Лекція 3. Людські та природні ресурси: економічна оцінка і  раціональне використання

 

3.1. Рівень розвитку і розміщення людських ресурсів України

3.2. Оцінка природно-ресурсного потенціалу в системі його раціонального використання

3.1. Рівень розвитку і розміщення людських ресурсів України. Рівень розвитку продуктивних сил характеризується рядом соціально-економічних показників. Головними з них є: вивчення валового суспільного продукту (ВСП), національного доходу (НД) та частки національного доходу, використаного для споживання і нагромадження. За цими показниками Україна займає одне з останніх місць у світі і у 1995-2001 рр. демонструвала дані, представлені в табл. 3.1.

Валовий національний продукт (ВНП) характеризує кінцеві результати діяльності національної економіки. Валовий внутрішній продукт характеризує кінцеві результати внутрішньої економіки, без урахування надходжень ззовні. ВСП – визначається як сума валової продукції галузей матеріального виробництва. НД – це ВНП за мінусом податків на виробництво та імпорт, а також суми амортизаційних відрахувань. Продуктивність праці –  це відношення виробленого НД до чисельності працівників, котрі його створили.

Таблиця 3.1 – Основні макроекономічні показники в Україні

 

Показники макроекономічного розвитку	У % до попереднього року
	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Валовий національний продукт	88,2	79,1	81,9	78,5	86,9	87,1	92,9
Вироблений національний дохід	87,9	90,0	96,8	95,4	97,6	98,1	98,6
Продукція промисловості	88,5	94,9	98,2	98,5	99,1	99,3	112,5
Продукція сільського господарства	96,4	90,9	99,2	58	62,2	63,1	71,4
Капітальні вкладення	71,4	80	92,2	91,8	90,1	90,2	94,1
Кількість зайнятих, млн. чол.	23,7	23,2	22,6	22,3	21,8	21,6	22,1

Важливим показником рівня розвитку продуктивних сил є виробництво окремих видів продукції в розрахунку на одного жителя. Даний показник визначається не тільки виробничим потенціалом, а й розвитком соціальної інфраструктури, під якою слід розуміти розвиток тих галузей, які забезпечують нормальні умови для життєдіяльності людей. Інфраструктура впливає на розвиток і розміщення галузей національної економіки та темпи урбанізації. Важливими показниками є товарообмін у сфері торгівлі, обсяги послуг, що надаються громадським харчуванням, забезпеченість населення України житлом. Житловий фонд у розрахунку на одного жителя становить 19,2 м², проте значна частина міського населення житлом не забезпечена. Якість житлових умов визначається комплексом послуг: наявністю ліфта, гарячої води, телефону; наявністю парків, скверів, зелених насаджень у га на 1 жителя. Соціальна сфера багато в чому залежить від наявності дитячих дошкільних закладів, лікарень, санаторіїв. Забезпеченість за кількістю лікувальних закладів різного типу становить (біля 4 тис.) – на 10000 чол. припадає 125 ліжок. Наявність певної кількості  закладів культури (біля 30 000), бібліотек (біля 24 000) значно підвищують інтелектуальний та моральний стан населення. Інтелектуальний потенціал  визначається вищими навчальними закладами (біля 160), до яких в Україні добавилась  велика кількість недержавних. Велике значення у досягненні високого рівня розвитку продуктивних сил має розвиток санаторно-курортного комплексу. Сприятливі умови для цього є у Криму, Карпатах, Приазов’ї. Санаторно-курортний комплекс характеризується певними даними: кількістю відпочиваючих, санаторіїв  та пансіонатів, кількістю ліжок. Дослідженням розвитку соціальної інфраструктури України приділяється недостатня увага, хоча на науковій основі потрібні рекомендації урядовим структурам розвивати ті галузі, які відстають (сфера побуту, громадського харчування).

Розміщення людських ресурсів пов’язане з “розселенням” продуктивних сил як характеристикою розміщення населення. Воно є міським і сільським. Головними чинниками, що мають вплив на розселення продуктивних сил є соціально-економічні, природні та демографічні. Природні фактори позначаються на процесах розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, корисних копалин, якості земельних ресурсів). Розселення також залежить від напрямів постійних і маятникових переміщень населення та їх інтенсивності.

Міське населення з 1918 до 2000 р. зросло в Україні більше, ніж у 5,3 рази, а сільське зменшилося майже у два рази. В Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Міста  поділяються на економічні (промислово-транспортні) та соціальні (культурні, рекреаційні). У західній частині розміщено 210 міст (47%), проте в них проживає лише 36%, у східній частині 183 міста (41%), проте в них проживає майже 50% всіх городян. Міста за функціями розвитку поділяють на моно- та поліфункціональні. Найгустіше розселення міст у Донецькій (51 місто), Луганській (37 міст), Київській (25 міст), Одеській (18 міст)  та Харківській (17 міст) областях.

Селища міського типу поділяють на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішані. У 2000р. найбільше селищ зосереджено у Східній (446) та в Західній (327) економічних зонах. Найменше їх у Південній зоні – 138. Міські поселення в Україні поділяються на малі (до 50 тис. чол.), середні (до 100 тис.), великі (до 200 тис.), дуже великі (до 1 млн.), міста – мільйонери (більше 1 млн.). До міст – мільйонерів належать – Київ: Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса. Дуже великі: Запоріжжя, Львів (800тис.), Кривий Ріг (737 тис.), Маріуполь ( 524 тис.), Миколаїв (519 тис.), Луганськ (504 тис.)

В Україні виділяються кілька областей з високим рівнем міського населення – Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Львівська.

