Лекція 7. Розміщення продуктивних сил у східних та південних районах України

 

7.1. Місце, спеціалізація економічних районів у системі територіальної організації національної економіки України.

7.2. Розміщення продуктивних сил в Донецькому, Придніпровському та Причорноморському економічних районах

 

7.1. Місце, спеціалізація економічних районів у системі територіальної організації національної економіки України. Економічне районування – науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічний район – це економічна цілісна частина території країни, якій властиві спеціалізація і комплексність господарства. Галузі спеціалізації визначають місце району в територіальному поділі праці, беруть участь у міжрайонному обміні продукції або послугами. Спеціалізація районів тісно пов’язана з територіальним поділом праці, спеціалізованим виробництвом на основі використання природних ресурсів. Річна економія від спеціалізації визначається як різниця між сумарними витратами на собівартість () та транспортування () при колишньому і новому рівнях спеціалізації ( – обсяг продукції):

. (7.1)

Рівні спеціалізації визначаються за допомогою:

1) коефіцієнта локалізації галузі в районі:

; (7.2)

2) коефіцієнта виробництва продукції галузі на душу населення:

; (7.3)

3)коефіцієнта міжрайонної товарності:

. (7.4)

Для галузей спеціалізації і завжди більші одиниці, а – менший або дорівнює одиниці.

Рівень комплексного розвитку господарства району визначається як відношення частини суспільного сукупного продукту (), що споживається у районі, до сукупного суспільного продукту району ():

. (7.5)

При виділенні економічних районів враховують два основних принципи: економічний – витрати на виробництво продукції і транспортування до споживача повинні бути мінімальними; адміністративний – єдність економічного районування і територіального адміністративного устрою країни. За умови розвитку ринкових відносин виникла потреба формувати внутрішньодержавний поділ праці, поглиблювати вироблення економічних аспектів територіально-виробничих комплексів (ТВК), формувати зони вільного економічного підприємництва, ринкових структур та ін.

Економічним районуванням займались українські вчені М.Пістун, К. Воблий, М. Паламарчук, Ф. Заставний, О. Шаблій, А. Ващенко, В. Поповкін. Всі вони по-різному трактують і підходять до проблеми економічного районування. Так, М. .Пістун пропонує дев’ять районів, Ф. Заставний – 9 районів, В. Поповкін – 5 районів. Ми притримуємося думки професорів Ф. Заставного та Є. Качана і поділяємо Україну на 9 районів:

1) Карпатський район – Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області.

2) Подільський район – Тернопільська, Хмельницька, Вінницька.

3) Волинський район – Волинська, Рівненська.

4) Столичний район – Житомирська, Київська, Чернігівська.

5) Центральноукраїнський район – Черкаська, Кіровоградська.

6) Північно-Східний район – Сумська, Полтавська, Харківська.

7) Придніпровський район – Дніпропетровська, Запорізька.

8) Донецький район – Луганська, Донецька.

9) Причорноморський район – Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АР Крим.