Природоємність виробництва.

 Важливим показником ефективності функціонування природно-продуктової системи є природоємність. Цей показник добре характеризує тип і рівень еколого-економічного розвитку. Величина природоємності залежить від ефективності використання природних ресурсів у всьому ланцюгу, що з’єднує первинні природні ресурси, продукцію, що одержується на їх основі, та кінцеві стадії технологічних процесів.

Можна виділити два рівні (типи) показників природоємності:

n макрорівень, рівень всієї економіки;

n продуктовий, галузевий рівень.

На першому рівні це можуть бути показники природоємності, що відображають макроекономічні показники: затрати природних ресурсів на одиницю валового внутрішнього продукту, національного доходу і т.п. Вимірювання цих показників може здійснюватись як у вартісній формі (напр., грн./грн) так і в натурально-вартісних величинах (напр., т/грн. І т.п.). Наприклад, на макрорівні показник природоємності (Е) можна визначити як затрати використаних природних ресурсів (N) на одиницю ВВП:

Е = N / ВВП

В ідеалі найбільш агрегований показник природоємності повинен представляти співвідношення вартісної оцінки всіх використаних природних ресурсів і макроекономічного показника ВВП. В якості часового інтервалу можна брати рік (для більш менш стабільних виробництв) або більш тривалий період часу (напр., п’ять років для згладжування річної дисперсії в урожайності в аграрному секторі).

На жаль, ніде у світі ще немає адекватної вартісної оцінки природних ресурсів. Звичайно можна оцінити вартість використаних за рік природних ресурсів на основі, наприклад, ринкових цін. Однак загальним як для умов централізовано-планової так і ринкової економіки є недооцінка використовуваних природних ресурсів, заниження їх ціни. Отже, показник природоємності на макрорівні виходить завжди заниженим.

В якості окремих показників природоємності на макрорівні для ВВП, національного доходу та ін. Можна розглядати показники енергоємності, металоємності, матеріалоємності і т.п. В аграрному секторі це може бути кількість сільськогосподарських угідь, необхідних для виробництва 1 грн сільськогосподарської продукції.

Другий тип показника природоємності (продуктовий чи галузевий) визначається затратами природного ресурсу (N) в розрахунку на одиницю кінцевої продукції (V), що вироблена на основі цього ресурсу ( напр., кількість землі, необхідної для виробництва 1 т зерна; кількість лісу, необхідного для виробництва 1 т паперу та ін).

Е = N / V

Фактично це оцінка ефективності функціонування природно-продуктової вертикалі, що з’єднує первинний природний ресурс з кінцевою продукцією. Чим менший показник природоємності, тим ефективніший процес перетворення природної речовини в продукцію, менші відходи та забруднення.

Сам по собі показник природоємності мало що говорить. Основні його переваги проявляються при його вимірюванні в динаміці або при порівнянні з іншими країнами, економічними структурами, технологіями і т.п.

В даний час наша вітчизняна економіка надзвичайно природоємна і вимагає значно більшої кількості ресурсів для виробництва продукції в порівнянні з уже наявними економічними структурами інших країн та сучасними технологіями.

Важливу роль може відіграти вимірювання показника природоємності в динаміці. Імовірно, що він може стати одним із головних критеріїв переходу до стійкого типу розвитку. Зараз ідуть жваві дискусії про критерії, показники, індикатори сталого розвитку. Але, на жаль, показник природоємності в цих дискусіях мало обговорюється. Для України, як і для інших країн пострадянського простору, зменшення показника природоємності на макроекономічному рівні є надзвичайно важливим свідченням переходу від техногенного типу розвитку до сталого.

Аналізуючи в цілому сталий розвиток, можна сказати, що зменшення природоємності економіки – необхідна умова переходу до цього типу розвитку для будь-якої країни і для світової економіки взагалі. Не може бути руху по траєкторії до сталого розвитку при зростанні використання природних ресурсів в розрахунку на одиницю кінцевого результату.

Зниження природоємності – необхідна умова переходу до сталого розвитку, але вона не є достатньою умовою такого переходу. Необхідне врахування багатьох соціальних, екологічних, економічних та інших умов і обмежень, частину із яких людство ще не може сформулювати в силу глобальності та слабої розробленості теорії сталого розвитку, та обмеженості сучасного рівня розвитку науки.