Природні умови та природні ресурси.

 Оточуюче середовище виконує три функції для забезпечення життєдіяльності людини:

- забезпечення природними ресурсами,

- асиміляція відходів і забруднень,

- забезпечення людей природними послугами (рекреація, задоволення естетичних потреб).

Ці функції можна представити як компоненти однієї генеральної функції природи – функції життєзабезпечення.

Для збереження середовища існування людини – здорового довкілля − потрібне врахування факторів природи і економічна оцінка природних ресурсів.

Природні умови – це елементи природи, які безпосередньо не використовуються в процесі виробництва, але здійснюють вплив на життєдіяльність людей. Особливо сильно залежать від природних умов сільське господарство, добувна промисловість, рекреаційна діяльність та ін.

Ресурси – це будь-які матеріальні чи нематеріальні об'єкти чи засоби, які необхідні для задоволення потреб, досягнення мети чи вирішення проблеми ( К.Корсак, О.Плахотнік, 1998)

Ресурси поділяються на:

1. Матеріальні (будівлі, транспорт, засоби виробництва і т.п.)

1. Трудові ( люди з їх освітнім, інтелектуальним, віковим рівнем і т.д.)

2. Природні ресурси

Природні ресурси – елементи природи, частина всієї сукупності природних умов і важливі компоненти природного середовища, які використовуються (чи можуть використовуватися) при певному рівні розвитку продуктивних сил для задоволення різноманітних потреб суспільства і суспільного виробництва (С. В. Макар, 1998, с. 14). Інше визначення: природні ресурси – всі компоненти довкілля і всі умови існування, які так чи інакше потрібні людині чи безпосередньо використовуються нею для вдоволення всього комплекту властивих потреб.

Екологічне визначення потребує доповнення “...потреб сьогодення, близького та віддаленого майбутнього”.

Класифікації природних ресурсів:

- за можливістю залучення: реальні (ті, що використовуються зараз) і потенційні (ті, що зараз не можуть з якихось причин бути залученими, наприклад, прісна вода в льодовиках);

- ресурси виробничої і невиробничої сфер;

- ресурси однозначного чи багатозначного використання;

- за величиною запасів: загальнодержавного, регіонального та місцевого значення.

 До природних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) територіальні та внутрішні морські води; б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; в) атмосферне повітря; г) підземні води; д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; е) лісові ресурси державного значення; є) природні ресурси в межах території та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу в межах територіальних і внутрішніх морських вод, водойм, розташованих на території більш ніж однієї області, державних мисливських угідь, лісів держаного значення, а також види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України; з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених. Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси. До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством Україна до природних ресурсів загальнодержавного значення;

- геолого-економічна класифікація за напрямками використання:

· паливно-енергетичні;

· чорні метали;

· кольорові метали;

· благородні метали;

· хімічна й агрохімічна сировина (фосфорити, калійні солі, апатити);

· технічна сировина (азбест, алмаз, графіт);

- за характером торгівлі:

· стратегічні (торгівля обмежена: уран);

· експортні (алмази, золото, нафта)

· ресурси внутрішнього ринку. (С. В. Макар, 1998);

- за сферою використання народним господарством:

1. Ресурси промислового виробництва:

1) енергетичні:

Ø горючі корисні копалини (вугілля, нафта, газ);

Ø гідроенергетичні (вода, припливи);

Ø джерела ядерної енергії (уран);

Ø джерела біоенергії (деревина, біогаз);

2) неенергетичні:

Ø корисні копалини (мінеральні);

Ø води, що використовуються для промислового виробництва;

Ø землі, зайняті промисловими об'єктами;

Ø лісові;

Ø біологічні ресурси промислового значення;

2. Ресурси сільського виробництва:

Ø агрокліматичні (ресурси тепла, вологи, необхідні для тваринництва й рослинництва);

Ø ґрунтово–земельні;

Ø рослинні (кормові);

