ТЕМА 04. Право природокористування.

2.1. Питання теми.

1. Поняття права природокористування, його види та принципи.

2. Підстави виникнення та припинення права природокористування. Порядок набуття права природокористування.

3. Суб’єкти та об’єкти права природокористування.

4. Зміст права природокористування.

5. Особливості реалізації права природокористування на умовах оренди природних ресурсів.

2.2. Інформаційні матеріали теми

1. Поняття права природокористування, його види та принципи.

Природокористування — це одна із сторін взаємодії природи і суспільства, яка виражається у використанні громадянами суспільства корисних для них властивостей природи.

Як інститут екологічного права право природокористування є сукупністю норм, закріплених в нормативно-правових актах, з приводу регулювання відносин, що виникають при використанні природних ресурсів. Таке трактування відображає поняття «право природокористування» в об'єктивному розумінні. Воно означає наявність фактично розроблених, прийнятих, затверджених, об'єктивно існуючих правових норм, які забезпечують механізм правового регулювання правовідносин з приводу природокористування. Це норми, які встановлюють форми і види природокористування, закріплюють права і обов'язки природокористувачів та юридичні засоби захисту прав суб'єктів правовідносин з приводу природокористування.

Крім об'єктивного, в науці екологічного права існує поняття «право природокористування» в більш вузькому, суб'єктивному розумінні. В суб'єктивному значенні право природокористування — це сукупність прав і обов'язків природокористувача, які визначають коло його повноважень щодо користування природними ресурсами.

Право природокористування в суб'єктивному значенні означає набуття суб'єктом таких повноважень у відносинах з приводу природокористування, які дозволяють йому діяти в рамках, визначених законом — правом природокористування в об'єктивному розумінні, і вимагати захисту свого права природокористування.

Отже, право природокористування — це система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання правомочностей у відносинах з приводу користування природними ресурсами, забезпечення ефективності їх використання та захист законних прав суб'єктів природокористування.

Залежно від класифікаційних критеріїв існують різні види права природокористування.

У найбільш укрупненому вигляді класифікація видів права природокористування проводиться за ознакою його доступності, яка означає певний порядок надання права природокористування. Відповідно до такої класифікації правом загального природокористування є право вільно, без потреби у наявності будь-якого дозволу компетентних або уповнова­жених на те органів чи осіб користуватись природним об'єктом.

Право спеціального природокористування — це таке право, яке набувається з використанням дозвільної системи і потребує виділення окремих природних об'єктів чи їх частин у відокремлене користування.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам, організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та інших видів діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах. Наприклад, ст. 49 Лісового кодексу України встановлено право загального користування лісовими ресурсами для громадян України: вільно перебувати у лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. При цьому вони повинні дотримуватись вимог пожежної безпеки і користуватися зазначеними ресурсами способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, та у строки, встановлені державними лісогосподарськими органами.

Разом з тим ст. 50 Лісового кодексу України встановлює право спеціального використання лісових ресурсів в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування, за спеціальним дозволом — відповідно до лісорубного квитка (ордера) або лісового квитка. На відведення для спеціального використання лісових земельних ділянок лісокористувачі мають право здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів: заготівля деревини під час рубок головного користування, живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревина, зелень тощо).

Встановлення загального чи спеціального виду природокористування залежить від виду природного об'єкта і стану навколишнього природного середовища, який визначає значення цього об'єкта для суспільства.

Залежно від об'єкта природокористування розрізняють право землекористування, надрокористування, водокористування, лісокористування, право користування рослинним і тваринним світом, об'єктами природно-заповідного фонду і т.д.

Відповідно до цільової спрямованості природокористування окремими природними об'єктами можна говорити про більш детальну внутрішню класифікацію видів природокористування:

— у водокористуванні — для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, енергетичних, рибогосподарських та інших потреб;

— в користуванні тваринним світом — любительське, спортивне рибальство, мисливство, використання об'єктів тваринного світу в наукових цілях, для комерційного розведення і т. д.

Розрізняють постійне і тимчасове природокористування залежно від встановлених строків природокористування. Наприклад, постійним і тимчасовим може бути користування землею.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування землею, відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України, може бути короткостроковим — до трьох років і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового чи довгострокового користування.

Строки природокористування іншими природними об'єктами визначаються відповідним законодавством, а в кожному конкретному випадку природокористування встановлюються органом, який видав дозвіл на користування природним об'єктом.

Крім того, класифікацію видів природокористування можна проводити за такими критеріями:

черговістю його виникнення: право первинного, право вторинного користування — природокористування через посередництво первинних природокористувачів;

суб'єктами природокористування — право колективного природокористування і право індивідуального природокористування та ін.

Правове регулювання відносин з приводу природокористування базується на правових ідеях, принципах, основне спрямування яких — раціональне та ефективне використання природних ресурсів, охорона та їх відновлення.

Оскільки право природокористування — це одна із складових екологічного права, то його принципи є частиною спеціально правових принципів екологічного права, докладно розглянутих в главі І. За деяким доповненням це такі:

— екологічна безпека природокористування, обумовлена необхідністю максимального збереження екологічних зв'язків в екосистемі, забезпечення її цілісності, як природного середовища існування людства і забезпечення життя на планеті;

— стабільність права природокористування, що забезпечує зацікавленість користувача у поєднанні права використання природних ресурсів з обов'язком щодо відтворення їх;

— раціональність і цільовий характер природокористування, що обумовлює його ефективність і корисність;

— нормування і лімітування в природокористуванні, мета якого економічність природокористування;

— платність спеціального природокористування і компенсаційність негативного впливу від природокористування, наслідком якого стало погіршення стану природного середовища;

— стимулювання ефективного природокористування для підвищення зацікавленості користувачів в правильному господарському розпорядженні природними ресурсами.