3. Право землекористування.

Підставою виникнення права власності на землю чи права землекористування є ціла низка юридичних фактів: прийняття рішення первинного власника чи землекористувача про виділення і надання земельної ділянки зацікавленій особі за її заявою, якому передує підготовка необхідного обгрунтування і процедура необхідних узгоджень (у випадку придбання земельної ділянки за власні кошти — укладення договору купівлі-продажу, посвідченого у нотаріальному порядку); відведення земельної ділянки в натурі, тобто встановлення землевпорядними організаціями її меж на місцевості; і нарешті — одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку або право користування нею (видача і реєстрація його здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними радами ).

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди (основного виду землекористування), виникає після укладення відповідного договору (договору оренди) і його реєстрації у відповідній адміністрації.

Використання землі в Україні є платним.

Придбання земельних ділянок понад граничні розміри, встановлені ст. 67 Земельного кодексу (понад 0,25 га присадибної ділянки у сільських населених пунктах, більше 0,15 га у селищах міського типу і т. д.) здійснюється за плату, яка розраховується на підставі нормативної ціни, визначеної законодавством України. Крім того, власники землі та землекористувачі щорічно сплачують земельний податок або орендну плату, величина яких залежить від якості та місцезнаходжен­ня земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

Не справляється плата за радіоактивні та хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства, а також на землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння. Від плати за землю звільняються новостворювані селянські (фермерські) господарства протягом трьох років з часу передачі у їх власність або надання у користування земельної ділянки.

Власники землі і землекористувачі мають право використовувати свої земельні ділянки будь-яким, не забороненим законом, способом — самостійно господарювати на землі, використовуючи наявні на земельній ділянці загальнопоширені копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, за винятком промислового добування не загальнопоширених копалин.

Громадяни України, яким земельна ділянка належить на праві приватної власності мають право надавати її в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а у разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних сил України, вступу до навчального закладу — до п'яти років; у разі успадкування земельних ділянок неповнолітніми — до досягнення ними повноліття. Вони можуть використовувати її як заставу шляхом укладення договору застави з кредитною установою.