6. Калькулювання собівартості продукції сільськогосподарських підприємств

6.1. Обєкти та загальна методика калькулювання собівартості продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це витрати підпри­ємства, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг.

У плануванні й бухгалтерському обліку визначають собівар­тість реалізованої продукції та виробничу собівартість.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складаєть­ся з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізова­ної упродовж звітного періоду, нерозподілених загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат. У сільському гос­подарстві всю суму загальновиробничих витрат вважають розпо­дільною і відносять на собівартість продукції.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включа­ють: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

Не відносять на собівартість виробленої й реалізованої продук­ції та покривають за рахунок інших джерел: адміністративні ви­трати; витрати на збут; інші витрати операційної діяльності; фі­нансові витрати.

Калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, по­слуг) здійснюють з метою визначення ефективності запланова­них і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, орга­нізаційних та економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва й для обґрунтування цінової полі­тики підприємства.

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначають на підставі витрат, віднесених на відповідну культу­ру (групу культур) або вид (групу) тварин.

Фактичну собівартість продукції (робіт та послуг) у сільсько­господарських підприємствах розраховують загалом за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактичну со­бівартість яких визначають щомісяця.

Об'єктами калькуляції є окремі види продукції:

-  у рослинництві: зерно різних культур, насіння, корені, пло­ди, зелена маса;

- у тваринництві: приплід, приріст живої маси окремих видів тварин, окремі види продукції;

- у підсобних виробництвах з перероблення сільськогоспо­дарської продукції: комбікорм, мука, консерви, соки, м'ясо, шкур­ки тощо;

- у допоміжних виробництвах: виконана робота, вироблена продукція вода, електроенергія тощо.

У рослинництві, крім сільськогосподарської продукції, об'єк­тами обліку витрат і калькулювання можуть бути роботи, вико­нані впродовж поточного року під урожай майбутнього року.

Калькуляційними одиницями слугують:

-        у рослинництві 1 центнер, 1 тонна, 1 тисяча штук одер­жаної продукції, 1 гектар виконаних робіт тощо;

- у тваринництві 1 центнер приросту живої маси або одер­жаної продукції, 1 голова приплоду, 1 тисяча штук одержаної продукції тощо;

- у підсобних виробництвах з перероблення сільськогосподар­ської продукції 1 центнер, 1 кілограм, 1 штука виду продукції;

- у допоміжних виробництвах 1 штука, 1 куб. метр, 1 кіло­грам виробленої продукції або виконаних робіт.

Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюють у такій послідовності:

1)    між окремими об'єктами обліку розподіляють витрати з
утримання необоротних активів;

2)     визначають собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;

3)     розподіляють загальні витрати: на зрошення й осушення земель, включно з витратами на утримання меліоративних споруд, на
вапнування та гіпсування ґрунтів, на утримання полезахисних смуг;

4)     списують частину витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються;

5)    списують із витрат основного виробництва суми надзвичайних втрат;

     6)  розподіляють бригадні, фермерські, цехові й загально виробничі витрати;

7) визначають загальну суму виробничих витрат за об'єктами обліку;

8)      визначають собівартість продукції рослинництва;

9)    визначають собівартість продукції підсобних промислових
виробництв із перероблення рослинницької продукції;

10)  розподіляють витрати з утримання кормоцехів (за рішенням власника, що має бути затверджено наказом про облікову політи­ку підприємства, розподіл витрат можна здійснювати щомісяця);

11)  визначають собівартість продукції тваринництва;

12) визначають собівартість продукції інших промислових виробництв;

13) визначають собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва й підсобних промислових виробництв.

Облік витрат, а також вихід готової продукції у сільському господарстві здійснюють у розрізі окремих об'єктів аналітичного обліку (виробництв, видів або груп тварин).

Не відносять на собівартість виробленої й реалізованої продук­ції та покривають за рахунок інших джерел: адміністративні ви­трати; витрати на збут; інші витрати операційної діяльності; фі­нансові витрати; втрати від участі у капіталі; втрати від надзви­чайних подій; витрати внаслідок вилучення капіталу власниками.

