24. Боснійська криза

В 1908 р. виникла нова міжнародна криза (Боснійська криза), що була пов’язана з подіями на Балканах. Щоб зберегти собі вихід в Егейське море Австро-Угорщина уклала з Османською імперією угоду про будівництво залізниці з Сараєво, адміністративного центру Боснії, яка знаходилася під її управлінням, через Нови-Пазарський саджак до македонського порту Салоніки, що залишався під владою Туреччини. Здійснення цього проекту могло змінити стратегічну обстановку на шкоду Росії. Серйозні зрушення у становищі на Балканах спричинила в 1908 р. молодотурецька революція в Османській імперії, яка змусила султана Абдул-Гаміда ІІ відновити конституцію і скликати парламент. Скликання парламенту передбачало проведення виборів у всіх володіннях Османської імперії,  в тому числі і в окупованих Австро-Угорщиною 1878 р. Боснії та Герцеговини. Тим самим відпадало формально-правове обгрунтування подальшого збереження австрійської окупації. Австро-Угорщина вирішила скористатися революцією, щоб здійснити анексію Боснії та Герцеговини. Для знаходження взаємоприйнятного вирішення балканських проблем міністр закордонних справ Ізвольський у вересні 1908 зустрівся зі своїм австрійським колегою Еренталем у замку Бухлау в Чехії. Між ними була досягнута усна домовленість з балканських проблем, яку вирішили зберегти в таємниці. Ця угода передбачала, що Австро-Угорщина не буде заперечувати проти змін міжнародно-правового режиму Босфору і Дарданелл і згодиться надати Росії право проводити свої військові кораблі через протоки подинці. Натомість Росія погодилася на приєднання до Австро-Угорської імперії Боснії та Герцоговини.  7 жовтня 1908 р. Австро-Угорщина, не рахуючись з позицією Росії в односторонньому порядку оголосила про анексію Боснії та Герцоговини. У відповідь уряд Росії розірвав усну угоду, укладену в Бухлау. З протестом проти дій Австро-Угорщини виступив уряд Османської імперії, але не маючи підтримки великих держав і переживаючи внутрішні ускладнення, він відмовився від своїх суверенних прав на Боснію та Герцоговину, отримавши за це компенсацію в розмірі 2,5 млн. фунтів стерлінгів. Енергійно протестував проти дій Австро-Угорщини і уряд Сербії, який також претендував на ці провінції, як частину майбутньої південослов’янської держави. Сербія зажадала автономії для Боснії та Герцоговини, а також поділу Нови-Пазарського саджаку між Сербією і Чорногорією з метою встановлення між ними спільного кордону і запобігання подальшого просування Австро-Угорщини на південь. Виникла гостра міжнародна криза. Для вирішення балканської проблеми Сербія звернулася за допомогою до Російської імперії, яка підтримала основні вимоги сербів. Російський уряд запропонував передати питання про анексію Боснії та Герцоговини Австро-Угорщиною на розгляд спеціальної конференції держав-учасниць Берлінського конгресу 1878 р. Однак пропозиція Росії не знайшла підтримки не лише з боку Австро-Угорщини і Німеччини, але навіть з боку дружньої Франції. В лютому-березні 1909 р. криза досягла своєї кульмінації. Австро-Угорщина зосередила на кордоні з Сербією значні армійські підрозділи. Не залишилася осторонь від конфлікту і Німецька імперія. 14 березня 1909 р. уряд Німеччини, знаючи про непідготовленість Росії до війни, запропонував їй санкціонувати австро-угорську анексію двох південно-слов’янських провінцій. Через тиждень, 21 березня, майже в ультимативній формі він зажадав негайної відповіді, давши зрозуміти, що негативна відповідь Росії потягне за собою напад Австро-Угорщини на Сербію при підтримці Німеччини. Росія, яка в 1905 р. зазнала поразку у війні з Японією і ослаблена революцією, не була ще готова до нового великого збройного конфлікту. 22 березня 1909 р. Росія була змушена погодитися на німецькі вимоги. Через кілька днів її приклад наслідувала і Сербія. В російських політичних колах розцінили відступ Росії під тиском Німеччини як «дипломатичну Цусіму».  Боснійська криза 1908-1908 рр. стала ще одним важливим етапом на шляху до Першої світової війни.