Лекція 4. Галузева структура національної економіки України

 

4.1. Структура, тенденції та економічне обгрунтування галузевого розміщення виробництва

4.2. Металургійний та машинобудівний комплекси України як основні галузеві структури національної економіки

4.1. Структура, тенденції та економічне обгрунтування галузевого розміщення виробництва. Національна економіка України є диверсифікованою та диференційованою структурою, де переважає важка індустрія, недостатній розвиток галузей виробництва товарів народного споживання, наявність галузей НТП. На галузеву структуру економіки України мають вплив такі фактори як: недостатнє зростання виробництва, забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, поділ праці та економічна інтеграція.

У галузевій структурі економіки велику роль зіграла важка промисловість (69,8% у 2000 р.) і досить низький розвиток виробництва  товарів народного споживання (30,2%).

У структурі галузей національної економіки майже чверть становить виробництво предметів праці. Структура засобів виробництва складається із співвідношення видобувних та обробних галузей. Перша має підвищену фондомісткість. На її частку припадає майже 1/5 всіх основних виробничих фондів, тобто стільки як у машинобудуванні. Крім того видобувна промисловість має меншу фондовіддачу, порівняно з обробними галузями.

Галузі спеціалізуються на основі однорідності між собою за призначенням продукції, що виробляється; за характером технології. Вони групуються у так звані комплексні галузі. Тому галузі можна групувати, наприклад, в паливно-енергетичний комплекс, куди належать паливна промисловість і електроенергетика; металургійний, машинобудівний комплекси; хіміко-лісовий у тому числі хімічна, нафтохімічна, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість.

Територіальний поділ праці і відмінності в економічних і природних умовах в окремих регіонах України мають вплив на диференціацію структури промисловості, формування і тенденції її розвитку. У 2000 р. в галузях матеріального виробництва працювало майже 16,6млн. чол. населення, що на 8,1 млн. чол. нижче, ніж у 1990 р. (промисловість на 3,5 млн. чол.;  сільське господарство – 1,5 млн. чол.; освіта, охорона здоров’я, культура, мистецтво, наука – 0,8 млн. чол. тощо).

Є значні відмінності в територіальній концентрації промислового виробництва між південно-східними областями і деякими західними та центральними районами.

Кризові явища в галузях економіки України були спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали повільно підвищуватися. А намагання утримати таку тенденцію екстенсивними методами не приведе до відповідних результатів, спричинить зменшення фондовіддачі.

Значні природні багатства та високий рівень освоєння їх визначають об’єктивно високу частку галузей мінерально-сировинного комплексу в економіці України.

Стратегія конверсії мінерально-сировинного комплексу повинна визначатися скороченням залучення до нього трудових і матеріальних ресурсів пріоритетом підвищення якості та розширення номенклатури товарної продукції, орієнтацією на задоволення соціальних і економічних потреб населення. Інвестиційна політика в цілому має характеризуватися різким скороченням коштів на будівництво гірничих підприємств.

Тривала конверсія полягатиме у заміщенні потужностей, що вивільнятимуться, виробництвом дефіцитної для національної економіки продукції. Це нові високотехнологічні метали, сорбенти, будматеріали. Пріоритетними ресурсними джерелами для них мають стати відходи виробництва, супутня мінеральна сировина, техногенні родовища. Суттю конверсії повинен стати розвиток найпрогресивніших технологій видобутку, збагачення та комплексної переробки корисних копалин.

Великого значення повинні набути галузеві, міжгалузеві та інтегральні комплекси різних типів, які забезпечували б ефективне використання природних і трудових ресурсів, особливостей географічного положення та ефекту концентрації.

Національна економіка України - це багатоструктурна система, в якій виділяють три основні структури: соціально-економічну, галузеву і територіальну. Галузева структура відбиває співвідношення, взаємозв’язки і пропорції між  складовими частинами національного господарства і реалізовується у територіальній його структурі.

В структуру національної економіки входять транспорт, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров’я, сервісні галузі, управління, наука і її господарство.