6.2. Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв

Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв визначають діленням суми витрат на обсяг продукції (робіт та послуг).

Фактичну собівартість продукції, робіт та послуг допоміжних виробництв визначають щомісяця й за цією оцінкою відносять на споживачів. Послуги, надані одним допоміжним виробництвом іншому, оцінюють за плановою собівартістю й не коригують. Аналітичні рахунки закривають у такій послідовності: газо-, теп­ло-, електро-, водопостачання, ремонтна майстерня, холодильні установки, вантажний автотранспорт, гужовий транспорт.

Транспортні роботи тракторів і послуги живої тяглової сили калькулюють наприкінці року.

У водопостачанні визначають собівартість 1 куб. метра води, добутої власною водокачкою, й одержаної зі сторони. Для цього витрати на водопостачання (витрати на утримання водокачки, вар­тість води, одержаної зі сторони, витрати на утримання внутрішньо­господарської водорозподільної мережі тощо) ділять на загальну кількість використаної води. Щомісяця собівартість її відносять на споживачів, виходячи з її кількості, відпущеної кожному із них.

Витрати на утримання насосних установок, які обслуговують поля, ферми, ставки, пасовища, відносять на витрати відповідно­го об'єкта або на загально виробничі витрати.

Собівартість 10 ГКал теплоенергії визначають діленням суми витрат на виробництво, придбання й передання споживачам теплоенергії на її загальну кількість без урахування енергії, викорис­таної на власні потреби котельні, та втрат її у мережі. Собівар­тість теплоенергії щомісяця відносять на користувачів, виходячи з її кількості, спожитої кожним із них.

Витрати на утримання газового господарства обліковують на одному аналітичному рахунку в розрізі окремих статей, включно із вартістю одержаного газу. Обліковою й калькуляційною оди­ницею у газопостачанні є 1 куб. метр. У підприємствах, де вико­ристовують лише скраплений (балонний) газ, розраховують собі­вартість 1 кілограма газу.

Щоб обчислити фактичну собівартість 1 куб. метра газу, треба витрати на газопостачання, включно із вартістю придбаного газу, поділити на його кількість і за цією оцінкою надані послуги відносити на споживачів відповідно до кількості відпущеного кож­ному з них газу.

Щоб обчислити собівартість 10 кіловат-годин електроенергії, потрібно всі витрати, пов'язані з її виробництвом на власних елек­тростанціях, вартість електроенергії, одержаної із загальної ме­режі, й витрати на утримання електрогосподарства, поділити на загальну кількість спожитої електроенергії без урахування елект­роенергії, використаної електрогосподарством. Собівартість елек­троенергії щомісяця списують на споживачів, виходячи з її кіль­кості, відпущеної кожному із них. Витрати на утримання елект­рогенераторів, змонтованих із доїльними, стригальними, зварю­вальними та іншими агрегатами, відносять безпосередньо на від­повідні виробництва.

Фактичну собівартість виконаних робіт у ремонтно-механіч­ній майстерні визначають щомісяця. У бухгалтерському обліку витрати відображають за окремими замовленнями (групою одно­рідних замовлень), а загально виробничі витрати ремонтно-меха­нічної майстерні розподіляють між окремими замовленнями про­порційно до нарахованої прямої оплати праці. Зняті з відремон­тованого об'єкта вузли й деталі оцінюють за реальною вартістю (вартістю відновлення) або вартістю придбання. На вартість зня­тих вузлів (деталей) зменшують витрати на ремонт об'єкта.

Фактичну собівартість завершених ремонтних робіт щомісяця списують на споживачів послуг.

Облік витрат на утримання холодильних установок здійсню­ють на окремому аналітичному рахунку. Витрати на утримання автокранів та інших спеціальних машин відображають окремо й відносять на споживачів, виходячи з обсягу виконаних робіт та відпрацьованого часу на обслуговуванні кожного з них.

На собівартість послуг живої тяглової сили відносять вартість кормів, амортизацію робочих тварин та інших необоротних акти­вів, оплату праці працівників, що доглядають за тваринами, ви­трати на профілактичні ветеринарні заходи тощо.

Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання однієї голови дорослої робочої худоби. Собівартість одного кормо-дня (для оцінки вартості приплоду) розраховують діленням усієї суми витрат із утримання робочої худоби на кількість кормо-днів.

Собівартість одного робочого дня визначають діленням за­гальної суми витрат на утримання робочої худоби (без вартості приплоду, гною та іншої побічної продукції) на кількість від­працьованих робочих днів (без днів роботи на самообслуговуванні). При цьому робочий день коней і волів прирівнюють один до одного.

Визначена собівартість одиниці послуг живої тяглової сили є підставою для віднесення витрат на споживачів, виходячи з кіль­кості використаних ними робочих днів (коне-днів).

Облік витрат на утримання вантажного автотранспорту, як правило, здійснюють на одному аналітичному рахунку незалежно від кількості, видів, вантажопідйомності й характеристики кузова машин. В окремих випадках ведуть облік витрат на роботу спеці­альних машин (автокранів тощо).

Перевезення вантажів обліковують у тонно-кілометрах, а ро­боту спеціальних машин та обсяг перевезень людей вантажним автотранспортом у машино-годинах, кількість яких наприкінці звітного періоду перераховують у машино-дні.

Для визначення собівартості виконаних робіт спочатку розраховують собівартість машино-дня роботи вантажного автотранспорту, якщо за його допомогою виконували роботи на засадах погодинної оплати. Для цього всі витрати на його утримання ді­лять на кількість машино-днів, відпрацьованих на всіх видах ро­біт, і визначають витрати, пов'язані з роботами із погодинною оплатою. Решта витрат становитиме собівартість робіт із перевезення вантажів, для визначення якої витрати на ці роботи ділять на обсяг робіт у тонно-кілометрах (калькуляційною одиницею роботи є 10 тонно-кілометрів). Щомісяця фактичні витрати спи­сують на відповідні об'єкти.

6.3. Калькулювання собівартості продукції рослинництва

 Виробничу собівартість продукції за видами сільськогоспо­дарських культур визначають для:

1)       зерна, насіння соняшнику франко-тік (франко-місце зберігання);

2)       соломи, сіна франко-місце зберігання;

3)       цукрових буряків, картоплі, баштанних культур, овочів, маточників цукрових буряків, коренеплодів — франко-поле (фран­ко-місце зберігання);

4)       плодів, ягід, винограду, листя тютюну, продукції лікарських
та ефіроолійних культур і квітництва, овочів закритого ґрунту франко-пункт приймання (зберігання);

5) соломки та трести льону, конопель – франко-пункт збері­гання чи перероблення (у підприємстві);

6) насіння трав, льону, конопель, овочевих та інших культур франко-пункт зберігання;

7) зеленої маси на корм франко-місце споживання;

8) зеленої маси на силос, трав'яного борошна, сінажу, гранул франко-місце силосування, сіножування, виробництва борошна, гранул.

Усі подальші витрати на виконання операцій з підготовки продукції до реалізації та її проведення відносять на витрати зі збуту. Якщо ці операції здійснюють за плату, їх розгляда­ють як виконання робіт на сторону із відображенням у складі доходів.

Витрати на вирощування й збирання зернових культур (включ­но із вартістю з доробки зерна на току, здійснюваної у межах ка­лендарного року) становлять собівартість зерна, зерно відходів та соломи.

Загальну суму витрат (без вартості соломи) розподіляють між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймають за одини­цю, а зерновідходи прирівнюють до нього за коефіцієнтом, який обчислюють за вмістом у них повноцінного зерна.

Наприклад, у підприємстві зібрано 20 000 центнерів повно­цінного зерна озимої пшениці й 1500 центнерів зерновідходів із вмістом у них зерна 60 відсотків. Витрати на вирощування цієї культури (без вартості соломи) становили 292 600 грн. Розрахунок собівартості одержаної продукції виконують та­ким чином. Кількість повноцінного зерна у зерновідходах становить 900 центнерів (1500 х 60/100). Загальна його кіль­кість з урахуванням зерновідходів дорівнюватиме 20 900 цен­тнерів (20 000 + 900). Собівартість центнера повноцінного зерна становитиме 14 грн (292 600 грн : 20 900 центнерів), а собівартість центнера зерновідходів становитиме 8,4 грн (14x900/1500).

