8.2. Облік використання робочого часу та виробітку.

Робочий час – це встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого робітники і службовці згідно з правилами внутрішнього розпорядку повинні виконувати свої трудові обов’язки.

Робочий день – це встановлена законом норма робочого часу протягом доби, яка лежить в основі його правового регулювання.

Кодексом законів про працю України передбачено скорочену тривалість робочого часу:

1) для працівників віком від 16 до 18 років – 6-ти годинний робочий день;

2) для працівників віком від 15 до 16 років – 4-х годинний робочий день;

3) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, - не більше 36-ти годин на тиждень.

Облік використання робочого часу, а також контроль за станом трудової дисципліни на підприємстві здійснюється шляхом табельного обліку.

При прийомі на роботу працівникові надається табельний номер, а в трудовій книжці робиться позначка про його зарахування на підставі наказу керівника підприємства.

На кожного працівника у відділі кадрів відкривають особову картку, в якій зазначають необхідні анкетні дані про працівника і всі зміни, що відбуваються в його роботі. Бухгалтерія відкриває особову картку кожному працівникові.

Табельний облік ведеться за такими способами: жетонним, картковим, за пропускною системою.

Облік використання робочого часу ведеться у табелі.

Завданнями табельного обліку є:

- контроль за явкою на роботу і залишенням роботи;

- виявлення причин запізнень або неявки на роботу;

- одержання даних про фактично відпрацьований працівниками час, склад робочого часу;

- складання звітності про наявність працюючих та її рух, про стан трудової дисципліни.

Облік виробітку робітниками-відрядниками у промисловості здійснюють за типовими формами залежно від технологічного процесу виробництва, системи організації та оплати праці в рапортах про виробіток, у маршрутних листках, відомостях обліку виробітку, нарядах та інших документах.