2. ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

Шлях до екологізації економіки.

Ми підходимо до завершення вивчення нашої навчальної дисципліни економіки природокористування, яку ми коротко визначили як науку про екологізацію економіки. Тепер ми розуміємо, що цій науці належить вирішальна роль в долі людської спільноти. Людське суспільство на початку ХХІ століття підійшло до того рубежу, коли йому треба робити вибір: або продовження традиційного розвитку споживацького суспільства, яке нарощує використання обмежених природних ресурсів і екодеструктивний вплив на довкілля та приходить через декілька десятиліть до повної деградації, тобто до самознищення; або перехід на засади сталого розвитку, складний і болісний перехід від традиційного укладу життя, що тривав багато століть, нарощуючи негативний вплив на довкілля, до нової моделі людського розвитку. Для цього надскладного, але обнадійливого переходу до сталого розвитку, до розвитку довготривалого, здорового, у сприятливому довкіллі, потрібно здійснити всього лише дві благородні справи: екологізацію економіки і екологізацію людської свідомості. ці дві надскладні проблеми треба вирішувати паралельно, одночасно, взаємопов'язано.

Вивчивши основні теми економіки природокористування, ми вже маємо певні уявлення про те, як потрібно розв'язувати першу проблему, тобто раціоналізувати природокористування і всю систему господарювання, екологізувати систему виробництва і споживання. Пройшовши коротким екскурсом вслід за розвитком нашої молодої науки економіки природокористування, ми побачили, як людське суспільство поступово розумнішало і змінювало концептуальні засади природокористування. На перших етапах бурхливого розвитку індустріального суспільства панувала концепція тотальної економіки, головним критерієм ефективності господарювання в той час був підхід: максимальний прибуток при мінімальних затратах. Довкілля при цьому зазнавало серйозного руйнівного впливу, що приводило до соціально-економічних та екологічних втрат. Відношення до природи змінюється, все більше голосів звучить на захист довкілля, народжується і зміцнюється природоохоронна концепція, активізовуються природоохоронні рухи. Вчені, фахівці в галузі економіки природокористування займаються проблемами оцінки техногенних порушень та підрахуванням збитків. Збитки потрібно відшкодовувати. Зароджується підхід “забруднювач платить”, розробляються стандарти якості довкілля (гранично допустимі межі змін властивостей навколишнього середовища) та стандарти дії на довкілля (гранично допустимі викиди, скиди і т.п.). Плата за забруднення і руйнування довкілля доповнюється платою за використання ресурсів. Але при цьому господарська діяльність здійснюється окремо від природоохоронної діяльності: одні руйнують, обгрунтовуючи це необхідністю задоволення потреб людини, а інші говорять про охорону природи, безуспішно намагаючись її відновлювати і очищати. При цьому розробляються підходи до оцінки ефективності природоохоронної роботи та природоохоронних заходів. Тепер все більша кількість людей розуміє безуспішність такої стратегії. Руйнувати, а потім відновлювати – це шлях малої дитини, яка спочатку ламає іграшку, а потім робить безуспішні спроби відремонтувати її. Зрозумівши це, люди “підростають”, розумнішають. Розуміють, що потрібен інший підхід. Цей новий підхід, нова парадигма у природокористуванні називається екологізація економіки. Потрібно мінімізувати споживання ресурсів та енергії та продукування відходів, мінімізувати екодеструктивний вплив на довкілля. Як це зробити ми намагалися розібратися при вивченні третього розділу-модуля нашої дисципліни.

Екологізація свідомості.

Необхідна нова модель освіти – освіта сталого розвитку.

В ХХІ ст. людство вступило з усвідомленням тупіковості техногенного розвитку споживацького суспільства і необхідності впровадження нової стратегії свого розвитку. В основу цієї нової стратегії покладена концепція сталого (стійкого, екологічно безпечного, збалансованого, гармонійного, ноосферного) розвитку. Згадаємо, що сталим розвитком (СР) вважається такий соціально-економічний розвиток, який забезпечує добробут людей та не руйнує довкілля, даючи надію майбутнім поколінням жити на Землі і задовольняти свої потреби. Іншими словами – це “такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбувається в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх і майбутніх поколінь”, - таке визначення приводиться у документі “Пріоритети національної стратегії збалансованого (сталого) розвитку України: погляд НУО”, що був розповсюджений і обговорювався на Національній конференції зі сталого розвитку (20-22 листопада 2002 р.). Розвиток на сталих засадах передбачає поєднання в єдиний комплекс економічної, соціальної та екологічної компонент розвитку. Концепція СР є на сьогодні загальновизнаною в світі теоретичною основою формування нового світогляду людства в ХХІ столітті, світогляду, спрямованого на гармонізацію стосунків людини з природою та засобом запобігання глобальному соціально-економічному колапсу. Вона потребує серйозного осмислення та творчого розвитку (Семенець С.В., 2001). Альтернативи сталому розвитку немає. Ідеї стійкого розвитку визначатимуть світоглядний, моральний, екологічний, політичний, технологічний, гуманітарний профілі ХХІ століття. Концепцією стійкого розвитку задається нова поведінкова домінанта людини в природі, що визначають її рух справді до ноосфери (Дробноход М.І., 2001).

