2. ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

Поняття екологізації економіки (суспільного виробництва).

 Екологізація – це поширення екологічних принципів і підходів на природничі та гуманітарні науки, на виробничі процеси й соціальні явища.

Основу суспільного розвитку складають економічні процеси, пов'язані з виробництвом і споживанням товарів і послуг. Формування стійкого розвитку і забезпечення національної екологічної безпеки в будь–якій країні неможливі без екологізації суспільного виробництва.

Під екологізацією економіки розуміється зниження природоємності виробництва, зменшення навантаження на природу. Потрібно вирішити триєдине завдання: суттєво зменшити ресурсоємність, енергоємність та відходність виробництва.

Під екологізацією економіки розуміється цілеспрямований процес перетворення економіки, спрямований на зниження інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва і споживання товарів і послуг на одиницю сукупного суспільного продукту (Мельник Л. Г., 2001). Екологізація – не синонім “охорони природи”, вона спрямована на екологічне вдосконалення, а отже, на зменшення необхідності в охороні природи.

У приведеному визначенні є два поняття, які треба пояснити: сукупний суспільний продукт та інтегральний екодеструктивний вплив.

Сукупний суспільний продукт – це сукупність створених матеріальних благ за відповідний період часу. Визначається він як сума валової продукції галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського господарства, лісового господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв'язку, торгівлі і громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення, заготівлі сільськогосподарських продуктів, а також інших галузей матеріального виробництва.

Під інтегральним екодеструктивним впливом розуміються результати негативних впливів на людину і природні системи процесів виробництва і споживання товарів і послуг.

Процеси екодеструкції можна згрупувати в такі п'ять напрямків:

- забруднення;

- порушення ландшафтів;

- пряма дія на організм людини;

- дія на особистісні характеристики людини;

- пряма дія на тварин і рослини.

Треба зазначити, що з приведених п'яти видів впливу не всі піддаються на сьогодні економічній оцінці. Лише стосовно перших двох можна говорити про наявність науково-методичної та інформаційної бази дослідження, і то не в повній мірі. Зокрема дуже мало (на рівні якісних оцінок) досліджені наслідки електромагнітного, акустичного, біологічного, полевого та інших видів забруднення. Крім окремих публікацій, відсутні дослідження з комплексної оцінки антропогенної дії на ландшафти.

Що стосується трьох решти видів екодеструкції, їх взагалі не прийнято зв'язувати з економічними факторами.

Однак при оцінці екологічної дії (впливу) процесів виробництва і споживання продукції потрібно відображати всі п'ять видів екодеструктивної діяльності. Для цього потрібні подальші наукові дослідження.

Екологізація економіки здійснюється через систему організаційних мір, інноваційних процесів, реструктуризацію сфери виробництва і споживчого попиту, технологічну конверсію, раціоналізацію природокористування, трансформацію природоохоронної діяльності, що реалізуються як на макро-, так і на мікроекономічних рівнях (Л. Я. Мельник, 2002)

Конкретних можливостей екологізації досить багато. Це і перехід на маловідходні технології, бережливе витрачення невідновлюваних ресурсів, економія енергії, відновлення лісів, повне знешкодження всіх видів відходів до їх надходження у навколишнє середовище.

Перед тим, як говорити про конкретні шляхи та економічні механізми екологізації економіки, розглянемо структурну піраміду економіки на основі природно-продуктового ланцюга..

Необхідність структурно-функціональних змін економіки на макроекономічному рівні

Розглянемо теоретичні принципові моменти в екологізації економічного розвитку. Необхідність аналізу ефективності природокористування з позиції кінцевих економічних результатів, дослідження цілісної природно-продуктової системи добре показує реальні границі та об'єкт економіки природокористування як науки. Більшість наявних уявлень про економіку природокористування є “звуженими”, вони, як правило, розглядають проблеми використання власне природних ресурсів фактично лише на перших етапах природно-продуктового ланцюга, боротьбу із забрудненням довкілля як наслідок економічного розвитку. (Природно-продуктовий ланцюг або вертикаль – це умовний рух природної речовини і продуктів її переробки аж до кінцевих продуктів). Зараз необхідний макропідхід, висування економіки природокористування як особливої мета науки, в рамках якої необхідно досліджувати все народне господарство з позицій економічного розвитку, зниження навантаження на довкілля. Лише розібравшись у макроекономічних структурах, які зараз маємо, зрозумівши особливості функціонування народногосподарських комплексів і галузей, можна ефективно вирішувати екологічні проблеми, що дедалі загострюються.

