2. Основними рисами економіки первісної доби, як можна стверджувати, посилаючись на вищевикладений аналіз, є:

1. Колективна власність на природні ресурси й знаряддя праці.

2. Колективне виробництво та споживання.

3. Відсутність майнової нерівності.

4. Господарство носило натуральний характер.

5. Головною господарською формою була громада ¾ колектив із повною або частковою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними формами самоуправління.

6. Примітивність знарядь праці визначили і примітивність форм господарювання.

7. Розвиток продуктивних сил  відбувається по висхідній лінії, але нерівномірно, в одних регіонах швидше, в інших ¾ повільніше, але на певних етапах і в певних суспільствах співіснували історично послідовні явища.

8. У межах первіснообщинної формації мали місце два великих суспільних поділи праці:

· відокремлення скотарства від землеробства в ІІІ ¾ ІІ тис. до н.е., що призвело до значного підвищення продуктивності праці, появи додаткового продукту, який, набувши споживчо-вартісної форми, свідчив про зародження станово-класових інтересів.

· відокремлення ремесла від сільського господарства в ІІ ¾ І тис. до н.е., що сприяло виникненню металургії як самостійної галузі виробництва, спричинило значні зміни в економічній та суспільній структурі.

Удосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, торгівля привели до розпаду первісної господарської системи. Відбувся поступовий перехід від родової до сусідської, територіальної громади. Створюються передумови для виникнення  державних утворень ¾ центрів світової цивілізації.

Щодо економічного розвитку перших цивілізацій,  то йдеться про період з IV тис. до н.е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н.е. Склалися два типи господарської організації:

1. Східне рабство.

2. Античне рабство.

Перше мало місце в країнах Стародавнього Сходу (Стародавньому Єгипті, державних утвореннях Межиріччя ¾ (Шумері, Урі, Вавілонському царстві, Стародавній Індії, Стародавньому Китаї). Виникло в IV тис. до н.е. Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Ці умови сприяли інтенсивному розвитку землеробства на поливних землях долини Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, виливали з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Найбільшим їх досягненням стала зрошувальна система землеробства, виплавляння бронзових виробів, виробництво тонкого м’якого полотна, прикрас із золота та срібла. Високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, які збереглися до наших днів. На півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні – землеробство, між цими регіонами розвивалася жвава торгівля. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. На невільничих ринках торгували рабами.

У Межиріччі в долинах рік Тигр і Євфрат, займалися землеробством, споруджували греблі, канали. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. З ремісничих професій поширеними були каменярі, ковалі, теслярі, металурги, пекарі. Вавілонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь.

У Стародавньому Китаї та Індії у долинах рік Хуанхе і Янцзи, Інд і Ганг панівним було зрошувальне землеробство. Урожаї ¾ бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону – збирали по два рази на рік. Розвиненими були    ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа. Швидко розвивалася торгівля.

Як було зазначено вище, ці країни належали до східного рабства, особливістю якого було те, що основною продуктивною силою тут були селяни-общинники, вільні ремісники, а раби становили незначний відсоток населення, належали державі, використовувалися як домашня прислуга, на будівництві пірамід. Сільськогосподарське виробництво було поза рабовласницьким впливом. Головними джерелами рабства були війни, піратство, заборгованість селян общинам.

Як бачимо, в країнах  Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, а сільська община була панівною в економіці.

У першій половині І тисячоліття до н.е. колись могутнє Вавілонське царство і Єгипет внаслідок внутрішніх і зовнішніх обставин занепадають, цей господарський режим відродився в країнах Середземномор’я, що проявилося в економічному піднесенні Стародавньої Греції і Античного Риму. В світовій історії розпочався новий період ¾ античний  (хронологічно з І тис. до н.е. ¾ І половина І тис. н.е.)

· Рабство перетворилося у класичне

· з’явилось боргове рабство

· була знищена община

· більш різнобічно і продуктивно використовувалася рабська праця.

Стародавня Греція

Розташована на межі трьох континентів ¾ Європи, Азії та Африки, що сприяло взаємодії різних культур і цивілізацій.

Антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто-поліс. Сільське господарство внаслідок гострої нестачі землі, мало другорядне значення. Такі міста, як Афіни, Мілет, Корінф, Халіке перетворилися у важливі ремісничо-торгівельні центри. Найпоширенішими були ремесла, зокрема, виплавляння металів. З металу виробляли зброю, колісниці, ювелірні вироби. Добротним і красивим був посуд, дахівна, керамічні вироби. Під контролем держави було кораблебудування.

Перенаселення Греції у VІІІ ¾ VI ст. до н.е. зумовило колонізацію та утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів, на південному узбережжі Апеннінського півострова, в Сицилії та Північній Африці.

Широкого розвитку в Греції набули торгівля і товарно-грошові відносини. Грошовий обмін здійснювали лихварі, які володіли обмінними пунктами-трапезами.

Причини розквіту Греції:

1. Широке використання праці величезної кількості рабів.

2. Поповнення рабів відбувалось за рахунок постійних війн, а також несплати боргів.

3. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економічного і культурного розвитку.

Але незважаючи на те, що Стародавня Греція досягла величезних успіхів в господарському розвитку, у 338 році до н.е. її завоювала Македонія. Причинами господарського занепаду були:

1. Зниження продуктивності рабської праці.

2. Поразки грецьких військ у війнах, внаслідок чого припинився приплив нових рабів.

3. Постійні конфлікти між грецькими містами.

4. Боротьба демосу з аристократією, рабів з рабовласниками паралізували економічне життя країни.

До країн античного рабства належить і Стародавній Рим, де рабовласницьке господарство досягло класичних (завершених, найповніших) форм.

Вирішальну роль тут в економіці відігравало сільське господарство, яке було багатогалузевим: виноградарство, городництво, садівництво. Успішно розвивалось тваринництво, птахівництво, вирощували ячмінь, пшеницю, просо, овес, а також технічні культури (льон, коноплі). У І ст. н.е. римляни використовували косу, серп, жатку з широким захватом, колісний плуг, мінеральні добрива, водяний млин, мали досконалу іригаційну систему зрошення полів.

Ремесло досягло значних успіхів: зброярі виготовляли найсучаснішу зброю, будівельники будували і утримували дороги, які з’єднували Рим з провінціями. Успішно розвивалися суднобудування, технологія виплавки металів, обробка каменю, граніту, мармуру, а також різьби по них.

Більше прибутків, ніж ремесло приносила торгівля. Активною була морська та караванна торгівля з провінціями.

Існувала досить розвинена грошова система. Римляни відливали мідні монети. Однофунтова монета називалася ассом, 1/2 - фунтова ¾ сомісом, 1/12 ¾ унцією. Поруч з римськими використовувалися срібні монети ¾ драхми грецької чеканки з римською печаткою. В ІІІ ст. до н.е. з’явився римський срібний денарій вартістю 10 ассів. Найпоширенішою грошовою одиницею був сестерцій, який дорівнював 2,5 асса. В останній період існування Римської держави в обіг були введені золоті монети ауерси та соліди.

Фінансова система Риму була добре розвинена і трималася на експлуатації римських провінцій, в першу чергу неіталійських.