3.2. Оцінка природно-ресурсного потенціалу в системі його раціонального використання.

Обгрунтування розміщення продуктивних сил потребує врахування кількісних і якісних характеристик природних умов та ресурсів. Останні істотно впливають на особливості і засади територіальної організації виробництва. Природні передумови – це клімат, рельєф, геологічна будова, географічне положення. Наявність тих чи інших природних ресурсів і корисних копалин може служити стимулом для розвитку економіки країни.

Природні умови – це сили природи і матеріальні об’єкти, які при певному рівні розвитку продуктивних сил впливають на життя і діяльність суспільства.

Природні ресурси – це тіла і сили природи, які на певному рівні і вивченості РПС можуть бути використані для задоволення потреб людини. Україна за запасами природних ресурсів займає провідне місце в Європі (орні землі, залізна і марганцева руди, сірка, вугілля, калійна та кам’яна солі)

Природно-ресурсний потенціал – це сукупність усіх можливостей, засобів, запасів та джерел, що є і можуть бути використані для досягнення певної мети. Він включає: природні ресурси, які беруть участь у матеріальному виробництві та невиробничій сфері; природні умови – елементи природного середовища, що не приймають участі у суспільному виробництві.

Якщо проаналізувати природно-ресурсний потенціал по компонентах у економічних областях України, то найбільший він за:

· мінеральними ресурсами в Донецькій та Дніпропетровській областях (до 70%);

· водними ресурсами в Івано-Франківській та Миколаївській областях;

· земельними ресурсами у Вінницькій, Тернопільській та Хмельницькій областях;

· лісовими ресурсами у Закарпатській та Івано-Франківській областях;

· фауністичними ресурсами в Полтавській і Сумській областях;

· природними рекреаційними у Кримській і Закарпатській областях.

Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу виражає природні й виробничо-технічні аспекти освоєння і використання природних ресурсів через вартісні оцінки, дещо однобічна  і не враховує територіально диференційованих властивостей природних ресурсів. Деякі вчені пропонують здійснювати економічну оцінку через вплив відмінностей у природних властивостях на продуктивність і затрати живої та уречевленої праці.

Природні ресурси класифікуються на:

· земельні, до яких відносяться рілля, сінокоси, пасовища, ліси і чагарники, малопродуктивні землі;

· водні, які поділяються на води Світового океану та води суходолу (поверхневі води річок, озер, ставки, водосховища і підземні, грунтові та артезіанські);

· мінеральні, які поділяються на паливні, рудні і нерудні;

· біологічні, які включають рослинний і тваринний світ;

· ресурси Світового океану, що перебувають у воді на дні і під ним – у товщі земної кори;

· кліматичні та космічні, до яких відносяться: сонячна енергія, енергія вітру, припливи і енергія хвиль;

· рекреаційні, які включають природно-кліматичні та заповідні зони.

Слід розрізняти ще й такі поняття: мінеральні ресурси, як сукупність запасів корисних копалин у надрах землі придатних для використання; корисні копалини, як мінеральні утворення в земній корі і поділяються на розвідані, слабо розвідані та перспективні. В Україні залягають такі мінеральні ресурси як: паливні ресурси (вугілля, нафта, природний газ, торф, горючі сланці, озокерит); металеві корисні копалини (залізна, хромова, марганцева, залізиста, алюмінієва, нікілієва  руди, ртуть, титан, золото, калійні, кухонні солі, сірка, глини, графіт, коалінові глини, мармур, вапняк, бурштин, самоцвіти, термальні води); рекреаційні ресурси (мінеральні води, грязі, ресурси лісів); кліматологічні ресурси (морські купелі, повітря гір та степів, мінеральні джерела).

Враховуючи це, показниками економічної оцінки природних ресурсів повинні бути собівартість та питомі капіталовкладення. Доцільною буде багатоаспектна оцінка: поелементна джерел природних ресурсів, оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів, оцінка природних умов життя або виробництва. Оцінка природних ресурсів може бути пов’язана із витратами на освоєння і їх відтворення. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу може бути сукупний ефект від певного джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва природного ресурсу.

Для розміщення галузей господарства велике значення має кількісна оцінка запасів корисних копалин. За значенням останні поділяються на балансові, використання яких економічно вигідне і відповідає вимогам якості сировини, та позабалансові, які при певній технології експлуатувати невигідно. При визначенні запасів корисних копалин враховують потужність пластів або рудних тіл, їх протяжність або глибину  залягання, вміст корисного компонента та інші специфічні показники. Є чотири категорії запасів корисних копалин (розвідані – А, В і С₁ – менш розвідані та С₂ – приблизно розвідані).

До промислових запасів відносяться вивчені і розвідані запаси, готові для експлуатації. Перед будівництвом підприємств проводиться економічна оцінка промислових запасів.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Так, у кольоровій металургії поряд з міддю вилучають цінні компоненти і на їх основі виробляють додатково понад 20 видів продукції. Комплексне використання сировини дає можливість у кольоровій металургії одержати майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організувати промислове виробництво багатьох необхідних видів продукції. Рівень комплексного використання сировини нині характеризує  загальний технічний прогрес у промисловості. Впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу і содових продуктів. Економічно доцільним і технічно можливим є додавання шлаків при виготовленні асфальтобетону, цегли, корисних наповнювачів.

За впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології є також важливим напрямком економії природних ресурсів. Зниження матеріало- та енергоємності виробництва рівнозначне  зростанню  виробництва промислової продукції при однаковій кількості використаних сировини і палива.

Вичерпання ряду високорентабельних родовищ металів і проблема охорони навколишнього  середовища висунули найважливішу проблему використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшуються не тільки витрати енергії на їх вилучення й переробку, а й промислові викиди в атмосферу та гідросферу.

Відомо, що кожна тонна металу, виплавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому зменшуються викиди в атмосферу на 86%, у гідросферу на 76%, а обсяг  відходів на 97%. При виплавленні алюмінію з лому електроенергії витрачається у 23 рази, а палива у 7,4 рази менше. Повна утилізація і переробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.

Впровадження нових технологій і використання вторсировини у паперовій промисловості дає змогу зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Вихід паперу з 1 м³ деревини в Україні у 5-7 разів нижчий, ніж у високорозвинених  країнах.

Зростання населення і масштабів виробництва спричинило глобальні екологічні проблеми. Однією з найважливіших є проблема охорони повітряного басейну та водних ресурсів. До найважливіших природоохоронних об’єктів належать  Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг, Чорне і Азовське моря. Охорона земельних ресурсів є складовою проблеми охорони навколишнього середовища.

Лише за останні три десятиліття з надр Землі видобуто стільки сировини, скільки за всю історію людства. Якщо й надалі будуть такі темпи, то постане реальна загроза їх вичерпання. Через те, великі перспективи відкриває використання так званих  нетрадиційних джерел енергії – вітру, геотермальних вод, сонячної енергії тощо.

Максимальне збереження природних ресурсів у зонах техногенного впливу – одне з головних і найскладніших завдань екологізації виробництва, що безпосередньо пов’язане з розміщенням продуктивних сил. Ефективним засобом екологізації добувних виробництв є їхнє кооперування й комбінування на основі комплексного використання територіальних поєднань природних ресурсів.

Якщо Україна й надалі буде нарощувати обсяги виробництва з існуючими питомими показниками споживання природних ресурсів (енергомісткість ВВП у 10 разів більша за показник у Франції, Німеччині; матеріаломісткість національного продукту у 3 рази перевищує світовий рівень, а водомісткість – у 5-10 разів), то її неодмінно чекатиме екологічна криза.