12. Анг-фр угода 1904.
Загострення англійсько-німецького суперництва спонукало Велику Британію відмовитися від політики «блискучої ізоляції», яку вона послідовно здійснювала в останній третині ХІХ ст. У січні 1902 р. Велика Британія підписала союзний договір з Японією. Англія стала на шлях зближення з можливим суперником Німеччини – Францією. Але зробити це було не легко. Фашодський інцидент, загостривши англійсько-французькі відносини. Англійському уряду необхідно було перш за все врегулювати колоніальні суперечки з Францією. Для Франції питання про зближення з Англією набувало на початку ХХ ст. також великого значення. Втягнення Росії в далекосхідні проблеми, зокрема виникнення російсько-японської війни в лютому 1904 р., ослабило позиції Франції в Європі; вона опинилася один на один з Німеччиною. В таких умовах їй доводилося забути образу за Фашоду. Правда, Франція змогла нормалізувати відносини з Італією. Надавши Італії фінансову допомогу, Франція в 1900 р. підписала з нею угоду про розподіл сфер впливу на півночі Африки: в обмін на визнання «права» Італії на Тріполітанію і Кіренаїку, Франція отримала італійську згоду на загарбання Марокко. В 1902 р. Франція й Італія підписали угоду про взаємний нейтралітет у випадку нападу на них інших держав. Взаємні візити англійського короля Едуарда VII і французького президента Е.Лубе в 1903 р. супроводжувалися демонстраціями англійсько-французького зближення. Після переговорів 8 квітня 1904 р. в Лондоні була підписана англійсько-французька угода (у формі конвенції та двох декларацій) про розподіл колоній. За допомогою цієї угоди Англія і Франція досягли «сердечної згоди» в подоланні колоніального суперництва. Ця угода відома в історії міжнародних відносин як англійсько-французька Антанта.У відповідності з конвенцією 1904 р., Франція відмовлялася від монопольних прав на рибальство біля берегів Ньюфаундленду, отримавши низку переваг і вигід у Африці: право вільного плавання річкою Гамбія, виправлення на свою користь кордону у Східній Нігерії тощо. Декларація про Сіам установлювала його поділ на англійську і французьку сфери впливу вздовж р.Менам: англійці отримали західну частину, а французи – східну. При цьому обидві сторони відмовилися від анексії цих територій, що дозволило Сіаму номінально зберегти незалежність. Найважливіше значення мала декларація про становище в Єгипті і Марокко. Велика Британія оголосила, що не буде змінювати політичний статус Єгипту. Зі свого боку Франція зобов’язалася більше не ставити питання про виведення з Єгипту британських військ. Відповідно Франція обіцяла не змінювати статус Марокко, а Велика Британія взнала її переважаючий вплив у цій північно африканській країні. У секретній частині декларації, на протилежність оприлюдненій, передбачалася можливість зміни «політичного статусу» як Марокко, так і Єгипту. Інакше кажучи, Франція визнавала за Великою Британією право на повне колоніальне панування в Єгипті, а Британія фактично давала згоду на французьке загарбання Марокко. Секретна частина декларації мала одне застереження: сторони зобов’язалися перешкоджати спробам третіх країн поширити свій вплив на Марокко, за винятком Іспанії, якій повинен відійти стратегічно важливий район марокканської території, що межує з Гібралтарською протокою. На узбережжі Гібралтарської протоки англійський уряд волів мати не Францію, а слабкішу і тому безпечнішу Іспанію. Це застереження стало основним змістом договору між Іспанією і Францією в 1904 р. про розмежування їх сфер впливу в Марокко. Договір про «сердечну згоду» не передбачав створення формального воєнного союзу між Францією і Великою Британією. Але англійсько-французький союз, хоч і не оформлений на папері, відтепер існував, відіграючи важливу роль у зміні розстановки сил у міжнародних відносинах. Ця угода поряд з англійсько-японським союзом 1902 р. означала остаточний відхід Великої Британії від політики «блискучої ізоляції». Франція опинилася зв’язаною одночасно і договорами з двома державами – Росією і Великою Британією. І хоч англійсько-російські відносини залишалися напруженими, Франція мала стати своєрідним мостом можливого зближення Великої Британії й Росії.