Шлях до СР – складний, довготривалий і багатофакторний процес досягнення зрівноваженої взаємодії між суспільством і довкіллям, гармонізації їх відносин на основі дотримання законів розвитку біосфери. Цей процес зачіпає фактично весь комплекс внутрішніх проблем розвитку країни. Він включає активізацію вітчизняного виробництва, відрегулювання податкової політики держави, перебудову всієї фінансово-кредитної системи, інвестиційну та структурну політику, зниження рівня корупції, питання зміни структури споживання, ощадливого використання і відтворення природних ресурсів, економічної та екологічної безпеки, соціальної, науково-технічної і регіональної політики, а також зовнішньоекономічних аспектів. Надзвичайно важливим у цьому плані, на нашу думку, є творення консенсусу в українському суспільстві з питань державно-правового устрою (хоча є Конституція) і, особливо, політичного курсу, а також розбудова демократичного громадянського суспільства, залучення громадськості до розробки та прийняття важливих рішень, зниження соціальної напруженості, формування віри в завтрашній день.

В еколого-економічному плані необхідно здійснювати перехід до збалансованого природокористування у всіх галузях виробництва, енергозбереження і збалансованого розвитку енергетики, зниження відходності виробництва і споживання, а також збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Іншими словами, необхідно здійснити екологізацію економіки, тобто зниження інтегрального екодеструктивного впливу на довкілля процесів виробництва і споживання одиниці продукції. Для вирішення цієї складної проблеми потрібне впровадження господарського механізму раціонального природокористування, в якому мають поєднатися в оптимальних пропорціях адміністративні, економічні, законодавчо-правові, соціально-психологічні та інші важелі. Потрібне впровадження системи екологічного менеджменту та аудиту.

Імплантація екологічних цілей в економічні інтереси товаровиробників – таким має бути зміст господарського механізму раціоналізації природокористування (Трегобчук В., Веклич О., 1997).

Із сказаного вище зрозуміла та складність і широкомасштабність завдань, що стоять перед Україною при переході на засади СР.

Серед невідкладних завдань з переходу до збалансованого розвитку залишається інформаційно-просвітницька робота, підготовка суспільства до переходу на засади СР та підготовка Національної стратегії сталого розвитку, чого Україна не зробила за 10 років після Ріо-92.

Академік В.П. Кухар підкреслює “необхідність опанування всім суспільством ідеологією гармонії людини в природі і на цій основі – принципами сталого розвитку. Виховання та освіта повинні отримати масштабність і послідовність. А для цього необхідні посібники на програми. Ми маємо перейти на безперервну природоохоронну освіту з тим, щоб кожен школяр або інженер усвідомив необхідність принципово нового ставлення до природи. В засобах масової інформації слід розгорнути справжню пропаганду принципів сталого розвитку” (Кухар В.П., 2001). Як відмічав на Національній конференції зі сталого розвитку Джон Дербах, “кожна країна повинна зробити так, щоб сталий розвиток не просто вписався в її історію, культуру і систему цінностей, а й став їх невід’ємним складником. Стратегія – не просто зведення інструкцій для діяльності уряду. Стратегія повинна закликати, надихати та заохочувати всі сектори суспільної діяльності: сільське господарство, промисловість, робітників, жінок, молодь, неурядові організації, інженерно-технічну спільноту та інтелігенцію – відігравати активну роль у поступі до сталого розвитку. Така стратегія буде тим успішнішою, чим більше членів громади братимуть участь у її розробці та імплементації”.

Важливим пріоритетом сталого розвитку є радикальна модернізація системи освіти, зміна її моделі.

Перехід до СР об’єктивно висуває освіту і науку, інші інформаційно-інтелектуальні чинники на пріоритетне місце в майбутньому керованому розвитку, оскільки такий перехід повинен здійснюватися не стихійно, а повинен бути спрямований на цілі і принципи СР. Відповідно, в результаті досягнень науки, освіти і розповсюдження знань повинні сформуватися нові інтереси, життєві потреби і загальнолюдські цінності, багато в чому відмінні від сучасних. Індустріально-споживацьке суспільство повинно поступитися місцем постіндустріальному інформаційному суспільству, суспільству пріоритету інформаційно-інтелектуальних ресурсів перед речовиною і енергією. А інформаційне суспільство, що сприйняло екологічний імператив, стає суспільством СР (Семенець С.В., 2001).Отже, потрібен новий тип освіти, нова модель – освіта сталого розвитку (Ягодин Г.А., Турова Е.Е., 2002). Освіта сталого розвитку спрямована на формування розуміння законів природи і наслідків їх порушень та ставить своїм завданням дати знання і виробити уміння, необхідні для забезпечення гармонійного співіснування з іншими людьми і природою, змінити базові цінності людства. Отже, завдання освіти СР перетворити концепцію сталого розвитку в систему духовних і професійних установок людства.

