88.     Плата за землю: платники, об”єкт оподаткування і ставки

Земля є одним з найстаріших в  історії об’єктом оподаткування. І хоч зараз плата  за  землю  не  має суттєвого бюджетного значення, існування цього податку  зумовлено цілим рядом чинників. З фіскальної  точки  зору  надходження  від плати за землю мають стабільний характер, від цього податку майже неможливо ухилитись, оскільки неможливо сховати земельну ділянку. Крім того, вона як об’єкт оподаткування піддається чіткому  обліку. З соціальної точки зору плата за землю виступає досить  справедливою  формою  оподаткування, оскільки більше податку  сплачує той, хто має більшу кількість землі і кращої якості. З точки зору економічної ефективності вона також має деякі переваги : з  одного боку -  стимулює ефективне використання землі, а з другого боку, при встановленні диференційованих ставок з залежності від регіону може сприяти більш рівномірному розміщенню  продуктивних  сил  на території країни.

До недоліків цього податку слід віднести те, що  надходження від нього є негнучкими, тобто його сума не залежить від  доходів, які отримують платники. Це, в свою чергу, при збільшенні  загального обсягу доходів в країні залишає бюджет без  додаткових надходжень. В умовах кризового падіння виробництва він може  спричинити  банкрутство платників, які переживають тяжкі часи.  Крім  того,  стягнення цього податку вимагає досить кропіткої роботи по оцінці земельних ресурсів країни.

Плату за землю в У було введено з метою раціонального використання та охорони земель, вирівнювання  соціально-економічних умов господарювання на  землях  різної  якості,  фінансування витрат на ведення земельного кадастру,  тощо.  Передбачалось,  що надходження плати за землю будуть використовуватись  за  цільовим призначенням. Але в умовах фінансової кризи плата за землю  використовується лише як одна з  форм  поповнення  загального  обсягу доходів бюджету.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у  тому  числі  на  умовах  оренди. Платниками є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, у тому числі орендарі.

Плата за землю стягується  в двох формах:   земельний податок;   орендна плата.

В залежності від призначення землі розрізняють ставки, що встановлюються щодо земель  сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. В свою чергу ставки плати за  землю несільськогосподарського призначення диференціюються для земель населених пунктів і земель промисловості, транспорту тощо за межами населених пунктів.

Щодо земель сільськогосподарського  призначення,  ставки встановлюються у відсотках від грошової оцінки  одного гектара сільськогосподарських угідь і диференціюються для ріллі, сіножатей та пасовищ  і для багаторічних насаджень.

За земельні ділянки в межах населених пунктів ставки податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюється у розмірі 1% від грошової оцінки. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, використовуються середні ставки ( в копійках за квадратний метр)  для населених пунктів, розміри яких  диференціюються залежно від чисельності населення.  В свою чергу, середні ставки, встановлені Верховною Радою  України,  також  можуть диференціюватись відповідними сільськими, селищними, міськими Радами виходячи з функціонального призначення і місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок. У населених пунктах, віднесених до курортних, встановлюються підвищуючі коефіцієнти до  середніх ставок. Крім того, підвищуючі коефіцієнти встановлюються також для міст областного підпорядкування та міст Києва та Севастополя.

 Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, автостоянками, гаражами, дачами громадян тощо справляється в розмірі 3 відсотків суми земельного податку.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.

Щодо земель, розташованих поза  межами  населених  пунктів, ставки земельного податку встановлюються:

 для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;

за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;

за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.