2.Історія союзу трьох імператорів.

На початку 1870-х років ХІХ ст. міжнародна обстановка в Європі і світі привела до тимчасового зближення інтересів Німеччини, Австро-Угорщини і Росії. Бісмарк був зацікавлений у зближенні з Росією, щоб перешкодити зближенню Росії й Франції, що дозволило б Німеччині уникнути війни на два фронти, тобто одночасно на її західних і східних кордонах. Австро-Угорщина, чиї інтереси стикалися з Росією на Балканах, прагнула знайти в Німеччині союзника і з її допомогою добитися від Росії згоди на поділ сфер впливу в цьому регіоні. Росію штовхало на зближення з Німеччиною і Австро-Угорщиною загострення суперечностей з Великою Британією, перш за все у Середній Азії, де російська експансія все більше наштовхувалася на британське проникнення в цей регіон. 6 травня 1873 р. між Німеччиною і Росією була укладена військова конвенція, що зобов’язувала обидві сторони у випадку нападу на одну з них будь-якої іншої європейської держави надати на допомогу союзнику 200 тис. армію. Через місяць (6 червня) за допомогою Бісмарка Австро-Угорщина і Росія уклали консультативний пакт, до якого в жовтні 1873 р. приєдналася Німеччина. Так склалося угрупування трьох держав, зв’язаних між собою зобов’язаннями про взаємні консультації з міжнародних питань і про взаємодопомогу у випадку війни. Згодом угода отримала назву Союз трьох імператорів. Кожна держава-учасниця цього союзу мала на меті власні цілі. Росія і Австро-Угорщина мали потребу у сильному союзнику і одночасно прагнули отримати хоч деякі важелі впливу на Німеччину, могутність якої їх турбувала. Так, під час т.з. «Військової тривоги» 1875 р., коли Європа очікувала на нову німецько-французьку війну, Росія як учасниця Союзу трьох імператорів змогла переконати уряд Німеччини виступити з заявою про відсутність у нього агресивних намірів, що розрядило міжнародну напруженість. Сподівання Бісмарка на те, що Росія, зайнята східними справами, дозволить Німеччині вільно порядкувати в Європі, не виправдалися. Серйозним випробуванням для Союзу трьох імператорів стало загострення Східного питання в 1875 р. Німецький канцлер Отто фон Бісмарк, зміцнюючи союзницькі відносини з Австро-Угорщиною, не бажав відкритого розриву відносин з Росією. Він намагався запобігти можливому зближенню Росії з Францією, яку він як завжди вважав затятим ворогом Німеччини. Саме тому Бісмарк дбав про збереження відносин з Росією. Скориставшись прагненням Російської імперії убезпечити себе на Заході, у зв’язку з посиленням її експансії у Середній Азії та загрозою зіткнення з Великою Британією, Бісмарк нав’язав Росії рішення про відновлення Союзу трьох імператорів. 18 червня 1881 р. між Німеччиною, Росією і Австро-Угорщиною був підписаний договір на трьохрічний термін. На відміну від договору 1873 р., який був консультативним пактом, новий договір був угодою про нейтралітет. Договір передбачав сприятливий нейтралітет сторін, якщо б одна із них опинилася у стані війни з «четвертою великою державою». В тогочасній міжнародній обстановці це означало, що Росія буде зберігати нейтралітет у випадку французько-німецької війни, а Німеччина і Австро-Угорщина дотримуватимуться нейтралітету у випадку англійсько-російського військового конфлікту. В угоді визначалися також сфери впливу Австро-Угорщини і Росії на Балканах, а Росія зобов’язувалася поважати австро-угорські інтереси на Балканському півострові. Через три роки, в 1884 р. цей договір був продовжений терміном ще на три роки.

Загострення суперечностей між Росією і Австро-Угорщиною на Балканах у середині 1880-х років зробило неможливим продовження Союзу трьох імператорів, термін дії якого закінчувався в 1887 р. Тоді у Бісмарка, який намагався не допустити війни Німеччини на два фронти, виникла ідея т.зв. «перестраховочного договору».