Більшість вчених вважає, що ядром освіти сталого розвитку повинна стати екологічна освіта. “Сьогодні екологічна освіта є не просто важливим напрямом у змісті освіти, але й засобом збереження й розвитку людської цивілізації” (Мітрясова О.П., 2001).

Очевидно, що модель освіти ХХІ ст. повинна здійснити кардинальні трансформації і орієнтуватися в своїй основі не на минуле, а на майбутнє. Освіта повинна являти собою керовану випереджаючу систему, яка б задовольняла потреби не минулого, як це має місце зараз, а майбутнього суспільства (Урсул А.Д., 2001). Крім принципу випереджування, освіта СР повинна будуватися на принципі інтеграції: необхідний міждисциплінарний синтез, об’єднання природничих та гуманітарних наук, а також наук про живу і неживу природу. “Одна з проблем навчання в сучасній школі – жорстке предметне розділення. Фізика, біологія, хімія, ботаніка, зоологія, фізіологія, географія, економічна географія являють собою самостійні предмети. Предмети природничо-наукового напрямку виступають кожен сам по собі, не говорячи вже про непереборну границю між ними і гуманітарними предметами. Більшість шкільних дисциплін вимагає серйозної переробки, щоб шкільна освіта була не лише різносторонньою, але і цілісною, даючи чіткі уявлення про єдиний світ (Ягодин Г.А., Турова Е.Е., 2002).

Першочерговим і, імовірно, найбільш складним завданням освіти СР буде зміна світоглядних установок людини: замість антропоцентричного світогляду треба сформувати екоцентричний (біоцентричний, біосферний) світогляд. Аналіз основних ознак “антропоцентричного і екоцентричного типів екологічної свідомості” приводять С.Д. Дерябо і В.А. Ясвін (1996). .Антропоцентрична екологічна свідомість – це особлива форма відображення природних об’єктів і явищ дійсності та їх взаємозв’язків, що обумовлює перетворюючу діяльність людини, для якої характерним є виражене протиставлення людини і природи, де вищою цінністю є сама людина, яка використовує природу для задоволення своїх потреб і не дотримується при взаємодії з природою етичних норм і правил. Таке світобачення надто оптимістичне і привабливе, воно породило природопідкорювальну психологію людини. Відмовитись від егоцентричних позицій хоч і важко, але необхідно заради виживання і продовження людського роду.

Сталий розвиток можливий лише при екоцентричному світобаченні, де людина мислиться в нерозривній єдності з природою, де природа визнається як цінність, наділяється суб’єктними властивостями. Відносини людини з природою будуються на принципах рівноправності з дотриманням етичних норм і правил.

Освіта СР – це така освіта, яка забезпечує формування високого рівня екологічної свідомості і культури у всієї людської спільноти. Основною ознакою рівня екологічної культури має стати не масштабність перетворюючої діяльності людини, а вміння жити з якомога меншим впливом на природу.

Однією з головних базових цінностей у суспільстві СР має стати здоров’я і здоровий спосіб життя. Для цього першочерговою метою всієї системи освіти повинно бути виховання здорового духом і тілом покоління людей, що здатні згармонізувати свої взаємовідносини з природою. В цьому плані нам треба свого не цуратись і чужого навчатись. Наприклад, мета освіти в Японії в законі про освіту 1947 р. сформульована так: повний розвиток особистості, забезпечення виховання людей, здорових духом і тілом, які будуть любити правду і справедливість, цінувати особистість, поважати працю, мати високе почуття відповідальності і проникнуті духом незалежності як будівники мирної держави і процвітаючого суспільства.

Саме високе почуття відповідальності за природу, за кожен вид рослин і тварин, за чистоту рік та озер, за прозорість росяних світанків, за всю планету повинно увійти в генотип кожної людини. Освіта СР повинна навчити кожну людину мислити глобально, а діяти локально, кожен на своєму місці в ім’я збереження природи і продовження людського роду.

Першочерговими завданнями на шляху до освіти СР повинні бути, на нашу думку, наступні.

