ТЕМА 9: Економіка України в період між першою та другою Світовими війнами.

План лекції:

1.Економічна політика українських урядів доби національно – визвольної революції (1917 – 1919 рр.);

2.Господарство України в 20- і роки;

3.Народне господарство УРСР в 30- ті роки;

4.Економічний розвиток західноукраїнських земель в 20 –30- ті роки.

1.Перша світова війна негативно вплинула на економіку України. Назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоротився на 30 – 50 %. В Донбасі не працювало 200 шахт, зупинилися металургійні заводи, мобілізація в армію 4 млн. українців призвела до гострої нестачі робочих рук. 3,5 млн. воювали в російській армії , 500 тис. в австро-угорській  змушені були воювали за чужі їм інтереси. Розладнався транспорт, який не встигав вивозити вугілля, залізну руду. Цукрові заводи за браком палива не могли переробляти цукрову сировину. В 1915 році загинуло 72.5 тис. тонн буряків, продукція цукру в Україні зменшилась на 56 %. Скоротилися посівні площі, на 200 млн. пудів в порівняні з 1913 роком знизився валовий збір зерна. Основний тягар війни ліг на плечі селян. Перша Світова війна негативно вплинула на розвиток торгівлі та фінансову систему країни. Знецінився рубль, який був однією із стабільних світових одиниць. Економічна і політична криза на початку 1917 р. призвела до краху російського самодержавства. В березні 1917 р. представники української інтелігенції утворили Центральну Раду, яка ставила за мету домогтися автономії у складі Росії, українізації всіх органів адміністративного, господарського і культурного життя. Економічне життя на Україні завмирало, голод мав місце на Чернігівщині, Петроград забирав з України все, що можна було. Податків ніхто не платив, селянство розорилося. Суд і поліція не функціонували. Центральна Рада не змогла забезпечити стабільність і порядок, організувати економічне життя. Основні принципи своєї економічної політики  Центральна Рада обґрунтувала у ІІІ Універсалі (20.11.1917 р.) Найзлободеннішим було аграрне питання. Оголошувалось скасування приватної власності на землі. “Землі поміщицькі й інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні монастирські, кабінетські та церковні. Вони мали перейти в руки трудящих селян без викупу. Оголошувалось про 8-годинний робочий день, про державний контроль за виробництвом. В ІІІ-му Універсалі декларувалася необхідність рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці. Однак уряд УНР не виявив послідовності  й рішучості в реалізації ІІІ-м Універсалом програми. Вирішення аграрного питання відкладалося до Українських установчих зборів.

Малоефективною була політика Центральної Ради щодо промисловості та фінансів. Грошей не вистачало навіть на виплати заробітної плати.

Восени 1917 року на арену політичного життя вийшли більшовики. В січні 1918 року був проголошений ІV Універсал, який об’явив УНР вільною суверенною державою, а через 3 дні  Центральна Рада переїхала з Києва до Житомира, потім на станцію Сарни Волинської губернії. В березні 1918 року більшовицькі війська ввійшли до Києва. Центральна Рада запросила до Києва війська Австро-Угорщини та Німеччини, які погодились допомогти їй  витіснити з України Червону Армію. За цю послугу Україна повинна була продати Австрії та Німеччині частину своїх продовольчих запасів. Найбільш вигідним для німців пунктом договору був той, за яким Україна зобов’язувалася дати їм 60 млн. пудів хліба. Кожний німецький солдат, який ніс службу на Україні, мав право щоденно висилати до Німеччини посилку вагою 12 фунтів. Коли до Києва слідом за більшовицькими ввійшли німецькі війська, голова Центральної Ради Грушевський та голова уряду Голубович закликали український народ, який з недовір’ям зустрів нових окупантів, до спокою..  

Центральна Рада:

- відновила право  власності на фабрики, заводи, всі види транспорту;

- реставрувала право власності на банки;

- залишила в силі Універсали про передачу землі селянам, але це не сподобалось німцям;

29.04.1918 року Центральна Рада ухвалила конституцію УНР, але в цей же день німці поставили Гетьманом українського генерала царської армії Скоропадського. Уряд гетьмана прагнув побудувати нову за формою державу із стабільним устроєм, що базувався на засадах приватної власності(очолив його великий поміщик Федір Лизозуб). Великі поміщики стали відновлювати свою власність на землю і майно в Україні. В липні 1918 року уряд розпочав розробку аграрного законодавства, опублікувавши “Проект загальних основ земельної реформи". Передбачалося збільшити кількість земельних власників за рахунок виділення селянам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель. Лісові угіддя (100 десятин) залишалися за власниками і серед селян не ділилися. В промисловості  уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім власникам. На виробництві обмежувалась свобода профспілок, рівень зарплати визначався власником фабрики. Внаслідок  такої політики, восени 1918 р. прокотилися робітничі страйки і селянські заворушення, які призвели до ліквідації держави П.Скоропадського. В грудні 1918 року Гетьманат був повалений Директорією. Директорія, яка являла собою уряд національно-демократичних сил (В.Винниченко, В. Чехівський, Симон Петлюра) прийшла до влади в складний період (загальна розруха, різко скоротився видобуток вугілля, припинила свою діяльність залізорудна та марганцева промисловість, скоротила виробництво машинобудівна промисловість). Українське селянство в боротьбі проти Гетьманату спочатку підтримало Директорію, але коли остання опублікувала 08.01.1919 р. земельний закон, який декларував ліквідацію приватної власності на землю, але не давав відповіді на питання: “коли селяни одержать землю?”. Це обумовило втрату Директорією підтримки селянства. 04.01.1919 р. Директорія визнала українські гроші, які мали більшу купівельну вартість ніж “керенки”, більшовицькі рублі чи “денікінки”, єдиним законним засобом виплат на території України, (1:4).

