4. Зміст права власності на природні ресурси.

Зміст права власності на природні ресурси є сукупність трьох головних правомочностей щодо них: права володіння, права користування і права розпорядження. Вказані правомочності виникають у власника разом з набуттям права власності на природні ресурси і в сукупності можуть належати лише власникові. Наприклад, орендар земельної ділянки має право на її використання відповідно до цільового призначення, але не має права на передачу її у власність іншому власникові. Право володіння природними ресурсами — це забезпечена юридичними нормами можливість фактично і безперешкодно, хоча і з дотриманням вимог законодавства, впливати на них. Це гарантована належність власнику, яка означає «невід'ємність природних ресурсів від власників без згоди останніх або без належних на те підстав, це визнання їх абсолютних прав на природні об'єкти і ресурси та недопущення впливу на них інших осіб.

Право володіння — це гарантія подальшого розпорядження природними ресурсами та їх використання.

Право користування природними ресурсами — це використання їх корисних властивостей, забезпечене наявністю юридичних норм щодо такого.

Право користування землею та іншими природними ресурсами реалізується на декількох рівнях:

— суб'єктами права приватної та колективної власності з метою використання корисних властивостей природних ресурсів для задоволення особистих потреб. Забезпечується юридичне гарантованою можливістю для самостійного їх господарювання;

— державою і органами місцевого самоврядування для задоволення різноманітних потреб громадян і суспільства в цілому (матеріальних, естетичних). Забезпечується діяльністю спеціальних уповноважених державою органів, яка спирається на правове закріплення і регламентацію в нормативних актах.

Право розпорядження — це, виходячи з цивілістичного розуміння, юридичне забезпечена можливість визначення фактичної і подальшої долі природного об'єкта. Особливістю права розпорядження природними ресурсами як власністю є необхідність визначення для цього їх правового статусу.

Правовий статус природного об'єкта — це:

а) визначення його основного цільового призначення;

б) віднесення його до певної категорії відповідно до встановленої законодавчими актами класифікації. Наприклад, всі землі за Земельним кодексом України поділені на 7 категорій залежно від їх цільового призначення: землі населених пунктів, землі запасу, землі водного фонду і т.д. Території та об'єкти природно-заповідного фонду за завданнями, науковим профілем, особливостями природоохоронного режиму поділяються на природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні природні парки. Встановлення подібних характеристик в нормативних актах практично для всіх природних об'єктів і визначає напрямки розпорядження ними при реалізації повноважень власності на них, а значить, є першим етапом права розпорядження. В подальшому право розпорядження передбачає розподілення природних об'єктів за суб'єктами власності, володільцями, орендарями, користувачами — надання у власність чи користування, або процес перерозподілу природних об'єктів — вилучення із власності або користування і зміну користувача (власника, володільця, орендаря, наймача).

Відповідно до екологічного законодавства України правом розпорядження держави є юридичне забезпечена можливість визначення основних засад і режиму використання природних ресурсів, передача їх у власність або користування, встановлення порядку та розмірів плати за використання об'єктів, граничних розмірів плати за оренду землі.

Право розпорядження органів самоврядування — це надана правовими нормами можливість розподілу і перерозподілу природних ресурсів, визначення розміру середніх часток, що підлягають передачі у власність, надання у користування цих ресурсів, відчуження їх іншим особам відповідно до чинного законодавства.

Право розпорядження колективних і приватних власників природних ресурсів — це забезпечена правовими нормами можливість самостійного використання природних ресурсів, право надання їх у користування іншим особам з дотриманням вимог законодавства та право добровільного відчуження.

Здійснення права власності на природні ресурси, про що вже зазначалося, повинно відзначатися суворим дотриманням вимог екологічного законодавства. Право власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідностям інших громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію на планеті і природну якість землі.