Для України характерне таке утворення як міські агломерації – їх 19 (Донецько-Макіївська, Дніпропетровська-Дніпродзержинська, Горлівсько-Єнакіївська та інші). Моноцентричні агломерації характерні значним виробничим, невиробничим потенціалом і транспортом. Біцентричні та поліцентричні характерні для районів інтенсивного розвитку сучасної важкої індустрії. Центри рекреації та оздоровлення – Моршин, Хмільник, Трускаець, Євпаторія, Ялта та інші. Багатогалузеві – Горлівка, Макіївка, Нікополь.

Сільське розселення характеризується своїм постійним зменшенням, яке обумовлене відтоком у зв’язку із пошуком роботи, зменшенням народжуваності і збільшенням смертності (депопуляція). Сільське населення переважає у Вінницькій (53%), Тернопільській (56%), Чернівецькій ( 57%), Закарпатській (61%), Івано-Франківській (56%), Рівненській (52%) та Хмельницькій (51%) областях, тобто на Заході та на Поділлі, де промисловість розвинена слабше. Найменша частка сільського населення у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській та Харківській областях.

За чисельністю населення села поділяються на малі (до 500осіб), середні (до 1000) і великі (більше 1000 осіб). Планування сільських поселень в Україні групове, одновуличне, ланцюгове, регулярне у вигляді хуторів.

В Україні є 24 обласні системи розселення міських і сільських поселень, об’єднаних навколо обласних центрів і автономна республіка Крим. Сільське розселення на сучасному етапі деградує, в селах залишається більша частина пенсіонерів.

Найтиповіший регіон сільського розселення (38% усієї території країни) – Східноукраїнський потребує заходів щодо відтворення сільського розселення. Другий за площею Подільський регіон (34 чол. на 1 км²). Усі 26 класів сільського розселення об’єднуються у такі групи: Типовоукраїнська, Прикарпатська, Середньосільська, Буковинсько-Закарпатська, Великосільська.

Проблеми, які існують на селі повинні вирішуватись за допомогою держави. Це і соціально-економічна, і культурно-духовна інфраструктура, мала забезпеченість закладами охорони здоров’я, культури, відсутність справжнього господаря на землі. Лише докорінна зміна виробничих відносин на селі та приватизація землі може покращити соціально-економічний стан.

В Україні проживає більше 70% українців, 22% росіян, біля 1% євреїв, 0,6% молдаван, 0,7% білорусів, по 0,5% - болгар та поляків. Всього на території України проживає  біля ста національностей. Наукове обгрунтування продуктивних сил об’єктивно потребує враховувати національні особливості та інтереси розвитку кожної нації та народності; необхідно усунути, утриманство одних районів за рахунок інших. Для ефективного управління Україні потрібна система ранжування областей і районів за рівнем розвитку продуктивних сил, виявлення причин відставання окремих регіонів. Вона повинна включати такі показники: розподіл національного сукупного суспільного продукту і національного доходу; розвиток основних галузей матеріального виробництва промисловості, сільського господарства та транспорту. Разом з тим, не досліджуються такі рівні, немає оптимальної методики оцінки рівня економічного розвитку навіть країни. Важливими завданнями науки РПС є розробка показників для виявлення конкретної залежності між рівнем розвитку продуктивних сил і рівнем спеціалізації, комплексності, станом розвитку виробничої і соціальної інфраструктури як у районах, так і між районами на різних стадіях економічного розвитку.

Оцінка рівня регіонального економічного розвитку може проводитись за допомогою показника господарського освоєння території, що визначається величиною виробленого сукупного суспільного продукту на 1км² території. Індекс освоєння території визначається і за рівнем заселення, валової продукції промисловості й сільського господарства, протяжністю транспортних артерій.

Головним показником раціонального розміщення продуктивних сил є рівень життя населення і його регіональні відмінності. Для цього слід розробляти соціальні нормативи споживання матеріальних благ і послуг, складати раціональні бюджети споживання, які відображали б перспективні потреби населення в матеріальних благах  і послугах. Рівень задоволення потреб населення визначають як співвідношення фактично досягнутого рівня споживання матеріальних і духовних благ з раціональними нормами споживання, розрахованими для населення певного регіону.

Рівень життя характеризується рядом таких показників як: реальні доходи населення, номінальна заробітна плата, доходи фермерських господарств, обсяг роздрібного товарообороту, рівень використання фондів соціального споживання.

Рівень життя населення може визначатися і порівнянням розмірів та динаміки споживання продуктів харчування та непродовольчих товарів, житлових і комунально-побутових послуг, послуг транспорту і зв’язку, соціально-культурної сфери, умов відпочинку і праці.

Рівень життя населення за міжнародною класифікацією визначається за допомогою індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП), за яким Україна знаходилася у 1994 р. на 45 місці, у 1998 р. – на 95-му, а у 2000 р. – на 78-му (табл.3.2).

Таблиця 3.2 – Порівняльна таблиця рівня життя населення

 

Показники	Індекс тривалості життя	Індекс доступності освіти	Індекс доходу на душу населення	ІРЛП	Місце у світі
Світовий рівень	0,64	0,71	0,94	0,764	—
Україна у 1998 р.	0,72	0,91	0,43	0,689	95
Україна у 2000 р.	0,71	0,92	0,51	0,744	78

Індекс розвитку людини оцінюється за такими показниками: середня тривалість життя, рівень доходу на душу населення, рівень доступності освіти. Як бачимо, найменшого рівня Україна досягла в доходах на душу населення, який суттєво вплинув на визначення її місця у світовому просторі.