Ø водні (для зрошування);

3. Ресурси невиробничої сфери: лікарські рослини, рекреаційні ресурси (С. В. Макар, 1998);

- екологічна характеристика:

Ø біологічні (біотичні – їжа з рослин і тварин, абіотичні – вода, повітря);

Ø енергетичні й мінеральні (енергоносії, джерела енергії, руди, інша сировина);

Ø кліматичні (температура, вологість, опади тощо);

Ø життєвий простір;

Ø генофонд (заповідники, засоби збереження біорізноманіття)

Ø вичерпні та невичерпні;

Ø відтворювані та невідтворювакні; (відновлювані та невідновлювані);

Ø замінні та незамінні.

Необхідність економічної оцінки природних ресурсів.

Життєва необхідність стала основною причиною, що спонукала людину оцінювати і враховувати природні фактори в своїй діяльності. Праця й продуктивний потенціал природи злилися в єдиному творчому трудовому процесі. За словами В. Петті, “труд – батько багатства, земля – його мати”.

Необхідність співставляти затрати праці і результати господарської діяльності з використання природних факторів – основна причина їх економічної оцінки.

Іншою причиною, що обумовлює необхідність економічної оцінки природних факторів, є економічна доцільність в умовах переходу до ринку. Ринок забезпечує ефективність й автоматизує регулювання.

Крім усього іншого (наприклад, колосального прискорення процесів заключення угод, можливостей підтримання рівноважного стану, мобільності, здатності до пошуку компромісів та ін.), автоматизм ринкового регулювання означає здешевлення процесів управління макроекономічним станом економічної системи і зниження рівня суб'єктивності (зокрема, зниження можливостей прояву свавілля чиновників, збільшення ступеня відкритості економічних процесів, зниження “волюнтаризму” рішень, що приймаються та ін.).

Одна з головних переваг ринку – його здатність досягати високої ефективності використання будь-яких виробничих факторів, що потрапляють в систему ринкових відносин (тобто тих, які стають товаром). Для того, щоб використати всі переваги ринку для цілей своєї діяльності, екологи повинні добре знати закони, за якими функціонують ринкові механізми, чітко визначити границі, в рамках яких можуть бути реалізовані можливі переваги. Наприклад, ринок може добре вирішувати завдання зниження енергоємності та ресурсоємності (матеріалоємності). Одночасно еколог повинен відкинути ілюзії стосовно можливостей ринку за границею його можливостей.

Найбільш суттєвими моментами в економіці є відношення до процесу формування вартості й прибутку. З урахуванням цього можна сформулювати деякі економічні властивості природних факторів (Л. Г. Мельник, 2001):

- природа – капітал, оскільки може приносити прибуток тим, хто її використовує;

- природні блага є споживчими якостями, оскільки задовольняють потреби людини;

- природні блага мають властивості товару, оскільки можуть продаватися: або прямо, або опосередковано через інші предмети й послуги;

- ціна природних благ, що мають властивості товару, визначається тією сумою засобів, за яку продавець згоден їх продати, а покупець готовий купити.

Соціально-економічна оцінка стану навколишнього природного середовища.

Комплекс природоохоронних заходів та екологічних програм має, перш за все, відповідати інтересам охорони довкілля й здоров'я людини та забезпечувати максимальний загальноекономічний ефект, складовими якого є екологічний і соціально-економічний рівні природоохоронної діяльності. Тобто, одночасно з економічним результатом господарювання – задоволення потреб суспільства у товарах і послугах – отримується й екологічний результат – задоволення потреб людей в умовах життєдіяльності і забезпечення належного рівня якості навколишнього природного середовища. А разом вони сприятимуть підвищенню ефективності суспільного виробництва, збільшенню добробуту і національного багатства країни.

Екологічна оцінка стану навколишнього природного середовища передбачає розгляд таких основних критеріїв:

1. зменшення негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище;

2. збільшення кількості й поліпшення якості придатних до використання природних ресурсів;

3. забезпечення природних процесів, біологічної різноманітності тощо.