У січні 1919 р. більшовицькі війська увійшли в Харків, а 05.02.1919 р. – в Київ.

2-3. Першою політикою більшовиків на Україні була політика “воєнного комунізму”:

- була заборонена діяльність банків, проведена конфіскація на користь Рад золота, цінностей;

- одержавлення промисловості здійснювала Вища Рада народного господарства Росії, а в Україні були сформовані філії ВРНГ, які не мали ніякої самостійності.

Було націоналізоване і оголошено власністю Російської Федерації  9 з 15 великих металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі, державною власністю стали 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова.

- була запроваджена продрозверстка (до 01.09.1918 щоденно з України в Росію відправлялось 140 вагонів з продовольством, а з 01.03 – 300, з 01.04. – 400).

З метою вилучення у населення хлібних запасів були створені спеціальні продовольчі загони, в які було мобілізовано 15 тис. робітників з них 2 тис. – членів більшовицької партії. Влітку 1920 р. завдання продрозверстки було покладено на 1-шу кінну армію С. Буденного, але селяни відмовлялися здавати хліб (загальний план 153 млн. пудів було виконано лише на 10%). Райони Південної України (Донецьку, Запорізьку, Катеринославську, Миколаївську та Одеську губернії) Поволжя і Північний Кавказ охопила посуха, наслідком чого став голод. 1921-1923 рр., який охопив 48% населення або біля 10 млн.

В 1921-1922 рр. дефіцит хліба склав 25 млн. пудів, в той час до РСФСР було вивезено 27 млн. пудів, 15 млн. пудів хліба з України було вивезено за кордон. Центральна влада вперше апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Голод 1921-1923 рр. далеко за приблизними оцінками коштував Україні 1,5-2 млн. жертв. Політика “воєнного комунізму” заборонила товарно-грошові відносини, запровадила картки на продукти харчування, ввела загальну трудову повинність.

В 1921р. на Х з’їзді політика “воєнного комунізму” була замінена новою економічною політикою. Основні заходи НЕПу:

- відновлення торгівлі і товарно-грошових відносин;

- введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості;

- дозвіл приватної торгівлі;

- денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам;

- введення господарчого розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції);

- дозвіл іноземних інвестицій;

- відновлення матеріальних стимуляторів виробництва;

- розвиток кооперації та оренди;

- зменшення державного втручання в економіку;

- заміна продрозверстки продподатком.

В 1922-1924 рр. було введено нову грошову одиницю – червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Була введена  єдина система податків, створювалися ощадні каси та ощадний банк.

В 1927 р. в Україні обробляли землі більше, ніж у 1913 р. на 10%, а виробництво зерна вже в 1925 р. досягло довоєнного рівня. Сформувалася єдина система кооперації: споживчої, сільськогосподарської, кредитної, виробничої.

Підсумки НЕПУ:

- відновлено зруйноване за роки війни господарство;

- зросло промислове та с/г виробництво ;

- пожвавилась торгівля і товарооблік ;

- була знята соціальна напруга .

Разом з тим, зовнішня торгівля стала виключно державною монополією, всі великі підприємства залишились у державній власності.

В 1927-1928 рр. мала місце чергова хлібозаготівельна криза, і в 1929 році Йосип Сталін заборонив НЕП і запровадив командно-адміністративні методи управління народним господарством.

У 20-х роках була проведена партійна дискусія про те, якими шляхами йти, щоб досягти рівня світового економічного розвитку. В цій дискусії перемогла лінія Сталіна та його соратників - прихильників авторитарних форм управління. Була обрана  стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого були п’ятирічки.

Основними джерелами індустріалізації були:

- націоналізація промисловості;

- збільшення прямих i непрямих податків;

- використання  трудового  ентузіазму  трудівників  i  примусової

праця політв’язнів;

- колективізація сільського господарства;

- конфіскація церковного та монастирського майна;

- прибутки вад зовнішньої торгівля;

- колоніальний визиск  поневолених народів.

