація знарядь вчинення кримінальне караного правопорушення та всіх природних ресурсів, що були незаконно добуті в результаті цього правопорушення (обов'язково);

— позбавлення порушника права займати відповідні посади протягом певного строку.

Вид та величина (міра) покарання залежить від ступеня суспільної небезпеки скоєного екологічного злочину і встановлюється постановою суду в межах, визначених відповідною статтею Кримінального кодексу України.

Г. Майнова відповідальність. Згідно положення статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» застосування заходів дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням стану природних об'єктів і якості природних ресурсів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, використання окремих його об'єктів та компонентів.

Це загальне положення про відшкодування спричиненої протиправними діями шкоди, передбачене цивільним законодавством, конкретизоване в екологічному законодавстві, зокрема у названому вище Законі та інших нормативно-правових актах поресурсового спрямування, з метою забезпечення захисту навколишнього природного середовища, рослинного і тваринного світу, вирішення багатьох екологічних проблем.

Шкода, за цивільним законодавством, — це грошове вираження, грошова оцінка негативних для правопорушника майнових наслідків, які тим відчутніші для нього, чим більші матеріальні і моральні втрати спричинило скоєне ним правопорушення.

Стосовно екологічних правопорушень і застосування з приводу їх вчинення майнової відповідальності можна говорити не тільки про матеріальні, економічні підстави — знищення, псування майна громадян і юридичних осіб (наприклад, втрат лісового масиву в результаті незаконної порубки дерев, незаконного вилову чи потрави в результаті забруднення вод, цінних пород риб), що призводить до матеріальної шкоди.

Можна говорити про матеріальну шкоду як підставу застосування майнової відповідальності у галузі екології, оскільки екологічне правопорушення — це може бути порушення особистих немайнових прав громадян суспільства, зокрема щодо забезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля, охорони здоров'я — прав, гарантованих Конституцією України. Цим особистим немайновим правам громадян кореспондуються обов'язки власників і користувачів природних ресурсів щодо дотримання вимог екологічної безпеки, органів управління в галузі екології щодо надання своєчасної, повної і достовірної інформації про стан довкілля, ступінь придатності для користування і допустимість використання окремих природних ресурсів. Якщо вказані обов'язки зобов'язаними особами не виконуються і тим самим порушуються немайнові права громадян в галузі екології, то вони, крім того, що мають бути відновлені у примусовому порядку (судом), можуть бути компенсовані як моральна шкода, спричинена вказаними екологічними правопорушеннями. Інша справа, що шкода, спричинена екологічним правопорушен­ням особистим немайновим правам, не завжди може бути оцінена в грошовій формі досить точно, так як прояви негативного впливу екологічного правопорушення можуть бути віддалені у часі.

Отже, підставами застосування до фізичних і юридичних осіб, винних у вчиненні екологічного правопорушення, майнової відповідальності є: юридичні підстави — наявність правової норми, що встановлює таку відповідальність і регламентує її застосування; фактичні підстави — наявність реальної шкоди — матеріальної чи моральної.

Умови настання майнової відповідальності за вчинення екологічного правопорушення передбачені цивільним законодавством:

— протиправність поведінки особи, що вчинила екологічне правопорушення;

— наявність реальної шкоди;

— причинний зв'язок між заподіяною шкодою і протиправною поведінкою;

— наявність вини заподіювача шкоди.

Характерними особливостями застосування майнової відповідальності у галузі екології є:

— її обов'язковість, незалежно від застосування інших видів відповідальності за вчинення екологічного правопорушення;

— необов'язковість доведення вини заподіювача шкоди у разі спричинення її джерелом підвищеної екологічної небезпеки;

— відшкодування шкоди у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, а також витрат на поліпшення втраченої у результаті правопорушення якості природних ресурсів.

Враховуючи специфіку екологічної шкоди (можливість прояву її наслідків через певні, а інколи значні, проміжки часу), методика її розрахунку спирається на сам факт вчинення екологічної шкоди, а не на наслідки її прояву. Якщо така методика відсутня, то розмір шкоди обраховується на підставі фактичних затрат, необхідних для відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. В окремих випадках шкода може бути відшкодована шляхом покладання обов'язку на винуватця щодо відновлення стану і якості навколишнього природного середовища та його окремих об'єктів за рахунок власних коштів заподіювача шкоди, його власними силами.

Згідно цих документів способами (методами) обчислення шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями можна назвати такі:

— нормативний (на основі затверджених нормативів плати);

— витратний (базується на встановленні розміру шкоди через визначення фактичних втрат щодо відтворення природних об'єктів);

— таксовий (на підставі затверджених такс). Розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, та соціальних такс, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування шкоди, завданої екологічним правопорушенням, в порядку застосування майнової відповідальності, здійснюється її суб'єктами добровільно, а у разі їх відмови від добровільного відшкодування збитків — у судовому порядку за позовом зацікавлених фізичних і юридичних осіб.