Тема 7. Раціональне природокористування: пошук критеріїв раціональності

1. ПИТАННЯ ТЕМИ ТА ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

· поняття природокористування;

· класифікація видів і форм природокористування;

· раціональне природокористування;

· мета, завдання і принципи раціонального природокористування;

· пошук нових критеріїв раціональності господарювання; екологічний імператив, природоємність.

Основні терміни теми: природокористування, раціональне природокористування, екологічний імператив, природоємність.

По­нят­тя при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня.

Роз­гля­не­мо де­кі­ль­ка ви­зна­чень по­нят­тя “при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня”, взя­тих з рі­з­них дже­рел, а по­тім спро­бу­є­мо їх про­ана­лі­зу­ва­ти й сфо­р­му­ва­ти своє ви­зна­чен­ня.

При­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня – це су­ку­п­ність всіх форм ви­ко­ри­с­тан­ня при­ро­д­но­го ре­сур­с­но­го по­те­н­ці­а­лу й за­хо­дів з йо­го збе­ре­жен­ня (Поліщук В. І. , Царик Л. П., 1994).

При­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня – те­о­рія і прак­ти­ка ви­ко­ри­с­тан­ня люд­сь­ким су­с­пі­ль­с­т­вом при­ро­д­них ре­сур­сів у сфе­рі су­с­пі­ль­но-­ви­ро­б­ни­чої ді­я­ль­но­с­ті за­ра­ди за­до­во­лен­ня вла­с­них по­треб (Ки­ре­ев Н. Г., Ки­ре­е­ва Н. В., 1999).

При­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня – су­ку­п­ність усіх форм екс­плу­а­та­ції при­ро­д­но-­ре­су­р­с­но­го по­те­н­ці­а­лу та за­хо­дів що­до йо­го збе­ре­жен­ня; при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня вклю­чає ви­до­бу­ток і пе­ре­ро­б­ку при­ро­д­них ре­сур­сів, їх по­но­в­лен­ня, ви­ко­ри­с­тан­ня й охо­ро­ну, ра­ці­о­на­ль­но­го ба­ла­н­су при­ро­д­них си­с­тем (Лу­к'я­но­ва Л. Б., 2000).

Це ви­зна­чен­ня йде від М. Ф. Реймерса (1990) і до­сить ча­с­то по­вто­рю­єть­ся в рі­з­них дже­ре­лах. Вра­хо­ву­ю­чи фу­н­да­ме­н­та­ль­ний вне­сок Рей­ме­р­са в роз­ро­б­ку те­о­ре­ти­ч­них ос­нов при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня, ми при­ве­де­мо по­да­ль­ші ду­м­ки цьо­го еко­ло­га-­гло­ба­лі­с­та. “При­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня вклю­чає:

a) до­бу­ван­ня і пе­ре­ро­б­ку при­ро­д­них ре­сур­сів, їх від­но­в­лен­ня або від­тво­рен­ня;

b) ви­ко­ри­с­тан­ня й охо­ро­ну при­ро­д­них умов се­ре­до­ви­ща жит­тя;

c) збе­ре­жен­ня (під­три­ман­ня), від­тво­рен­ня (від­но­в­лен­ня) і ра­ці­о­на­ль­ну змі­ну еко­ло­гі­ч­но­го ба­ла­н­су (рі­в­но­ва­ги, ква­зі­ста­ці­о­на­р­но­го ста­ну) при­ро­д­них си­с­тем, що слу­жить ос­но­вою збе­ре­жен­ня при­ро­д­но-­ре­су­р­с­но­го по­те­н­ці­а­лу роз­ви­т­ку су­с­пі­ль­с­т­ва”. Да­лі в цій же кни­зі є ін­ше ви­зна­чен­ня:

Природокористування – сукупність продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних організаційно-економічних форм і установ, пов'язаних із первинним присвоєнням і відтворенням людиною об'єктів оточуючого її природного середовища для задоволення її потреб (с. 405).

Природокористування – використання природних ресурсів у процесі спільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства (с. 405).

Природокористування – сукупність впливів людства на географічну оболонку Землі (с. 405).

Російські екологи Арустамов Е. А. (1999) і Трушина Т. П. (2000) дають таке визначення:

Під природокористуванням розуміється можливість використання людиною корисних властивостей оточуючого природного середовища – екологічних, економічних, культурних й оздоровчих. Звідси зміст природокористування включає три його форми: економічну (ведучу), екологічну й культурно-оздоровчу.

Природокористування – система заходів з освоєння, використання, перетворення, відновлення та охорони природних умов і ресурсів. Природокористування – частина загальної проблеми взаємодії природи й суспільства ( Білявський Г. О., 1995).

Природокористування – різновид господарської діяльності, спрямований на забезпечення в процесі взаємодії суспільства та природи потреб суспільства. До природокористування відносяться:

- хліборобство, тваринництво, гірничо-видобувна діяльність;

- використання води, повітря і т. ін.;

- рекреаційна діяльність;

- заповідна справа (Г. О. Бачинський ред., 1995).

Природокористування в широкому смислі розуміється зараз як особлива сфера діяльності, спрямована на взаємопов'язане вирішення завдань ресурсозабезпечення економіки, ресурсозбереження, збереження середовища життя людей та охорони різноманіття природи (Шимова О. С., Соколовський Н. К., 2001, с. 6).

Природокористування – суспільно-виробнича діяльність, спрямована на задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства шляхом використання різноманітних видів природних ресурсів і природних умов (Коробки В. И., Передєльський Л. В., 2001).

Природокористування – сфера виробничої діяльності, спрямованої на задоволення потреб нинішніх і майбутніх поколінь в якості і різноманітті оточуючого природного середовища, на поліпшення використання природних ресурсів (Дедю И. И., 1989). Приблизно таке ж визначення дається у словнику харківських екологів ( Преждо В. В. и др., 1999).

Природокористування – раціональне використання природного середовища для задоволення екологічних, економічних, культурно-оздоровчих потреб нинішніх і майбутніх поколінь з врахуванням найближчих і віддалених наслідків у змінах довкілля під впливом господарської діяльності та росту населення (Ситник К.М., 1994).

Цей список коротких дефініцій “природокористування” читач може продовжити самостійно. Слід відзначити відмінності в підходах різних авторів та індивідуальні акценти. Спочатку під природокористуванням розуміли лише використання природних ресурсів, пізніше додали ще й охорону та відтворення. Хочеться звернути також увагу на те, що лише деякі з визначень даються з позицій сталого розвитку.

Автор терміну “природокористування” – Куражковський Ю. Н. (1969) розумів під природокористуванням окрему інтегральну науку: «Задачи природопользования как науки сводятся к разработке общих принципов осуществления всякой деятельности, связанной либо с непосредсвенным пользованием природой и её ресурсами, либо с изменяющими её воздействиями. Конечная цель этой разработки – обеспечить единый подход к природе как к всеобщей основе труда». Об’єктом природокористування як науки служить комплекс взаємовідносин між соціально-економічним розвитком суспільства, природними умовами життєдіяльності соціуму і природними ресурсами. Предметом можна вважати оптимізацію цих відносин, устремління до збереження і відтворення середовища життя.

Російський еколог Дьоміна Т. О. (2000) пише, що під природокористуванням розуміють науку, що розробляє загальні принципи здійснення будь-якої діяльності, пов’язаної з використанням природних ресурсів і впливом на них, які дозволяють уникнути екологічної катастрофи. В основі природокористування повинні стояти екологія і відкриті нею закони взаємодії різних природних систем.