Соціально-економічна оцінка навколишнього природного середовища ґрунтується на таких критеріях:

1) підвищення комфортності проживання населення;

2) поліпшення фізичного стану людини і зниження захворюваності, збільшення тривалості життя;

3) покращення умов праці й відпочинку;

4) створення сприятливих умов розвитку освіти, культури; соціальне, комунальне, житлове забезпечення, підвищення рівня свідомості людини;

5) приріст виробництва основних видів продукції на душу населення;

6) досягнення оптимальних темпів приросту національного доходу, темпів зростання продуктивності праці;

7) збільшення виробництва екологічно чистої продукції;

8) зниження собівартості виробництва продукції;

9) збільшення технічного рівня, удосконалення техніки і технології виробництва;

10) підвищення матеріального добробуту населення.

Оцінка стану навколишнього природного середовища, результативності охорони природних ресурсів має особливості в різних регіонах. Витрати на охорону природи не можна порівнювати на півночі України і в Автономній Республіці Крим. Тому для об'єктивної оцінки стану навколишнього природного середовища, для порівняння витрат на природоохоронні заходи необхідно вводити комплексні територіальні кадастри природних ресурсів як систему відомостей про правовий режим, розподіл між користувачами, поділ на групи, категорії, зони; інші дані, що характеризують кількісний та якісний стан природних ресурсів та їх економічну оцінку.

Основні підходи до економічної оцінки природних ресурсів.

Багато видів природних ресурсів є не лише предметами праці, але і її результатом. До того ж, як предмет праці одні й ті самі ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їх використання не однаковий. Тому й існує потреба в економічній оцінці природних ресурсів. Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

В умовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів (ЕОПР) набуває вартісної форми. Правильно виконана ЕОПР забезпечує:

1) однакові економічні (госпрозрахункові) можливості для суб'єктів господарювання, які функціонують в різних умовах;

2) створення ефективного матеріального стимулу до раціонального природокористування.

Поряд із грошовою оцінкою, суспільство може розраховувати, які потрібно понести витрати праці для придбання (одержання тих чи інших елементів природного середовища). Отже, для проведення економічної (вартісної) оцінки природних ресурсів можуть бути використані декілька підходів:

1. Так званий затратний підхід (трудова оцінка ресурсів) складає оцінку, рівну затратам необхідних ресурсів на освоєння і підтримку об'єктів природокористування в стані, придатному для експлуатації.

2. На противагу затратній концепції з'являється результатна, відповідно до якої оцінка проводиться на базі вартості продукції, отриманої з одиниці природного ресурсу (або при використанні одиниці ресурсу).

3. Загальноприйнятим критерієм ЕОПР є диференційна рента (рентний підхід). Цей показник акумулює в собі оцінку таких факторів, як якість і місце розташування ресурсів, відмінності та особливості використання оцінюваного та альтернативних ресурсів.

4. Ще одним підходом до ЕОПР є розрахунок ціни природного ресурсу на підставі витрат та їх відновлення – відтворювальний.

5. Останнім часом викликає зацікавленість енергетична оцінка природних ресурсів. Вона ґрунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент.

6. Платежі підприємств за допущене забруднення повинні відповідати розміру нормативної економічної оцінки збитків, що дорівнюють витратам на проведення відповідних природоохоронних заходів. У випадку перевищення нормативів викидів сума платежів повинна відповідати економічному збитку, що заподіяло понаднормативне забруднення. Цей підхід називається затратно-збитковим. Його переваги:

- враховує реальні фінансово-економічні особливості регіону;

- платоспроможність підприємств і можливості органів, які контролюють природоохоронний фонд;

- забезпечує високий стимулюючий ефект і об'єктивну залежність суми платежів від регіональних факторів і стану природоохоронної роботи на підприємстві.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68  Наверх ↑