На стратегічних напрямках галузевого розміщення виробництва необхідно:

· здійснювати комплексні програми споживчого ринку, соціально-культурної сфери, охорони здоров’я, освіти;

· застосовувати енергозберігаючі технології в енергетичному комплексі;

· перейти від мартенівського до киснево-поверхневого виробництва сталі;

· технічно переоснастити виробничу інфраструктуру, транспорт і зв’язок;

· обмежувати створення у великих містах нових промислових підприємств;

· значно збільшити наукоємні виробництва;

· проводити конкурси на одержання державних ресурсів;

· створювати в Україні спільні із зарубіжними країнами підприємства;

· законсервувати або згортати другорядні галузі, продукцію яких вигідніше імпортувати;

· розвивати галузі, які виробляють знаряддя праці та які визначають зростання виробництва предметів споживання.

Прискорення науково-технічного розвитку (НТР) – основний шлях до розв’язку економічних, організаційних, соціальних та культурних проблем. У соціальній сфері головним завданням НТР є подолання відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею. В Україні створено  потужний науково-технічний потенціал, впроваджено принципово нові технічні процеси й устаткування (літакобудування, роторно-конвеєрні лінії, кораблебудування). Широке впровадження нових досягнень науки і техніки у виробництво дедалі більше впливає на розміщення продуктивних сил. Територіальні межі застосування нової техніки значно розширюються, а використання її вигідне, якщо витрати менші від вартості продукту, створеного робітником, якого вона замінила. НТР впливає на територіальний поділ праці, спеціалізацію і комплексний розвиток господарства і через те виникає потреба у врахуванні регіональних вимог до нової техніки. Завдяки досягнутому рівню науки і техніки, виробництву високопродуктивних машин освоєно ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил. Регіональна модифікація техніки і технологій повинна забезпечити зниження затрат живої праці і трудових ресурсів, скорочення термінів будівництва об’єктів, використання нових джерел сировини з палива, енергії. Досягнення НТР впливає на вдосконалення розміщення продуктивних сил. Потреба посилення впливу НТР на продуктивність праці зумовлює прискорення оновлення техніки. НТР сприяє територіальному розширенню енергетичної і сировинної бази. Для вивчення природних ресурсів використовуються результати космічних досліджень.

Велика роль НТР і в охороні навколишнього середовища і раціональному природокористуванні. З одного боку створюються ефективні засоби і прилади для очищення промислових і комунальних викидів, що забруднюють воду, атмосферу, грунти. Передові технології забезпечують перехід до замкненого водопостачання, утилізації відходів, економії трудових рослинних і мінеральних ресурсів, а також раціональне використання земельних. З другого, науково-технічний  прогрес супроводиться зростанням територіальної концентрації виробництва. Однак нарощування одиничних потужностей може відповідати галузевим інтересам, але не враховувати регіональних умов: дефіциту трудових, паливних, водних ресурсів, збільшення сировинних зон переробних підприємств. Отже, екологічний фактор є чи не найголовнішим при обгрунтуванні розміщення й одиничних потужностей підприємств: хімічної, гірничодобувної, енергетичної, металургійної промисловості.

НТР змінює підходи до розміщення продуктивних сил, створюючи нові можливості як для комплексного розвитку господарства у традиційних районах і на освоюваних територіях.

Під дією НТР змінюються дії окремих факторів: енергетичного, транспортного, сировинного, екологічного, трудових ресурсів, розміщення окремих галузей, структурний фактор. Високий рівень забруднення повітря, поверхневих та грунтових вод, грунту, захаращеність території відходами, знижують і погіршують умови життя населення, підвищують його захворюваність і смертність. Природне середовище знівечене у районах видобування корисних копалин, концентрації хімічної та металургійної промисловості.

При впровадженні комплексної механізації, автоматизації виробництва зростає необхідність у висококваліфікованих факторах. Велике значення має впровадження працезберігаючих технологій, обладнання з АСІ в промислових центрах, які мають обмежені можливості забезпечення промисловості та сфери послуг трудовими ресурсами.

