Основи платного природокористування в Україні.

Україна першою серед держав Радянського Союзу почала реалізацію концепції платного природокористування. Сьогодні в країні прийнято 10 законів, прямо пов'язаних з проблемами природокористування, в яких подаються економічні механізми здійснення екологічної політики.

Система екологічних платежів (екологічне оподаткування) в Україні виконує дві основні функції: 1) збору і накопичення необхідних фінансових засобів для реалізації заходів екологічної спрямованості; 2) формування економічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання товарів і послуг. При цьому ставки платежів (зборів) повинні відповідати декільком вимогам: а) відбивати основні закономірності (пропорції) впливу різних екодеструктивних факторів на економічні інтереси господарюючих суб'єктів; б) підтримувати рівновагу між інтересами виробників і споживачів продукції; в) враховувати загальну економічну ситуацію в країні і не викликати тотальних руйнувань економічної системи (зокрема масового руйнування підприємств) (Мельник Л.Г., 2001).

Система платного природокористування в Україні включає дві підсистеми: 1) система зборів за використання природних ресурсів; 2) система платежів за порушення природного середовища.

Система зборів за використання природних ресурсів формується на основі декількох ключових елементів:

- ліцензій на використання природних ресурсів, тобто дозволів на використання певних кількостей конкретних видів ресурсів; система розробляється і затверджується екологічними підрозділами національних і місцевих рівнів;

- нормативів використання природних ресурсів;

- порядку зборів;

- ставок зборів (платежів) за використання природних ресурсів;

- систему розподілу зібраних коштів між різними рівнями господарювання.

В Україні встановлені збори за такі види природних ресурсів:

- земельні;

- водні;

- мінеральні;

- лісові;

- тваринні;

- рослинні;

- радіочастотний ресурс.

Система платежів за порушення природного середовища включає такі основні елементи:

- порядок вилучення коштів у економічних суб'єктів;

- ставки платежів, що встановлюють певну відповідність між кількісними показниками впливу на природне середовище і величиною вилучення коштів;

- допустимі межі порушення середовища; як правило, ставки за понадлімітне порушення середовища збільшуються в 3-3,5 рази; змінюється і порядок віднесення платежів; платежі за порушення середовища в межах лімітних значень відносяться на виробничу собівартість підприємств, платежі за понадлімітний вплив на середовище вилучаються з прибутку;

- порядок розподілу зібраних коштів.

В Україні діє система платежів (зборів) за такі види впливу на довкілля:

- забруднення атмосфери (стаціонарними та пересувними джерелами);

- забруднення води;

- розміщення твердих відходів;

- шкода рослинам і тваринам;

- шкода природно-заповідному фонду;

- аварійне забруднення довкілля.

Більш детальну інформацію про практику платності природокористування в Україні можна знайти у Мельника Л.Г. (2001) та у Данилишина Б.М. та ін. (1999). Слід відмітити, що екологічне оподаткування в Україні потрібно удосконалювати, вводячи нові “зелені” податки, які б більш досконало регулювали відносини суб'єктів господарювання з навколишнім середовищем, охороняючи довкілля. При переході до інформаційного суспільства та суспільства сталого розвитку податкову систему потрібно змінювати корінним чином: від оподаткування прибутку і доходу, що зараз здійснюється у переважній більшості держав, потрібно переходити до оподаткування величини екодеструктивного впливу на природу (використання ресурсів та руйнування довкілля).