У разі вирощування насіння зернових культур загальну суму витрат, включно із додатковими витратами, безпосередньо по­в'язаними із одержанням насіннєвого зерна відповідних репродук­цій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класами насіння (супереліта, еліта, І і II репродукції) пропорційно до його вартості за реалізаційними цінами. Собівар­тість центнера насіння визначають діленням суми витрат, відне­сених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки (табл. 5.1.).

Таблиця 5.1.

РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ ЗЕРНА НА НАСІННЯ ОЗИМОГО ЯЧМЕНЮ РІЗНИХ РЕПРОДУКЦІЙ

 

Продукція

Кількість, ц

Реалізаційна ціна

1 ц, грн

Оцінка по реалізаційним цінам, грн

(гр. 2 х гр. 3)

Коефіцієнт роз­поділу витрат

(гр. 6/гр. 4)

Сума витрат, грн (гр.4 х гр. 5)

Собівартість

1 ц зерна, грн

(гр.6/гр.2)

1

2

3

4

5

6

7

Еліта

180

64,0

11520

0,9564

11018

61,21

І репродукція

260

52,0

13 520

0,9564

12 930

49,73

II репродукція

340

39,0

13 260

0,9564

12 682

37,30

Всього

780

X

38 300

X

36 630

X

Собівартість центнера зерна кукурудзи визначають шляхом ділення витрат на вирощування й збирання продукції (без вартос­ті кукурудзиння) на масу сухого зерна повної стиглості. Перера­хунок качанів кукурудзи повної стиглості у сухе зерно здійсню­ють за фактичним виходом зерна з качанів, який визначають хлібоприймальні пункти шляхом обмолоту середньодобових зраз­ків із урахуванням базової вологості зерна в качанах (базову во­логість зерна у качанах кукурудзи визначають на рівні 14 відсот­ків). Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зер­но, залишених на кінець року в підприємстві, та перероблених для внутрішньогосподарських потреб, виконують за середнім відсотком виходу зерна базової вологості, який встановлюють за даними реєстрів накладних на прийняте покупцями зерно.

За потреби додатково обчислюють фактичну собівартість цент­нера кукурудзи у качанах.

Для визначення собівартості продукції льону та конопель ви­трати на їх вирощування розподіляють між насінням і соломкою пропорційно до їх вартості за діючими цінами реалізації. Собівар­тість соломки визначають діленням витрат на фізичну масу. Со­бівартість трести льону-довгунця чи конопель включає вартість соломки і витрати на її розстилання, перегортання, підняття зі стелищ тощо.

Собівартість центнера насіння соняшнику визначають ділен­ням загальної суми витрат на вирощування й збирання продукції без вартості соняшничиння та кошиків в оцінці за норматив­но-розрахунковими цінами на фізичну масу насіння після його доробки.

Для визначення собівартості тютюнової сировини, продукції лікарських та ефіроолійних культур витрати на вирощування від­повідних культур розподіляють між окремими видами одержаної продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи та соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції рослинництва ви­значають на підставі розрахунково-нормативних витрат на зби­рання, транспортування, пресування, скиртування й інші роботи, пов'язані із заготівлею побічної або основної продукції. При складанні звітної калькуляції із загальної суми витрат на вирощування певної культури вираховують вартість побічної продукції.

Для розрахунку собівартості центнера картоплі із загальної суми витрат на її вирощування та збирання вираховують вартість картоплі, згодованої худобі, що оцінюється за собівартістю кор­мових буряків із урахуванням поживності. Решту суми витрат ді­лять на кількість повноцінної продукції.

Виробничу собівартість центнера цукрових буряків (фабрич­них і маточних) визначають діленням загальної суми витрат на їх вирощування і збирання (без вартості гички, оціненої за норма­тивно-розрахунковими витратами) на фізичну масу буряків, ви­значену шляхом зважування.

Щоб обчислити собівартість продукції буряків-маточників, від витрат, віднесених на всю вироблену продукцію, віднімають вар­тість гички й забракованих буряків і додають витрати на доочи­щення буряків, кагатування та догляд за кагатами у звітному ро­ці. Поділивши цю суму на кількість центнерів буряків, закладе­них у кагати, визначають собівартість одного центнера.