На етапі переходу України до ринку велику роль відіграють галузеві економічні розробки прогнозового характеру за підтримки держави. Особливо це стосується таких важливих галузей виробництва як: паливно-енергетичний комплекс, гірничовидобувних підприємств, чорної і кольорової металургії, галузі машинобудівного комплексу.

Економічне обгрунтування галузевого розміщення виробництва проводиться на основі економічних методів.

Методи регулювання  в розвинених країнах мають економічний характер  у вигляді стимуляційної податкової політики, правових важелів, державних програм. Галузеві схеми розміщення господарства України повинні бути також науково обгрунтованими, економічно доцільними і носити рекомендований характер. Техніко-економічні обгрунтування посідають одне з перших місць у системі методів галузевого розміщення, є основою для підготовки проектної документації.

Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва у загальному вигляді включають наступні три етапи:

І етап – аналіз існуючого стану розвитку і розміщення галузі;

ІІ етап – визначення основних умов і факторів розвитку галузі й окремих підприємств на перспективу;

ІІІ етап – вибір оптимального варіанта розвитку галузі.

На першому етапі вивчаються диспропорції в розвитку й розміщенні виробництва, недоліки та шляхи їх усунення. При цьому більш детальному аналізу підлягають такі показники як: забезпечення сировинними ресурсами і матеріалами; обсяги виробництва у натуральному виразі, матеріаломісткість, собівартість, капітальні вкладення, обсяги незавершеного будівництва, приріст продукції на 1 грн. капіталовкладень, рентабельність, вартість основних фондів, фінансові показники галузі та окремих підприємств, наявність власних і державних джерел фінансування.

Аналізуються також показники  діяльності із суміжними галузями – співвідношення досягнутого рівня виробництва з потребами господарства країни у певному виді продукції, технічний рівень галузі, забезпечення трудовими, паливно-енергетичними, мінерально-сировинними, сільськогосподарськими, водними ресурсами, участь галузі у міждержавному поділі праці.

На другому етапі досліджують потреби певного виду  продукції (ринок) з аналізом взаємозв’язаного розвитку інших галузей (вугільна промисловість – промисловість по випуску машин і обладнання).

Головними факторами розвитку виробництва є: врахування виробничо-технічних особливостей і рівня науково-технічного розвитку у певній галузі, ресурсний фактор (енерго-, матеріало-, водо-, трудо- і капіталомісткості); транспортний та споживчий фактори (визначення економічних меж  рівнозначних виробничо-транспортних витрат).

Розраховуючи  збутові зони, слід звертати увагу й на те, що в реальному житті на межі зонування впливають соціальні, політичні та інші фактори. Розрізняють високо- (чорна металургія, важке машинобудування), середньо- та матеріаломісткі галузі.

У зв’язку із значною диференціацією економічних, соціальних та природних умов на території України кожен з її регіонів має специфічну сукупність умов розміщення у своїх межах.

На третьому етапі на основі вибраних місць розташування підприємств та обсягів виробництва розробляють кілька можливих варіантів розвитку галузі, для яких розраховують обсяги й технологію виробництва, одноразові (капіталовкладення) й поточні (на експлуатацію) витрати на основі норм і нормативів. Використовують метод мінімізації приведених витрат, які розраховують за формулою:

,                            (4.2)

де  – собівартість продукції, грн.;  – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень ();  – капіталовкладення, грн.

Крім загальних методів обгрунтування розвитку й розміщення виробництва застосовують багато спеціальних – загальних (системний аналіз, порівняльної переваги, картографічні) та власне спеціальних (факторний аналіз, балансові, матричні, економіко-статистичного моделювання – кореляційні, регресивні, графоаналітичні, а також нормативні та техніко-економічні).

З конкретних методів досліджень для галузевого розміщення виробництва слід скористатися наступними класами методів:

1) експертної оцінки;

2) екстраполяції (перенесення сучасних тенденцій розвитку на майбутні процеси);

3) економетричного та економіко-математичного моделювання.