20. Сараєвське вбивство. Липнева криза. Початок ПСВ.
В Сербии имелся ряд националистических организаций, которые ставили своей задачей объединение южных славян и создание «Великой Сербии». Среди офицеров сербской армии существовала тайная организация под наименованием «Чёрная рука». Целью её было освобождение сербов, находившихся под властью Австро-Венгрии. «Чёрная рука» была построена на основе строжайшей конспирации. Имена её членов были известны только центральному комитету. Рядовые участники не знали друг друга. Каждый член общества был обязан привлечь в него нового члена и отвечал своей жизнью за его верность. Вождём «Чёрной руки» был полковник Драгутин Дмитриевич, по кличке «Апис», начальник сербской контрразведки. Правительство Пашича его побаивалось. Старый австрийский император Франц-Иосиф доживал свои последние годы. По мере того как он дряхлел, в политической жизни Австро-Венгрии всё большее значение приобретал его племянник, наследник престола эрцгерцог Франц-Фердинанд, глава военной партии, подготовлявшей войну против Сербии. Планы эрцгерцога были известны «Чёрной руке». Эта организация задумала убийство австрийского наследника. Сербское правительство догадывалось о заговоре и не одобряло его. Оно опасалось его последствий в момент, когда ещё не была закончена программа реконструкции русской армии, а сербская армия ещё не залечила ран, нанесённых балканскими войнами. Но сербское правительство не мешало «Чёрной руке», которая держала его в страхе. 28 июня 1914 г. Франц-Фердинанд был убит в населённом сербами боснийском городке Сараево, куда он приехал, чтобы присутствовать на происходивших там манёврах австро-венгерской армии. Перша світова війна почалася 1 серпня 1914 р. з оголошення Німеччиною війни Росії. Цьому передувала «липнева криза», спричинена вбивством наступника австрійського і угорського престолу Франца-Фердинанда, яка завершилася оголошенням Австро-Угорщиною війни Сербії 28 липня 1914 р. В умовах «липневої кризи» Росія гарантувала Сербії свою підтримку, хоч союзного договору з нею не мала. Росію підтримала союзна їй Франція. Під час візиту до Петербургу президента Р.Пуанкаре (20-23 липня) було прийнято остаточне рішення про те, що в разі надзвичайних обставин Росія підтримає Сербію і сама буде підтримана Францією. Аналогічно поступила і Німеччина, союзниця Австро-Угорщини. Очевидно, що така позиція великих держав призвела до того, що австро-сербський конфлікт перетворився на загальноєвропейську війну, а зі вступом до неї Великої Британії з її колоніями і домініонами - на світову. Оголошення Німеччиною війни Росії було спричинене мобілізацією російської армії, що з 31 липня стала загальною. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції і почала наступ на її територію не через Ельзас-Лотарингію, як передбачали французи в своїх стратегічних планах, а через Бельгію і Люксембург. 4 серпня війну Німеччині оголосила Велика Британія, хоч стратегічні розрахунки німецького керівництва передбачали її нейтралітет у війні. Британія не мала союзних договорів ні з Францією, ні з Росією, а влітку 1914 р. впритул підійшла до підписання з Німеччиною угоди за зразком Антанти з Францією і Росією, що мала урегулювати існуючі між ними суперечності щодо розподілу сфер впливу. Велика Британія стала єдиною країною «Троїстої згоди», яка сама оголосила війну Німеччині. Як привід було використано порушення Німеччиною нейтралітету Бельгії, гарантом безпеки якої виступала Британія з часу проголошення її незалежності. Очевидно, насправді Британія вступила у війну, виходячи зі своїх традиційних принципів збереження рівноваги сил в Європі, щоб не дати Німеччині розбити Францію і таким чином встановити свою гегемонію на континенті. 5 серпня 1914 р. представники Великої Британії, Франції і Росії підписали угоду про взаємні зобов'язання не укладати сепаратного миру, що перетворило Антанту (Троїсту згоду) на військово-політичний союз. Спочатку німецька сторона розраховувала отримати від Бельгії дозвіл провести свої війська через її територію. Однак Бельгія не лише відмовила, але й організувала серйозний спротив, особливо біля фортеці Льєж, який було подолано лише 16 серпня. Як наслідок графік просування німецьких військ за планом Шліффена було зірвано.