Спроби вирішити екологічні проблеми на основі звужених підходів, розробляти екологічні програми на локальному рівні, а не на макрорівні, не завжди ефективні. Можна порівняти нашу економіку з паровозом, який їде залізницею і дуже сильно димить. За ним біжить людина в білій сорочці й намагається зберегти її чистоту. Так і проблема охорони у вузькому смислі цього слова – це проблема частоти зміни сорочок для збереження їх видимої чистоти. З цієї позиції кращий вихід – поставити потужний фільтр на трубу, щоб вона менше диміла. Але такий підхід ні в якому разі не покращить погану роботу двигуна паровоза, споживання ним величезної кількості палива з мінімальним коефіцієнтом корисної дії (ККД). Тобто мова йде про боротьбу з наслідками забруднення і марнотратством ресурсів. Очевидно, що треба дістатися самого двигуна, удосконалити або замінити його, щоб він споживав менше ресурсів, підвищив свій ККД і менше димів. Таким чином, в першу чергу необхідно переорієнтувати всю економіку на макрорівні на екологічні цілі.

У зв'язку з цим потрібна інша ієрархія, послідовність у вирішенні екологічних проблем. Потрібна нова ідеологія природокористування, принципово нові підходи. Доцільна наступна пріоритетність в екологізації економіки і вирішенні екологічних проблем. (Е. В. Гірусов та ін, 2003):

1) альтернативні варіанти вирішення екологічних проблем (структурна перебудова економіки, зміна експортної політики, конверсія);

2) розвиток маловідходних і ресурсозберігаючих технологій, технологічні зміни;

3) прямі природоохоронні заходи (будівництво різного роду очисних споруд, фільтрів, створення охоронних територій, рекультивація і ін.).

Названі вище напрямки є основними у вирішенні проблем екологізації економічного розвитку, формування стійкого типу розвитку.

В першу чергу потрібно реалізувати альтернативні варіанти вирішення екологічних проблем, тобто варіанти, не зв'язані із старим підходом, який полягав у тому, щоб одночасно посилювати експлуатацію природи і посилювати природоохоронну роботу. Потрібно розвивати галузі економіки, що мають низьку природоємність. Знизивши природоємність виробництва, ми знизимо потребу в природоохоронних заходах. Безпосередньо прямі природоохоронні заходи потрібно реалізовувати лише там, де неможливо знизити природоємність на даному технологічному рівні.

Реалізація альтернативних варіантів передбачає макроекономічний і галузевий рівні. Маловідходні й ресурсозберігаючі технології використовуються в основному на рівні підприємств (групи підприємств) і регіональному рівні.

Структурна перебудова економіки

Здійснення основних вимог екологізації економіки, введення екологічних функцій в категорії макроекономіки і повна реалізація платності природокористування передбачають радикальні структурні зміни в економіці, спрямовані на зниження її природоємності (Т. Акімова, В. Хаскін, 2001).

Для здійснення позитивних структурних змін в економіці необхідна розробка ефективної структурної політики.

Структурна політика – це система цілеспрямованих заходів з формування, підтримання і зміни пропорцій в економіці з метою більш ефективного використання всіх видів ресурсів і більш повного задоволення суспільних потреб. Структурна політика передбачає виділення пріоритетів у вирішенні економічних, екологічних, соціальних, науково-технічних та інших проблем і у відповідності з цими пріоритетами розвиток певних галузей і видів діяльності. До засобів реалізації структурної політики відносяться інвестиційна політика, система ринкових стимулів (податки, кредити, субсидії та ін.), правове регулювання і т. п. (Е. В. Гірусов та ін., 2003).

Суть екологічно орієнтованих змін структури економіки полягає в стабілізації росту об'ємів виробництва природоексплуатуючих, ресурсодобувних галузей при швидкому розвитку на сучасній технологічній базі всіх виробництв в природно-продуктовій вертикалі, зв'язаних з перетворенням природної речовини й одержання на її основі кінцевого продукту. Мова йде про глобальний перерозподіл трудових, матеріальних, фінансових ресурсів у народному господарстві на користь ресурсозберігаючих, технологічно передових галузей і видів діяльності.

Така структурна перебудова народного господарства дозволить значно зменшити природоємність вироблюваної продукції і послуг, знизити навантаження на довкілля, скоротити загальну потребу в природних ресурсах.

Структурна піраміда економіки на основі рівнів переробки в природно-продуктовому ланцюгу

Всю економіку можна уявити у вигляді своєрідної піраміди, розділеної на шари відповідно до технологічних стадій просування первинної сировини й переробки її в кінцеві продукти, тобто шари можна уявити і як етапи, стадії у природно-продуктовій вертикалі. По мірі віддалення від основи піраміда звужується, доля галузей більш високого рівня у валовому національному продукті зменшується.

В основі піраміди знаходяться природоексплуатуючі галузі – це первинна економіка: видобувна промисловість, сільське господарство, лісова промисловість, рибне господарство. Це перший шар, основа піраміди.

В другий шар входять галузі, що забезпечують первинну переробку природної сировини – виробництво металу, електроенергії, проста деревообробка і т. п. Сюди можна віднести галузі чорної металургії, що виробляють чавун і сталь. В АПК – це галузі з переробки сільськогосподарської сировини: м'ясна, консервна, борошномельна промисловість, виноробство та ін.

В третьому шарі піраміди йде подальше поглиблення обробки продукції, вторинна переробка природної сировини.

В металургії на цих етапах природно-продуктового ланцюга здійснюються прокат, лиття. В АПК – поглиблена переробка продукції, отримання нових товарів у кондитерській, швейній, взуттєвій промисловості.