Облік витрат на догляд за кагатами починаючи із січня, та вит­рат на розкриття кагатів, вибирання коренів, їхнє сортування та інші роботи здійснюють на окремому аналітичному рахунку, на який після розкриття кагатів списують собівартість закладених на зберігання коренів. У результаті сортування одержують буряки, придатні для посадки, та забраковані, які оцінюють за середньою собівартістю кормових буряків з урахуванням їхньої якості, а та­кож визначають собівартість центнера буряків-висадків діленням витрат (без вартості забракованих буряків) на фізичну масу одер­жаних буряків-висадків.

Собівартість кормових буряків, а також цукрових буряків, ви­рощених для годівлі худоби, визначають діленням витрат (без вартості гички за нормативно-розрахунковими витратами) на кіль­кість одержаної продукції.

Витрати на вирощування та збирання кормових культур ста­новлять собівартість одержаної продукції (зеленої маси, сіна тощо).

Вирощене насіння цукрових буряків і кормових буряків кальку­люють у порядку, передбаченому для продукції зернових культур.

Собівартість центнера продукції овочівництва відкритого й закритого ґрунту визначають діленням витрат (без вартості побіч­ної продукції) на фізичну масу основної продукції. Побічною вважається бадилля й продукція, яка не реалізована, згодована худобі й оцінена за собівартістю кормових буряків із урахуван­ням поживності.

Під час ведення обліку витрат за групою овочевих культур розраховують середню собівартість продукції цих культур. Для визначення собівартості продукції окремої культури витрати на групу культур розподіляють між окремими видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

До собівартості продукції теплиць включають також витрати на утримання бджолиних сімей для запилення (без вартості одер­жаного меду та іншої продукції бджільництва за реалізаційними цінами).

Між окремими культурами, вирощуваними в теплицях, витра­ти розподіляють пропорційно до вартості одержаної продукції за реалізаційними цінами.

Для розрахунку собівартості центнера продукції баштанних культур усі витрати ділять на кількість оприбуткованої продукції. При цьому фактичні витрати на вирощування баштанних культур розподіляють між видами продукції пропорційно їхній вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість центнера насіння овочевих та баштанних культур визначають діленням витрат на їх вирощування, збирання, сушін­ня й сортування (без вартості відходів та побічної продукції за ці­нами можливого використання) на кількість одержаної продукції.

Витрати на вирощування і догляд за однорічними сіяними травами, поліпшеними і природними сіножатями, культурними пасовищами, які використовують для одержання одного виду продукції, цілком відносять на її собівартість. При одержанні кіль­кох видів продукції (зеленої маси, включно із випасом та сіном) витрати на їх вирощування розподіляють пропорційно до площ, використаних для одержання відповідного виду продукції, а вит­рати на збирання, транспортування, доробку певного виду про­дукції відносять безпосередньо на її собівартість.

Витрати на вирощування багаторічних трав розподіляють на витрати минулих років та витрати поточного року.

Витрати минулих років це витрати на вартість насіння та інші витрати; вони обліковуються на окремому аналітичному ра­хунку й рівномірно розподіляються за роками залежно від термі­ну експлуатації посівів. Ці витрати у розрізі статей додають до витрат поточною року. Якщо з окремих площ сіяних трав одер­жують кілька видів продукції, то витрати, віднесені на цю площу, розподіляють між видами продукції пропорційно кількості зібра­ної зеленої маси.

Витрати поточного року це витрати на щорічний догляд за посівами та збирання врожаю. Вони разом із певною частиною витрат минулих років становлять собівартість отриманої продук­ції звітного періоду.

При збиранні з однієї й тієї площі кількох видів продукції ви­трати минулого і поточного року розподіляють між ними пропор­ційно до площі збирання, до яких додають прямі витрати на зби­рання, що й становитиме собівартість продукції.

При збиранні сіяних однорічних і багаторічних трав на насін­ня солому оцінюють за нормативно-розрахунковою вартістю і вираховують із загальних витрат, а решта суми становитиме со­бівартість одержаного насіння.

