Принципи раціонального природокористування.

Трушина Т. П. (2001) приводить наступні принципи раціонального природокористування:

- принцип системного підходу;

- принцип оптимізації природокористування;

- принцип випередження темпів заготовки і добування сировини темпами виходу корисної продукції, заснований на зниженні кількості віходів, що утворюються в процесі виробництва, на більш повному використанні однієї і тієї ж вихідної сировини. Він передбачає приріст продукції не за рахунок втягуванняу використання нових мас природних ресурсів, а за рахунок більш повного їх використання шляхом ресурсозбереження і вдосконалення технологічних процесів;

- принцип гармонізації відносин природи й виробництва;

- принцип комплексного використання природних ресурсів.

Знання цих принципів екологами та управлінцями дуже важливо, але практично це мало що може змінити, бо екодеструктивну дію чинять виробники (суб’єкти господарської діяльності). Але чинять вони це не з власної волі, а виробляючи нам блага, для задоволення наших потреб. За це вони мають прибуток. Завдання держави гармонізувати стосунки різних соціальних груп і суб’єктів, які реалізовують свої інтереси. Потрібно впровадити такий економічний механізм, який доповнювався б адміністративними важелями і створював такі правила гри, щоб забруднювачам довкілля невигідно було руйнувати природу. Потрібне впровадження екологічного менеджменту, в наших умовах перехідного періоду перейти від екологічного управління (управління природоохоронною роботою) до екологізації економіки.

Стадії еколого-економічного розвитку й принципи природокористування (Салтовський Г. О., 1995):

На протязі XX ст. хронологічно складалось декілька підходів – принципів природокористування

Економічний принцип – згідно з ним критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних витратах. Головна мета природокористування – негайне одержання максимального зиску. Природа тут знаходиться в стані завойованого ворога. Цей принцип реалізовувався в час індустріального розвитку, особливо у 60 – 80 роки. Від цього маємо великі збитки.

Більшість керівників індустріалізації та підкорювачів природи в минулому і тепер у своїй свідомості стоять на природопідкорювальній ідеології.

Еколого-економічний принцип – критерієм ефективності господарської діяльності тут є одержання максимально можливої економічної вигоди при найменшій шкоді природі. Наслідки впровадження еколого-економічного принципу: утвердження в суспільній свідомості нового екологічного мислення, розуміння екологічної кризи, впровадження маловідходних та ресурсозберігаючих технологій, замкнених циклів водопостачання, очисних споруд, створювання заповідників.

Соціо-екологічний принцип – суть його полягає в одержанні максимальної економічної вигоди при обов’язковому збереженні динамічної рівноваги екосистем, що досягається не перевищенням гранично допустимих меж антропогенного навантаження на довкілля.

Пошук нових критеріїв раціонального природокористування. Екологічний імператив.

Цей підхід лише починає розроблятись і впроваджуватися. В сучасних умовах надзвичайно важливого значення набуває використання при взаємодії людського суспільства з природою принципу екологічного імперативу, обґрунтованого російським екологом-глобалістом, який займається, за власними словами, “проблемами використання інформатики й прикладної математики для одержання кількісних оцінок можливих наслідків крупномасштабних антропогенних впливів на біосферу й аналізу різноманітних сценаріїв розвитку суспільства” – Микитою Мойсеєвим (Моисеев Н. И., 1988, с. 5). Він писав: “Людство вступило в нову еру свого існування, коли потенціальна потужність створюваних ним засобів впливу на середовище мешкання стає співрозмірним із могутніми силами природи. Сказане означає, що перед всіма хто відповідальний за НТП і, більше того, за використання його досягнень з практичними цілями, встала об’єктивна вимога: враховувати вразливість природного середовища, не допускати “меж міцності”, глибше вникати в суть властивих природі складних і взаємопов’язаних явищ, не вступати в суперечність із природними закономірностями, щоб не викликати необоротних процесів.

Основою для будь-яких перетворюючих дій повинен служити науково обґрунтований прогноз. Виконання цієї вимоги обов’язкове незалежно від масштабів заходів – регіональних, континентальних чи планетарних. Цю вимогу я називаю “екологічним імперативом”. З цим сьогодні зобов’язані рахуватися не лише ті, чия діяльність носить господарський характер, але й політичні лідери, від дій яких залежать способи вирішення міжнародних проблем”. Екологічний імператив – це ті граничні межі стану біосфери, переступати які людство не повинно ні при яких обставинах. Знання цих межових станів, на думку автора, може служити основою “інструментів згоди”, тих кооперативних угод, які дозволяють народам, що живуть в різних природних умовах, володіють різними економічними, політичними й соціальними системами, об’єднати зусилля для вирішення спільних проблем.

Екологічний імператив нині розуміється як сукупність умов взаємодії суспільства й природи, порушення яких буде мати катастрофічні наслідки для людства. Він є усвідомленням об’єктивної необхідності рахуватись не просто із законами природи, але й пред’явленими нам з її боку “технічними” умовами. Екологічний імператив виражає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, пов’язаної з втручанням в природні процеси з точки зору загальних умов взаємовідносин суспільства й природи, збереження умов біологічного існування людини (Салтовський О. І., 1997).

За словами академіка Дробнохода М. І., екологічний імператив – нагальна потреба дотримувати закони природи, розуміти й беззаперечно сприймати вимоги й обмеження, що визначаються цими законами в усіх сферах життєдіяльності людини, її здорового способу життя включно (Дробноход М. І. та ін., 2000).

Екологічний імператив – це сукупність умов, через які людина не має права переступити (Микитюк О. М. та ін., 2000).

Екологічний імператив – заснована на законах природи й звернена до людського співтовариства вимога обмежити й зупинити природо знищувальну експансію і узгодити антропогенний тиск з екологічною виносливістю біосфери (Акимова Т. А., Хаскин В. В., 2001).

Екологічний імператив повинен лягти в основу національної, регіональної та світової політики. Саме екологічний імператив та концепція рівної справедливості можуть скласти основу стійкого розвитку цивілізації. Соціально-економічного прогресу та загальнолюдської безпеки (Злобін Ю. А., 1998).

Завершуючи цей розділ, приведемо стадії еколого-економічного розвитку суспільства й підходи (принципи) до природокористування (Шимова О. С., Соколовський Н. К., 2001): Будь-яка держава, як правило, проходить три стадії еколого-економічного розвитку. Кожній стадії відповідають свої принципи природокористування:

1. Стадії фронтальної економіки – відповідає переважний принцип економічний;

2. Економічний розвиток з урахуванням охорони природи – еколого-економічний принцип;

3. Сталий розвиток (розвиток з урахуванням екологічних обмежень) – соціо-екологічний принцип.