В четвертому та більш високих шарах, на подальших етапах природно-продуктової вертикалі появляється машинобудування, виробництво складних товарів і послуг.

На нижніх шарах піраміди важливу роль відіграють природні ресурси, первинна сировина і праця відносно низької кваліфікації.

По мірі підйому по шарах, подовження природно-продуктових ланцюгів ці фактори виробництва відіграють все меншу роль.

На перший план тут виступають висококваліфікована праця, наукові й технічні досягнення, високі технології, інформація. Інформація стає вирішальним фактором для верхніх структурних шарів. В сучасній економіці на самому верху піраміди знаходиться виробництво інформації, патентів, ліцензій, проектів, різноманітних наукових послуг, програмного продукту, взагалі будь-яких інтелектуальних продуктів, включаючи управління підприємствами.

Очевидно, що чим вужча основа піраміди і ширша її вершина, тим краще. Це означає, що при менших затратах всіх видів ресурсів у нижчих шарах, на початкових етапах природно-продуктової вертикалі, здійснюється збільшення виробництва товарів і послуг у верхніх шарах економіки, коли відбувається зменшення навантаження на довкілля при збільшенні високоякісних товарів і послуг. Структура народного господарства з високою питомою вагою первинної економіки у вигляді класичної піраміди з потужною основою -- це індустріальна структура. Економіка з високим рівнем розвитку вершини піраміди і відносно невеликою основою називається постіндустріальною структурою.

Зміна піраміди економіки за останні роки в Україні.

На жаль, в останні роки відбувається “поважчання” економіки України, зростає основа піраміди, що збільшує навантаження на природу. При загальному спаді промислового виробництва з 1991 р. криза найбільше вразила науково місткі та інтелектоємні сектори. Таким чином, важливі цілі реформ, орієнтовані на створення більш ефективної і прогресивної економічної структури, виявились підірваними.

В умовах промислового спаду скоротилось виробництво й споживання багатьох ресурсів, зменшилися сумарні викиди, скиди, забруднення. Однак питомі показники витрат природних ресурсів і забруднень в розрахунку на одиницю кінцевої продукції зросли.

Російські екологи Гірусов та ін. (2003) пропонують стосовно Росії такі заходи, як зміна експортної політики і конверсія військово-промислового комплексу.

Зміну природоємної експортної політики пропонується здійснити таким чином, щоб менше продавати енергетичних ресурсів (невідновні ресурси) на закупівлю продуктів харчування (відновні ресурси), а налагодити власне достатнє сільськогосподарське виробництво.

Конверсія військово-промислового комплексу (ВПК) доцільна в зв'язку з закінченням холодної війни. Надто природоємний військово-промисловий комплекс можна конвертувати на обслуговування екологічної промисловості, тобто виробництва очисних споруд, обладнання, технологій.

Багато чого з цих рекомендацій стосовно Росії можна використати і в нас, в Україні.

Оцінка рівня екологізації.

Вибір критеріальної основи кількісної оцінки рівня екологізації процесів виробничо-споживчого циклу надзвичайно складний.

В цьому напрямку можна сформувати методичні підходи, які послідовно реалізовувалися б для вирішення різних цілей екологізації суспільного виробництва й споживання. При цьому слід відзначити, що ні один із підходів не може в повній мірі вирішити завдання комплексної кількісної оцінки, але може сприяти вирішенню окремих народногосподарських завдань, що ведуть до екологізації

Рівень екологізації може визначатися за такими напрямками:

- економічні показники – враховують відношення втрат (через екодеструкцію довкілля) до вигод, що одержані від даного виду економістичної діяльності;

- енергетичні показники – враховують енергоємність продукції;

- земельні показники – екологічного навантаження на землю – кількість площі землі, що необхідна для забезпечення життя і діяльності однієї людини. Чим вища ефективність (з урахуванням економічних й екологічних факторів) рівня виробництва і споживання продукції, тим нижчий питомий земельний показник при однаковому рівні споживання. Наприклад, екологічне навантаження на землю, що виражається кількістю землі (га/людина), необхідної для отримання (видобутку) природних ресурсів, виробництва продукції, поховання відходів життєдіяльності суспільства в розрахунку на одного жителя, для Індії становить 0,4 га на людину, в Канаді -- 4,3, в США – 5,1 (Мельник Л.Г., 2002);

- показники порівняння – порівнюють показники екодеструктивної діяльності (напр., викид шкідливих речовин на одиницю продукції, кількість відходів на одного жителя чи ін.) в даній сфері з аналогічними показниками в кращих вітчизняних чи зарубіжних зразках. Те ж порівняння можна використати з попереднім зразком;

- наявність чи відсутність екологічно “гарячих” місць – за наявністю чи відсутністю вузлів екодеструкції в циклі виробництва-споживання виробів (наприклад, наявність гальванічних цехів, використання токсичних речовин);

Більш детально з підходами до оцінки рівня екологізації можна познайомитися в книзі Л. Г. Мельника ( 2002).