8.Сх  криза 1875-1878. Рос-тур війна. Берлінський конгрес.

Серйозним випробуванням для Союзу трьох імператорів стало загострення Східного питання в 1875 р., що призвело до нового військового зіткнення на Балканах і, як наслідок, перекроювання політичної карти регіону. Причиною загострення відносин стало національно-визвольне повстання проти турецького панування в Боснії й Герцеговині в 1875 р. В наступному 1876 р. повстали болгари. Підтримку повстанцям надали Сербія і Чорногорія, які оголосили війну Османській імперії. Османські війська придушили повстання в Боснії та Болгарії з надзвичайною жорстокістю, що викликало обурення громадської думки і урядів європейських держав. Армії Сербії й Чорногорії також зазнали поразки.Виникла загроза самостійності Сербії й Чорногорії, які були автономними князівствами у складі Османської імперії. Це й стало підставою для втручання в конфлікт на Балканах європейських держав. Протягом 1875 – 1876 рр. представники Росії, Австро-Угорщини. Німеччини, а також Великої Британії й Франції виробили кілька проектів мирного урегулювання східної кризи. Після провалу конференції послів великих держав у Константинополі в кінці 1876 – на початку 1877 рр., яка поставила Туреччині вимогу надати Боснії й Герцеговині і Болгарії статус автономних провінцій, відносини між Росією і Османською імперією різко погіршилися. Росія розпочала дипломатичну підготовку до війни з Туреччиною. Вона заручилася підтримкою своїх дій основними європейськими державами. З Австро-Угорщиною була досягнута домовленість про те, що в обмін на сприятливий нейтралітет у російсько-турецькій війні австрійські війська окупують Боснію і Герцеговину. З Румунією Росія підписала союзний договір, спираючись на який це князівство проголосило повну незалежність від Османської імперії і підтримало Росію. 24 квітня 1877 р. Росія оголосила війну Туреччині. На боці Росії, окрім Румунії, були Сербія і Чорногорія. Війна була надзвичайно тяжкою. Хоч турецька армія була далеко не передовою в Європі, російська перемога була досягнута дорогою ціною. 3 березня 1878 р. за 12 км. Від турецької столиці в містечку Сан-Стефано був підписаний прелімінарний (попередній) мирний договір між Росією і Туреччиною. За цим договором створювалася «велика Болгарія» від Дунаю до Егейського моря і від Чорного моря до Орхідського озера – номінально залежне від Туреччини, але автономне князівство з правом обирати собі князя. Турецька війна виводилася з території Болгарії, а російські війська отримували право залишатися там на два роки. Усталювалася незалежність Сербії, Чорногорії, Румунії, а також надавалася Боснії і Герцеговині автономія в рамках Османської імперії. До Росії відходила відібрана у неї в 1856 р. частина Бессарабії, а також закавказькі території – Ардаган, Карс, Батум, Баязет. 13 червня 1878 р. в Берліні розпочався міжнародний конгрес, в якому взяли участь основні європейські держави, включаючи Османську імперію. 13 липня 1878 р. був підписаний Берлінський трактат, що визначив нову політичну карту Балкан. Сербія, Чорногорія і Румунія отримали визнання як незалежні країни. Подвійний статус отримала Боснія і Герцеговина: формально вона залишалася турецьким володінням, але була окупована австрійськими військами і перейшла під управління Австро-Угорщини. Росія закріпила за собою Південну Бессарабію і частину завойованих територій в Закавказзі. Проте Берлінський конгрес переглянув положення Сан-Стефанського договору про створення Болгарської держави. Її територія була поділена на три частини. Західна частина (Македонія та інші землі) повністю поверталися під владу турецького султана. Південна частина Болгарії (Східна Румелія) між Балканськими горами і Фракією отримала лише обмежену адміністративну автономію у складі Османської імперії. Нею управляли чиновники, які призначалися урядом Туреччини. В північній частині (між Дунаєм і Балканськими горами) створювалося самостійне Болгарське князівство. Ще напередодні Берлінського конгресу Велика Британія, скориставшись тяжким становищем Туреччини, нав’язала їй договір про передачу під англійський контроль стратегічно важливого острова Кіпр. Російсько-турецька війна 1877 – 1878 рр. внесла великий вклад у справу визволення Балкан від турецького панування. Але через політику великих європейських держав на Берлінському конгресі значна частина балканських народів залишалася під владою Османської імперії. Це обумовило неминучість нового піднесення визвольної боротьби на Балканах у майбутньому, а отже і міжнародних ускладнень. Таким чином, Берлінський конгрес не спричинив установлення міцного миру і спокою на Балканах, а тільки посіяв зерна нових міжнародних конфліктів.