Тема 4. Поняття «місцевість» та способи її вивчення

 

Вид заняття: лекція

Час: 2 години

 

Навчальні питання:

 

1. Місцевість та її елементи.

2. Основні види місцевості.

3. Основні способи вивчення місцевості.

 

 

Література

1. Артамонов Б.Б., Штангрет В.П. Топографія з основами картографії: Навчальний посібник. – Львів: Новий Світ-2000, 2006. –248 с.

2. Грюнберг Г.Ю. Картография с основами топографии. М: – Просвещение, 1991, 367 с.

3. Картография с основами топографии, Часть II. Под. ред. А.В. Гедымина, М: - «Просвещение», 1973, 247 с.

4. Барановський В.А. Екологічна географія і екологічна картографія. – Національна академія наук України. Рада по вивченню продуктивних сил України. Київ: - Фітосоціоцентр. 2001, 250 с.

5. Шмаль С.Г. Військова топографія: Підруч. для слухачів і курсантів вищ. військ. навч. закл. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. – 280 с.

1. Місцевість та її елементи. Основні види місцевості

 

Місцевість – це частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами, мережею доріг, населеними пунктами, рослинністю й іншими об’єктами. Характер місцевості визначається формою рельєфу і наявністю розташованих на ній місцевих предметів (об’єктів).

Рельєфом місцевості називають сукупність різних нерівностей на земній поверхні. Всі об’єкти місцевості, які створені природою чи діяльністю людини (грунтово-рослинний покрив, гідрографія, мережа доріг, населені пункти, окремі об’єкти тощо), належать до місцевих предметів.

Рельєф і місцеві предмети називають топографічними елементами місцевості.

Рельєф місцевості дуже різноманітний, але, в цілому, можна виділити п’ять його типів (рис. 4.1):

- гора - значне за висотою, куполоподібне або конічне підвищення, яке має підошву і вершину. Вершина буває, найчастіше, куполоподібної форми, але іноді являє собою майже горизонтальний майданчик - плато, або закінчується гострим піком. Зниження від вершини до підошви називають схилом. Схил може бути рівним, випуклим, увігнутим і хвилястим. Різкий перехід від стрімкого схилу до пологого називається виступом або терасою, а лінія, яка відокремлює терасу від стрімкого схилу, що лежить нижче, - брівкою. Гору висотою до 200 м називають горбом. Штучний горб – курганом;

- хребет - витягнуте підвищення, яке знижується в одному напрямку. Вододіл, або топографічний гребінь, - лінія, яка поєднує найвищі точки хребта. Хребет, як типову форму, потрібно відрізняти від гірського хребта -ланцюга гір, які спрямовані в один бік. До великих хребтів прилягають хребти менших розмірів, які називають відрогами;

- улоговина - замкнуте чашоподібне заглиблення (западина). Має край і дно (найнижчу точку). Іноді дно улоговини буває заболочене або зайняте водоймою. Невелику улоговину з незначною глибиною називають западиною.Улоговину дуже малих розмірів називають ямою;

- лощина - витягнуте заглиблення, яке знижується в одному напрямку. Лінія по дну, яка поєднує найнижчі точки лощини, називається водозливом. Не будь-яким водозливом тече вода, але будь-яка річка, струмок тече водозливом. До різних видів лощин належать долини, ущелини, яри та балки;

- сідловина - зниження на гребені хребта між двома сусідніми вершинами. Найнижча точка сідловини називається перевалом. У гірській місцевості шляхи сполучення через хребти, як правило, йдуть перевалами. Низько розташовані сідловини по обох схилах хребта або між двома гірськими хребтами називають гірськими проходами.

 

 

Рис. 4.1 - Типові форми рельєфу

Характерні лінії (вододіли й водозливи) і точки (вершини, дно улоговин, перевали) рельєфу, їх зображення і взаємне розташування визначає загальний характер рельєфу місцевості.

 

Грунтово-рослинний покрив

До основних типів рослинності відносяться деревинна, чагарники, трав’яний покрив. Сукупність деревинної рослинності висотою 4 м та більше і товщиною (діаметром) 5 см і більше називають лісом. Ліс характеризується породою, віком, гущиною й упорядкованістю.

