11.Політика провідних держав щодо країн Латинської Америки і Карибського басейну на рубежі 19-20 ст.

В кінці ХІХ ст. в Центральній і Південній Америці головними суперниками в боротьбі за економічний і політичний контроль стали США і Велика Британія. США, які в 1890-і роки перетворилася в могутню індустріально-аграрну державу, в протистоянні з Великою Британією спиралися на теорію панамериканізму, що пропагувала ідеї антиколоніальної солідарності та єдності країн Західної півкулі під покровительством США, і на доктрину Монро з її центральним гаслом «Америка для американців». Прагнення правлячих кіл США до встановлення економічної гегемонії та забезпечення керівної політичної ролі США в Західній півкулі спричиняло численні суперечки і конфлікти з Великою Британією. Найгострішим став англійсько-американський конфлікт в 1895 р., коли США втрутилися в прикордонну суперечку між Венесуелою і Британською Гвіаною (т.зв. перша Венесуельська криза). Рішуча позиція державного секретаря Р. Олні показала, що США претендують на роль повного господаря на Американському континенті. Спираючись на доктрину Монро, адміністрація США проголосила замість гасла «Америка для американців» гасло «Америка для Сполучених Штатів». Незважаючи на загрозу можливої англійсько-американської війни, конфлікт вдалося врегулювати мирними засобами, шляхом взаємних поступок. Більше того, врегулювання конфлікту стало відправним моментом англійсько-американського зближення на підґрунті тісних економічних, фінансових і торговельних зв’язків, а також спільних інтересів на світовій арені. Проте, боротьба великих держав у Латинській Америці продовжувалася, створюючи нові загрози міжнародних конфліктів.Під час першої війни за переділ колоніальних володінь, (тобто першої імперіалістичної війни) – іспансько-американської війни 1898 р. – Велика Британія не підтримала спробу Німеччини створити антиамериканську коаліцію. Зате Німеччина, користуючись ослабленням Іспанії, купила в неї острови Палау, Каролінські і Маріанські.