Вже перший п’ятирічний план, який передбачав реконструкцію та будівництво в Україні промислових підприємств,  був  несприятливим для неї. В країні прискореними темпами розвивалися лише ті галузі, що забезпечували паливом та  металом  промисловість  Росії. Наступні п’ятирічки не внесли суттєвих змін. На відміну від розвинених країн світу, iндустрiалiзацiя здійснювалася не для  задоволення  споживчих  потреб  населення, а навпаки, споживання промислової продукції населенням обмежувалося. Курс на  iндустрiалiзацiю був слабо підготовлений. Бракувало коштів, обладнання, кваліфікованих кадрів.  Але завдяки ентузіазму простих людей з’явилися 35 промислових гігантів вартістю 100 млн.крб. з них 12 - на Україні: Запоріжсталь,  Криворіжсталь,  Азовсталь, Днiпроалюмiнiйбуд, Краматорський машинобудівний завод, ХТЗ.

Реконструйовані Луганський паровозобудівний, 4 металургійні -Макіївський, Дніпродзержинський, Дніпропетровський, Комунарський, Штерiвська ДРЕС, Зуївська ДРЕС, потужністю відповідно 157, 150 тисяч КВТ.

Підсумки iндустрiалiзацiї.

Питома вага  важкої  промисловості  в  промисловому  виробництві збільшилася з 68,7% в 1928 році до 92,5% у 1938 році, а по чисельності робітників з 43,2% до 83%. Україна зайняла II місце в Європі після Німеччини по виплавці чавуну, четверте місце в світі по видобутку вугілля. По виробництву машин йшла попереду Франції, Італії наздоганяла Англію.

В 1927 році ХV з’їздом більшовицької партії було взято курс на колективізацію сільського господарства. В грудні 1929 року було запропоновано провести "суцільну колективізацію" i встановлені її терміни: в Центрально-Чорноземних областях i районах Степової України вона повинна була завершитись до осені 1931 р. на Лівобережній Україні - до весни 1932 року, а в інших районах до 1933 року. Але українські партійні вожді зменшили терміни  колективізації на 1-1,5 року.

Селяни не бажали віддавати свою власність у колгоспи i відповідали антиколгоспними виступами, які жорстоко придушувалися.

У 1928-1932 роках на Україні було винищено майже половину поголів’я худоби. В ході колективізації сталінізм розпочав наступ на заможних селян (куркулів). На 1.06.1930 року було розкуркулена 90 тис. селянських господарств України, що становило 1,8% їхньої загальної кількості. Було конфісковано i передано в колгоспи худоби, реманенту, будівель на суму 90 - 95 млн. крб. Всього за роки колективізації було з України експропрійовано  майже 200 тис. селянських господарств, що становило 1,5 млн. осіб, 800 тисяч заслали на Північ i в Сибір, де українця масово помирали або жили в нелюдських умовах. На їхніх кістках виникли Кузбас, Караганда, Печора, Колима.

1932-1933 рр. - голодомор, причиною якого була спроба заставити непокірні села i селян піти в колгоспи. Існували i об’єктивні причини голоду - посуха 1932 - 1933 рр., а також реорганізація с/г виробництва, що призвело до зменшення продукції. Члени Міжнародної  комісії i розслідування голоду в  Україні, яка працювала в 1988-1990рр. визнали, що харчів в Україні вистачало, врожай зерна 1932 р. перевищував врожай 1931 року, але держава систематично конфісковувала більшу їх частину. В 1932 році Сталін підняв план заготівлі зерна на 44%. За вказівкою Молотова, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі :

- селянам заборонялося продавати хліб;

- їм не дозволялося найматися самостійно на роботу  на  промислові підприємства;

-   шляхи, які вели до міста, були блоковані.

Загалом же, за підрахунками дослідників, від голоду 1932-1933 років на Україні загинуло майже 10 млн. чоловік.

  4. Після  розпаду  Австро-Угорської імперії i поразки національно - визвольної боротьби західноукраїнські землі були поділені між Польщею, Румунією та Чехословаччиною i продовжували залишатися аграрно-сировинним придатком, ринком збуту, джерелом сировини й дешевої робочої сили для іноземних держав. Польський уряд поділив свою країну на дві території: Польщу "А" i Польщу "Б". До першої входили польські, а до другої - західноукраїнські землі. 80% металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості зосереджувалось у Польщі - А, а промислове будівництво у Польщі - Б свідомо гальмувалося. В галицьких землях 85% підприємств були дрібними, продуктивні сили розвивалися відповідно до інтересів польської економіки. Переважали ті галузі, що давали високі прибутки без значних капіталовкладень: нафтодобувна, деревообробна, харчова. 80% населення краю займалося с/г виробництвом.

Тут вже в перші повоєнні роки було створено широку мережу споживчих, закупівельно - збутових, кредитних, виробничих кооперативів.

Відсталими районами Румунії були Буковина i деякі повіти Бессарабії.  Промисловість залишалася напівкустарною. Найбільшу питому вагу в економіці становила харчова промисловість. Слабо розвивалася промисловість Закарпаття,  де в 1926 році налічувалося всього 92 підприємства, які були напівкустарними, дрібними. Гальмувався розвиток сільського господарства, мав місце масовий селянський рух за кордон.

Отже, як і в попередній період, у міжвоєнний час Україна залишалася територіально роз’єднаною, а її економіка розвивалася за принципами, які мало узгоджувалися з українськими інтересами.