Ґрунт - узагальнена назва верхнього шару земної поверхні. Дуже зволожені ділянки місцевості з шаром в’язкого ґрунту глибиною понад 30 см називають болотами. Вони класифікуються за прохідністю: прохідні, важко прохідні і непрохідні.

За характером грунтово-рослинного покриву виділяють лісну, болотисту, степову і пустельну місцевість.

 

Гідрографія

До об’єктів гідрографії відносяться річки, озера, канали, канави та інші природні і штучні водоймища.

 

Мережа доріг

Виділяють залізниці, автомагістралі, автомобільні дороги з покриттям і без покриття. Характеристиками доріг є: ширина проїжджої частини, матеріал покриття, якість дорожніх споруд, схили і радіуси поворотів.

 

Населені пункти

Є вузловими пунктами для усіх видів сполучення (транспорту). В них, звичайно, сконцентроване виробництво промислової продукції. Населені пункти поділяються на міста, селища міського типу, селища сільського ідачного типу.

Населені пункти і густота дорожньої мережі є основними показниками обжитості й освоєння місцевості і характеризують економічне значення того чи іншого району. Також, концентрація населення і виробництва, як правило, є визначальними для визначення та прогнозування стану навколишнього природного середовища відповідної території.

 

Місцеві предмети-орієнтири

До них відносять різко виділені за своїм зовнішнім виглядом чи розміщенням серед усього різноманіття об’єктів на земній поверхні. До них належать: заводські і фабричні труби, нафтові і газові вежі, водозабірні башти, пам’ятники, церкви, кургани тощо.

 

2. Основні види місцевості

 

За характером рельєфу місцевість поділяють на рівнинну, горбкувату і гірську, яка в свою чергу поділяється на низькогірну, середньогірну і високогірну.

Рівнинна місцевість (рис. 4.2) характеризується відсутністю різко виражених нерівностей земної поверхні, відносно невеликими перевищеннями (до 25 м) і порівняно малою стрімкістю схилів (до 2°). Абсолютні висоти над рівнем моря - до 300 м.

 

 

Рис. 4.2 - Рівнинна місцевість

Горбкувата місцевість (рис. 4.3) характеризується хвилястим характером земної поверхні, яка утворює нерівності (горби) з абсолютними висотами до 500 м, відносними перевищеннями 25...200 м і переважною стрімкістю схилів 2...3°.

 

 

Рис. 4.3 - Горбкувата місцевість

 

Низькогірна місцевість (рис. 4.4) характеризується висотами над рівнем моря 500...1000 м, відносними перевищеннями 200...500 м і переважною стрімкістю схилів 5...10°. Порівняно з іншими видами гірської місцевості, вона слабо розчленована, як правило, добре обжита і має досить розвинену мережу доріг.

 

 

Рис. 4.4 - Низькогірна місцевість

 

Середньогірна місцевість (рис. 4.5) має висоти над рівнем моря приблизно 1000...2000 м, відносні перевищення від 500 до 1000 м і переважну стрімкість схилів 10...25°. Вона розчленована на добре виражені гірські масиви. Пасма, їхні піки і гребені мають згладжені форми.

Така місцевість часто має широкі гірські проходи, які використовуються для прокладання доріг. Ці дороги часто перетинають гірські хребти через перевал.

 

Рис. 4.5 - Середньогірна місцевість

 

Високогірна місцевість (рис. 4.6) характеризується висотами над рівнем моря понад 2000 м, відносними перевищеннями 1000 м і більше, з стрімкістю схилів понад 25°.

Високогірна місцевість розділена глибокими долинами й улоговинами на гірські хребти, їх піки і гребені часто вкриті снігом. Така місцевість, як правило, мало обжита, має мало гірських проходів і дуже рідку мережу доріг. Дороги вузькі і прокладені уздовж річок міжгір’ями, проходять через перевали, які розташовані на великих висотах, з крутими підйомами й малими радіусами поворотів. Перевали найчастіше розташовані вище снігової лінії і тому більшу частину року закриті.

 

 

Рис. 4.6 - Високогірна місцевість

 

За ступенем пересіченості ярами, балками, річками, озерами та іншими природними перешкодами, місцевість поділяють на легко пересічену, середньо пересічену і сильно пересічену.

