17. Англ.-рос антанта

. Ще в 1905 р., особливо на Альхесіраській конференції, англійська дипломатія почала зондувати грунт відносно можливості англійсько-російської угоди Далекосхідний антагонізм між обома державами був певною мірою притуплений перемогою Японії. Суперництво на Близькому Сході також стало дещо слабшати: адже у Великої Британії і Росії виявився там спільний ворог у особі Німеччини.. Суперництво Великої Британії й Росії зберігалося в Афганістані, Персії (Ірані) та Тібеті, але тепер воно відступає на другий план перед загрозою з боку Німеччини, у тому числі в азійському регіоні. До того ж дипломатія Росії не могла розраховувати на встановлення російського контролю над чорноморськими протоками без згоди Лондона. Британсько-російське зближення відбувалося повільно. Лише після візиту російського флоту в березні 1907 р. в англійський порт Портсмут, що супроводжувався демонстрацією зближення двох країн, а також англійської допомоги в укладанні російсько-японської рибальської конвенції, торгового договору і політичної угоди щодо розподілу сфер впливу Росії і Японії в Маньчжурії в липні 1907 р., англійсько-російські переговори прискорилися. 31 серпня 1907 р. у Санкт-Петербурзі була підписана російсько-британська угода, яка фактично припиняла майже сторічний антагонізм між двома державами в Азії. Формально угода торкалася трьох питань – про Тібет, Афганістан і Персію. Росія і Велика Британія погодилися визнати територіально недоторканість Тібету, не втручатися в його внутрішні справи і спілкуватися з Лхасою, адміністративним центром Тібету, лише через центральний китайський уряд. Персія була поділена на три зони впливу – російську, британську і нейтральну. Обидві сторони зобов’язувалися не прагнути до отримання концесій в чужій сфері впливу і не втручатися в дії іншої сторони у своїй сфері впливу. Що стосується Афганістану, то Росія визнала, що він знаходиться поза сферою її інтересів. Зі свого боку Велика Британія зобов’язалася утримуватися від анексії афганської території. Англійсько-російська угода 1907 р. забезпечила приєднання Росії до англійсько-французької Антанти, яка, таким чином, стала Троїстою Антантою (чи Троїстою згодою). Як наслідок, зміцніло угрупування держав, яке на міжнародній арені відігравало роль противаги Троїстому союзу. Це сприяло певній стабілізації становища в Європі, зміцненню балансу сил, що склався. Однак, на відміну від Троїстого союзу Німеччини, Австро-Угорщини і Італії, англійсько-російсько-французька Антанта ні формально, ні фактично воєнно-політичним союзом не була. Угоди 1904 і 1907 рр., завдяки яким і виникло це угрупування, не містили ніяких воєнних чи політичних зобов’язань, які б прямо чи опосередковано зобов’язували сторони надавати один одному допомогу у випадку війни. Але значення цих договорів полягало в тому, що вони вирішивши спірні питання між Англією і Францією, Англією і Росією, зробили можливим співробітництво цих держав у майбутній боротьбі з Німецькою імперією.