Оцінка товарів.

Облік товарних запасів можна здійснювати за двома показни­ками: перший – кількісно-вартісний облік наявності та руху то­варів за купівельними цінами за кожною назвою: видом, типом, ґатунком; другий – загальні транспортно-заготівельні витрати, то їх обліковують на всю масу товарних запасів (або за окреми­ми групами).

Товари є видом запасів. У підприємствах торгівлі їх обліко­вують за первинною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Придбані (отримані) товари зараховують на баланс підприєм­ства за первинною вартістю.

Первинною вартістю запасів, придбаних за плату, є собівар­тість запасів, що складається з таких фактичних витрат:

- суми, що сплачуються згідно із договором постачальникові (продавцеві), за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку із придбанням запасів, що не відшкодовуються підприємству;

- транспортно-заготівельні витрати (витрати на заготівлю то­варів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні ро­боти і транспортування товарів усіма видами транспорту до місця їх використання, включно із витратами зі страхування ризиків транспортування запасів);

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням това­рів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для викорис­тання із запланованою метою.

Стосовно віднесення транспортно-заготівельних витрат (далі — ТЗВ) до складу первинної вартості запасів існує два методи роз­поділу цих витрат: прямого підрахунку та середнього відсотка.

Метод прямого підрахунку можна застосовувати на підприєм­ствах із невеликим обсягом обігу товарів. У такому разі суми ТЗВ включають до собівартості одиниць конкретних придбаних това­рів, до яких вони належать.

За методу середнього відсотка визначають відсоткове співвід­ношення сум ТЗВ між сумами залишку товарів на складі на кі­нець звітного періоду та сумою запасів, що вибули у звітному періоді. Суму ТЗВ узагальнюють на окремому субрахунку рахун­ків обліку товарів і щомісячно розподіляють між сумою залишку товарів на кінець звітного місяця та сумою товарів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) впродовж звітного місяця. Суму ТЗВ, що стосується товарів, які вибули, ви­значають як добуток середнього відсотка ТЗВ і вартості товарів, Що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, в кореспонденції із якими відображено вибуття цих товарів. Серед­ній відсоток ТЗВ визначають діленням суми залишків ТЗВ на початок звітного місяця і суми ТЗВ за звітний місяць на суму залишку товарів на початок місяця і товарів, що надійшли впро­довж звітного місяця. Приклади розподілу ТЗВ наведено в таб­лиці 4.1. Суму ТЗВ, що припадає на залишок нереалізованих то­варів, відображають у балансі в складі запасів, а решту суми відносять на збільшення собівартості реалізованих товарів.

Первинною вартістю товарів, внесених до статутного капіталу підприємства, визнають узгоджену засновниками (учасниками) підприємства їхню справедливу вартість.

Первинною вартістю товарів, одержаних підприємством без­оплатно, визнають їхню справедливу вартість.

Первинна вартість одиниці товарів, придбаних внаслідок об­міну на подібні товари, дорівнює балансовій вартості переданих товарів. Якщо балансова вартість переданих товарів перевищує їхню справедливу вартість, тоді первинною вартістю отриманих товарів є їхня справедлива вартість. Різницю між балансовою та справедливою вартістю переданих товарів включають до складу витрат звітного періоду.

Первинною вартістю товарів, придбаних в обмін на неподібні запаси, визнають справедливу вартість отриманих товарів.

Справедлива вартість товарів — це їхня ціна реалізації після вирахування витрат на реалізацію і суми надбавки (прибутку) ви­ходячи із надбавки (прибутку) для аналогічних товарів.

Не включаються до первинної вартості товарів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): понаднормові втрати й нестачі товарів; відсотки за користування позиками; витрати на збут; адміністративні й інші аналогічні ви­трати, безпосередньо не пов'язані із придбанням і доставкою то­варів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для ви­користання із запланованою метою.

Для визначення фактичної вартості проданих товарів до суми їхньої вартості за цінами купівлі треба додати частину транспорт­но-заготівельних витрат, що належать до вартості проданих това­рів. Для цього потрібний спеціальний розрахунок.

У разі відпуску товарів на продаж та іншому вибутті оцінку їхніх запасів здійснюють за одним із таких методів:        ідентифіко­ваної собівартості відповідної одиниці товарів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження товарів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження товарів (ЛІФО); нормативних витрат; ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку товарів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосо­вують лише один із перелічених методів.

Товари, що відпускаються, для спеціальних замовлень і проек­тів, дорогі товари, а також незамінні товари, оцінюють за іден­тифікованою собівартістю.

Оцінку за середньозваженою собівартістю здійснюють за кож­ною одиницею товарів діленням сумарної вартості залишку таких товарів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітно­му місяці товарів на сумарну кількість товарів на початок звітно­го місяця й одержаних у звітному місяці товарів.

Оцінка запасів за методом ФІФО ґрунтується на припущенні, що товари використовують у тій послідовності, в якій вони над­ходили на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто товари, які першими відпускають у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюють за собівартістю перших за часом надходження товарів.

Оцінка запасів за методом ЛІФО ґрунтується на припущенні, що товари використовують у послідовності, протилежній надход­женню їх на підприємство (відображенню в бухгалтерському обліку), тобто товари, що їх першими відпускають у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюють за собівартістю останніх за часом надходження товарів.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат (зокрема й товарів) на одиницю продукції (робіт, по­слуг), встановлених підприємством із урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення норма­тивних затрат до фактичних норм витрат і ціни в нормативній ба­зі слід регулярно перевіряти й переглядати.

Оцінка за цінами продажу ґрунтована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші ме­тоди оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів із приблизно одна­ковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначають як різницю між продажною (роздрібною) вар­тістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.

Товари, подібно до інших запасів на дату балансу, відобража­ють у бухгалтерському обліку та звітності за найменшою із двох оцінок: первинною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Товари відображають за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їхня ціна знизилася або вони зіпсовані, застаріли або іншим чином втратили очікувану економічну вигоду.

Чисту вартість реалізації визначають за кожною одиницею то­варів вирахуванням із очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на збут.

Суму, на яку первинна вартість товарів перевищує чисту вар­тість їх реалізації й вартість цілковито втрачених (зіпсованих або тих, що бракує) товарів списують на витрати звітного періоду.