2. ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

Управління в галузі природокористування: завдання, функції та методи.

Управління в галузі природокористування – це діяльність держави по організації раціонального використання і відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, а також по забезпеченню режиму законності в еколого-економічних відносинах.

Сутність управління в галузі охорони навколишнього середовища полягає у виконанні таких функцій:

- регулювання;

- нагляду;

- прогнозування;

- планування;

- інформування;

- програмування;

- експертиза;

- досліджень;

- контролю та інших видів виконавчо-розпорядчої діяльності.

Головним завданням управління є реалізація законодавства, контроль за дотримання вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних комплексних заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів в галузі охорони навколишнього середовища.

Основу організації управління навколишнім середовищем і раціональним використанням природних ресурсів становить Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991) та інші закони і кодекси (земельний, водний, про надра).

Механізм управління природокористуванням об'єднує методи, функції та організаційні структури (органи управління).

Методи управління – це способи впливу на поведінку і діяльність об'єктів управління з метою забезпечення раціонального природокористування і охорони довкілля. Основні з них:

- адміністративні (командно-розпорядчі) – забезпечуються можливістю державного примусу;

- економічні – створюють безпосередню матеріальну зацікавленість суб'єктів господарювання у виконанні необхідних екологічних заходів, рішень органів управління у сфері природокористування;

- соціально-психологічні – методи морального стимулювання (заохочення, подяки).

Законодавчі функції управління.

Законодавчі функції управління в галузі охорони навколишнього середовища здійснюють Верховна Рада України та органи місцевої влади. До виключної компетенції Верховної Ради України в галузі регулювання відносин щодо охорони довкілля належать:

- визначення основних напрямків державної політики в галузі охорони навколишнього середовища;

- затвердження державних екологічних програм;

- визначення повноважень Рад народних депутатів, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

- визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони природи, в т.ч. щодо прийняття рішень про обмеження, тимчасове зупинення або припинення діяльності підприємств у разі порушення ними екологічного законодавства;

- встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території держави.

Органи місцевої влади несуть відповідальність за стан навколишнього середовища на своїй території і виконують таку функції:

- забезпечують реалізацію екологічної політики держави;

- дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ, організацій;

- затверджують місцеві екологічні програми;

- організовують вивчення навколишнього середовища;

- забезпечують інформування населення про стан навколишнього середовища;

- здійснюють контроль за дотриманням екологічного законодавства;

- припиняють господарську діяльність підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища;

- інші функції.

Виконавчі функції управління.

Функції виконавчих органів управління в галузі охорони навколишнього середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, виконавчі та розпорядчі органи місцевої влади, а також спеціально уповноважені на те державні органи.

Кабінет Міністрів України:

- здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики;

- забезпечує розробку державних, міждержавних та регіональних екологічних програм;

- керує зовнішніми зв'язками в галузі охорони навколишнього середовища;

- координує діяльність міністерств, відомств та інших державних установ у питаннях охорони природи;

- встановлює порядок визначення плати за спеціальне користування природними ресурсами, за забруднення навколишнього природного середовища.

Виконавчі та розпорядчі органи місцевої влади мають такі функції:

- реалізація рішень відповідних Рад народних депутатів;

- організація розробки місцевих екологічних програм;

- визначення нормативів плати і розмірів платежів за забруднення навколишнього середовища та розміщення відходів;

- затвердження для підприємств лімітів використання природних ресурсів (газ, електроенергія, нафта та ін.), за винятком державних ресурсів;

- організація збирання, переробки, утилізації і захоронення всіх відходів на своїх території;

- забезпечення систематичного й оперативного (правдивого) інформування населення про стан навколишнього середовища, епідемії, захворювання населення;

- інші функції.

Контроль за станом довкілля.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України і його органи на місцях.

До компетенції Міністерства і його органів на місцях належить:

- здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього середовища, проведення єдиної науково-технічної політики, координація діяльності міністерств, відомств і установ у цій галузі;

- державний контроль за використанням і охороною природних ресурсів (земель, надр, вод, повітря, лісів, тваринного і рослинного світу), а також за додержанням норм екологічної безпеки;

- організація моніторингу (спостереження, оцінка, прогноз) навколишнього середовища, створення і забезпечення державної інформаційної системи;

- затвердження нормативів, правил, стандартів по використанню природних ресурсів та охороні довкілля;

- здійснення державної екологічної експертизи;

- складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання ресурсів;

- підготовка та подання щороку Верховній Раді України Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища.

До його компетенції входять і інші контрольно-організаційні та правові функції.

Національна екологічна програма

З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів розробляється Національна програма. Вона передбачає формування принципово нової свідомості і екологічної культури як могутньої сили, здатної забезпечити гармонізацію і єдність людей з природою упродовж життя кількох поколінь.

Цьому мають сприяти:

- розробка і реалізація екологічно обґрунтованої концепції розвитку економіки, техніки і технології, які б сприяли скороченню обсягів ресурсовидобувних, енергоємних і водомістких галузей промисловості, перехід на екологічно безпечні технології, а в подальшому – екологізацію виробництва;

- скорочення будівництва, не пов'язаного із задоволенням першочергових потреб населення, в містах і регіонах з підвищеним рівнем забруднення навколишнього середовища, спрямування капітальних вкладень і матеріально-технічних ресурсів у зони екологічного лиха, на будівництво природоохоронних об'єктів і створення міцної екологічної інфраструктури;

- створення ефективної системи екологічного законодавства;

- екологічна конверсія промислових підприємств, в першу чергу ВПК, з метою найдоцільнішого використання інтелектуального і виробничого потенціалу, маючи на увазі вирішення гострих екологічних проблем.

Головне завдання Національної екологічної програми полягає в стабілізації якості навколишнього середовища, сприянні комплексному використанню природних ресурсів у поєднанні з інтенсивним соціально-економічним розвитком і збереженням ресурсів біосфери.

Національна екологічна програма формується з окремих міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих програм, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів на відповідних рівнях.

Більш детально про пріоритети Національної екологічної програми та екологічної безпеки можна прочитати у посібнику Царенка О.М. та ін. (2001).

Інформаційне забезпечення природоохоронної діяльності.

Управління, планування та програмування природоохоронної діяльності в межах країни, регіонів, міст і селищ, окремих суб'єктів господарської діяльності, складання схем розвитку і розміщення продуктивних сил значною мірою залежить від наявності достовірної інформації. Інформаційне забезпечення природоохоронної діяльності має синтетичних, аналітичний і оперативний характер.

Синтетичний характер інформації обумовлюється регіональними і міжрегіональними її особливостями (медицина, гігієна, метеорологія, біологія, техніка і технологія тощо).

Аналітичний характер обумовлюється чисельністю даних, які необхідно привести до співставлення з метою подальшого аналізу.

Оперативний характер інформації виходить із завдань швидкого реагування на еколого-економічні зміни, що відбуваються у навколишньому середовищі внаслідок порушень його стану з метою зменшення негативних наслідків та попередження подальших негативних змін у майбутньому.

Розрізняють первинну і вторинну (похідну) інформацію. Первинна інформація отримується безпосередньо від об'єкта спостереження. Вторинна інформація є похідною від первинної і отримується, як правило, шляхом аналізу і синтезу наявних даних

Інформація повинна бути опрацьована в динаміці і представлена у порівняльному вигляді. Базою для створення інформаційної системи є статистична звітність, а також матеріали і звіти спеціально уповноважених органів контролю за станом навколишнього середовища та кадастри природних ресурсів.