Легко пересічена місцевість (рис. 4.7) небагата на природні та штучні перешкоди. Рельєф місцевості звичайно рівнинний, рідше горбистий, природні перешкоди займають менше 10% від усієї площі.

 

 

Рис. 4.7 - Легко пересічена місцевість

 

Середньо пересічена місцевість (рис. 4.8) має близько 20% площі, зайнятої природними перешкодами. Це найпоширеніший різновид добре обжитої місцевості. Рельєф, як правило, горбистий, зрідка рівнинний.

 

Рис. 4.8 - Середньо пересічена місцевість

 

Сильно пересічена місцевість (рис. 4.9) відрізняється великою кількістю важко прохідних природних перешкод - від ярів, ровів і балок до річок, каналів та інших перешкод. Площа природних перешкод складає більше 30%.

 

 

Рис. 4.9 - Сильно пересічена місцевість

 

За умовами спостереження місцевість поділяють на відкриту, напівзакриту і закриту.

Відкрита місцевість (рис. 4.10) являє собою рівну або злегка горбисту безлісну територію, до 75% площі якої добре проглядається в усіх напрямках з точки спостереження. На такій місцевості забезпечується добре орієнтування.

 

 

Рис. 4.10 - Відкрита місцевість

 

Напівзакрита місцевість (рис. 4.11) є перехідною від відкритої до закритої. Здебільшого на напівзакритій місцевості площа, яка зайнята природними схованками, складає близько 20%. З точки спостереження проглядається до 50% простору.

 

Рис. 4.11 - Напівзакрита місцевість

 

Закрита місцевість (рис. 4.12) - це територія з гірським, горбистим або рівнинним рельєфом, вкрита лісами, чагарниками, садами з часто розташованими населеними пунктами. На такій місцевості площа, зайнята природними сховами, складає 30% і більше, а площа, що проглядається з точки спостереження, менша за 25%.

 

Рис. 4.12 - Закрита місцевість

 

3. Основні способи вивчення місцевості

 

Вивчити місцевість - означає визначити загальний характер даної місцевості. На основі вивчення місцевості проводиться її оцінка, тобто, виходячи з конкретного завдання, визначається, якою мірою властивості даної місцевості будуть впливати на ті або інші процеси чи явища, або якою мірою відповідні об’єкти будуть впливати на навколишнє середовище.

Для вивчення місцевості використовуються різні способи. До основних з них відносяться:

а) Вивчення місцевості шляхом безпосереднього огляду і обстеження. Перевага способу в тому, що, маючи перед собою реальну місцевість, можна її найбільш повно і докладно вивчити. Недоліки способу полягають у тому, що він вимагає багато часу, не дозволяє вивчати великі ділянки місцевості, залежить від часу доби і стану погоди.

б) Вивчення місцевості за картою є основним способом, оскільки дозволяє, за вмілого користування картою, завчасно і швидко вивчити будь-які райони місцевості. Не залежить від погодних умов і часу доби. Недоліком способу є те, що карта з часом старіє і може не повністю відповідати реальної місцевості. Крім того, за картою, в більшості випадків, не можливо визначити сезонні та погодні зміни місцевості.

г) Вивчення місцевості за аерофотознімками дає найбільш свіжі та докладні відомості. Недоліки способу полягають у труднощах їх дешифрування, наявності спотворень за рельєф і нахил аерофотознімків. Томуаерофотознімки здебільшого використовуються з метою доповнення (уточнення) інформації, отриманої з карт.

д) Вивчення місцевості за різними джерелами. До таких відносяться різні описи місцевості, опитування місцевих мешканців та інші. Перевага способу в тому, що з цих джерел можна отримати такі відомості, яких немає ні на картах, ні на аерофотознімках. Недоліки способу в тому, що потрібно багато часу, а свідчення уривчасті, розрізнені і часто суперечливі.

Розглянуті способи вивчення місцевості показують, що, вивчаючи місцевість, потрібно, за можливістю, не обмежуватися картою, а поєднувати різні способи і прагнути отримати більш повні та достовірні відомості про місцевість.

 

 

Курс «Топографія з основами картографії»