1. Продекларувати на високому державному рівні стратегічну мету розвитку України на засадах СР, оскільки це відповідає національним інтересам України і не має розумної альтернативи. (У Польщі, наприклад, перехід на засади сталого розвитку закріплено у конституції держави).

2. Ідею СР задекларувати в меті освіти. Мета освіти є найголовнішим системоутворюючим чинником, їй підпорядковуються всі інші елементи функціонування освіти: управління на макро- та мікрорівнях, організаційна структура; зміст, форми, методи, технології і т.п.

У Національній доктрині розвитку освіти (підписаній Президентом України 17.04.2002 р.) мета освіти “полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти”. До цього, на нашу думку, слід додати необхідність виховання покоління людей, здатних згармонізувати стосунки суспільства і природи, не допустити деградації людської цивілізації, здійснити перехід українського суспільства до СР.

Метою екологічної освіти, відповідно до затвердженої недавно Концепції екологічної освіти України є формування екологічної культури людей і суспільства в цілому. Це визначення мети, на нашу думку, також потрібно доповнити ідеєю, яку так наполегливо відстоював засновник соціальної екології Г.Бачинський: “формування екологічної культури для гармонізації стосунків людини і природи”, тобто культури суспільства сталого розвитку.

3. Визначальним для досягнення мети екологічної освіти є адекватно сформований зміст освіти, тобто система наукових знань, практичних умінь і навичок, що забезпечують формування екологічної культури та біосферного (екоцентричного) світогляду. Зміст екологічної освіти повинен забезпечувати синтез природничонаукових та соціо-гуманітарних знань.

В середній школі необхідно негайно впроваджувати “Основи екології” як обов’язкову дисципліну та готувати впровадження інтегративного, адаптованого до рівня середньої школи курсу “Проблеми сталого розвитку”.

Зміст вищої екологічної освіти повинен базуватися на комплексному збалансованому поєднанні природничого, економічного, технологічного, юридичного та соціокультурного підходів (Концепція ..., 2002).

В змісті освіти потрібно, з нашого погляду, збільшити долю еколого-економічних знань, що допоможе вирішувати еколого-економічні проблеми впровадження економічного механізму раціоналізації природокористування.

Наші рекомендації зводяться до впровадження на всіх факультетах крім “Основ екології” (бакалаврат), обов’язкових курсів “Соціальна екологія” та “Екологізація економіки” (рівень спеціаліста), “Проблеми сталого розвитку” (магістратура).

4. Підготовку управлінців слід збагатити екологічними дисциплінами, а екологів – управлінськими з тим, щоб готувати кадровий менеджмент сталого розвитку. Особливу програму підготовки слід розробити для фахівців засобів масової інформації, яким належить надзвичайно важлива місія при впровадженні СР.

5. При підготовці фахівців з вищою освітою необхідно передбачити комплекс знань, умінь та навиків ведення просвітницької роботи з тим, щоб кожен випускник став не лише прихильником, але й переконаним пропагандистом СР. Вищі освітні заклади повинні готувати своїх випускників до роботи в громадських організаціях, просвітницьких центрах, інтелектуальних осередках, що може прискорити розбудову громадянського суспільства в Україні та сприяти його входженню в постіндустріально-інформаційну фазу, як етап на шляху до суспільства сталого розвитку.

Отже, виходячи з того, що впровадження СР є безальтернативним і відповідає національним інтересам України та враховуючи об’єктивну тенденцію до інформатизації, інтелектуалізації та гуманізації світового суспільства, пріоритетності освіти і науки в ноосферному розвитку, необхідна корінна реорганізація системи освіти, розбудова нової моделі освіти – освіти сталого розвитку, спрямованої на реалізацію цілей нової стратегії людства – гармонійного, збалансованого, екобезпечного розвитку. Стратегія освіти повинна бути спрямована на формування нового екологічного світогляду та високої екологічної культури, впровадження вимог екологічного імперативу; будуватися на принципах випередження, інтеграції знань (“ми спеціалізуємося не по науках, а по проблемах”, В.Вернадський). Невідкладними завданнями є внесення змін в екологічну освіту, як основу освіти СР, насичення змісту освіти відповідно до вимог часу еколого-економічними та соціо-екологічними знаннями. Освіта повинна готувати кадровий менеджмент для реалізації стратегії сталого розвитку, формувати фахівців для роботи в системі громадянського суспільства, щоб зробити всіх громадян, всі соціальні спільноти суб’єктами гармонійного та збалансованого розвитку.

3. УЗАГАЛЬНЕННЯ

Для переходу до сталого розвитку, альтернативи чому немає, потрібно паралельно виконати дві надзвичайно важливі умови: екологізувати економіку суспільну свідомість. Для екологізації свідомості потрібно впровадити нову модель освіти – освіту сталого розвитку, основою якої є екологічна освіта.