Витрати на поліпшення природних сіножатей і створення культурних пасовищ (дискування, підсів трав, вартість насіння тощо) розглядають як витрати майбутніх періодів і розподіляють упродовж періоду, тривалість якого, як правило, 4-9 років, за­лежить від очікуваного порядку використання площ і затверджу­ється наказом про облікову політику підприємства.

Собівартість центнера готового силосу та сінажу визначають вартістю закладеної зеленої маси й витрат на транспортування, закладання в силосну споруду, трамбування (включно із вартістю використаної плівки, консервантів та інших компонентів). За­гальну суму витрат ділять на фізичну вагу одержаного готового силосу чи сінажу.

Побічну продукцію, використану для силосування або виготов­лення сінажу (коренеплоди, солома, капустяне листя, кошики со­няшнику тощо), списують на виробництво силосу (сінажу) за їх­ньою вартістю.

Для визначення собівартості продукції садівництва та ягідни­ків із загальної суми витрат поточного року вираховують вартість живців, відсадків, паростків, вусів, оцінених за реалізаційними цінами, та падалиці, оціненої за цінами можливого використання.

Собівартість центнера плодів, ягід, винограду визначають ді­ленням загальної суми витрат на вирощування певної культури (а за потреби за її видами й сортами) на кількість одержаної продукції.

У неспеціалізованих підприємствах витрати обчислюють зага­лом за садівництвом і калькулюють середню собівартість одер­жаної продукції. За потреби визначення собівартості кожного ви­ду продукції витрати розподіляють між видами продукції пропор­ційно до вартості за реалізаційними цінами.

Для визначення собівартості вирощеного садивного матеріалу (саджанців насіннячкових і кісточкових порід тощо) загальну су­му витрат на вирощування окремих культур чи груп із кожного поля (без витрат на викопування) розподіляють пропорційно кіль­кості саджанців, викопаних для реалізації й залишених у ґрунті для дорощування.

Для визначення собівартості 1000 викопаних саджанців необ­хідно до витрат, потрібних на їхнього вирощування, додати ви­трати на викопування, й загальну суму поділити на кількість ви­копаних саджанців.

Витрати на вирощування, збирання й доробку хмелю розподі­ляють між одержаною продукцією пропорційно її вартості за реа­лізаційними цінами.

У спеціалізованих підприємствах облік витрат на вирощуван­ня квітів здійснюють за культурами, а собівартість продукції роз­раховують діленням витрат на її кількість. У разі вирощування кількох культур на одній площі (в одній теплиці) суму витрат розподіляють між видами одержаної продукції пропорційно її вар­тості за реалізаційними цінами.

Неспеціалізовані підприємства облік витрат на вирощування квітів здійснюють у розрізі відкритого й закритого ґрунту; окре­мий рахунок відкривають для обліку витрат на вирощування на­сіння. Між видами продукції суму витрат розподіляють пропор­ційно її вартості за реалізаційними цінами.

На підприємствах, які вирощують гриби, виробництво склада­ється з двох переділів.

Продукцією першого переділу є компост, собівартість якого визначають діленням загальної суми витрат на кількість отрима­ного компосту.

Основну продукцію другого переділу становить товарний гриб, собівартість якого визначають сумою витрат, включно із собівар­тістю закладеного компосту, за мінусом вартості використаної побічної продукції, діленням на кількість отриманих грибів.

Використаний компост та корінці розглядають як побічний продукт.

Витрати на обробіток площ, де повністю загинув урожай внас­лідок стихійного лиха, списують як надзвичайні втрати. При пе­ресіванні цілком загиблих посівів сума витрат становитиме вар­тість насіння, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, посів та інші роботи, які виконують знову при пересіванні нової куль­тури (повторювані витрати). Усі інші суми витрат: на лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив і витрачені на внесення їх суми тощо (тобто неповторювані витрати) списують у розрізі статей на пересіяну культуру.

Витрати на вирощування культур, які частково загинули або за якими стався недобір продукції внаслідок стихійного лиха, списують на втрати від стихійного лиха або внаслідок техноген­них катастроф і аварій.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67  Наверх ↑