Тема 11: Економіка України в роки Другої Світової війни та повоєнний період.

План лекції:

1.    Господарство України в роки Другої Світової війни та його відбудова (1939 – 1950).

2.    Україна в умовах кризи радянської тоталітарної системи і спроб її модернізації (1050 – 1980).

3.    Економіка незалежної України в 1990-ті роки.

1) У роки Другої Світової війни Східна Галичина, Західна Волинь у 1939 р., а Північна Буковина і Південна Бессарабія у 1940 році були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому.  Після приєднання в цих землях відбувалися важливі економічні зміни:

· було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва;

· націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю, транспорт;

· експропріація власності заможного селянства, якого позбавляли землі, реманенту, худоби;

· зі східних районів радянська влада направила ешелони з верстатами,  обладнанням, машинами з метою будівництва і реконструкції фабрик, заводів, що ліквідувало безробіття;

· була проведена земельна реформа, але дуже обережно, суцільна колективізація не була її метою. Конфісковані у поміщиків, монастирів і державних службовців землі передавалися селянським комітетам, а вони ділили її серед безземельних і малоземельних селян. Колективізація сільських господарств розпочалася навесні 1940 р., а до середини 1941. було колективізовано близько 13% господарств.

Важливішим за колективізацію с/г було для радянського режиму  встановлення контролю над ворожим йому суспільством. Ця мета досягалася репресіями. Всього із Західної України  в 1939 – 1940 рр. було вислано від 10 до 20% населення. Були репресовані активні діячі кооперативного руху, а кооперативні об’єднання “Центросоюз”, “Центробанк”, “Маслосоюз”, “Народна торгівля” були одержавлені. Все це спричинило перебої з хлібом, м’ясом та м’ясопродуктами, а в окремих районах навіть з сіллю та милом.

Було вжито заходів для організації соціалістичного змагання.

На 1941 р. асигнування на оборону становили більше 41% державного бюджету.

На 1940 р. Україна видобувала 50,5% від загальносоюзного видобутку вугілля, виробляла 64,7% чавуну, 48,8% сталі, 67,6% залізної руди, 25,7% електроенергії. Колгоспи дали 20% виробництва загальносоюзного хліба, 73% цукру, 20% м¢яса.

Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони.  Всього з України на Схід – в Росію, Середню Азію – було вивезено майже 1тис. заводів, понад 4млн. осіб , 30212 тракторів, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т. шкур хутра. Перед німецьким вторгненням зерно вивозилося на заготівельні центри, а що вивезти було неможливо – спалювали за наказом Сталіна. У Донбасі було затоплено всі шахти, знищено всі промислові об’єкти, всі 54 домни, висаджені  в повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії. Фашистський режим планував переселити на Україну в найближчі 20 років 20 млн. німців. Одним із засобів винищення українців мав стати штучно створений голодомор. Євреї і жителі міст не мали навіть встановленого продовольчого пайка. Наприкінці 1941 р. ця норма становила 30% від необхідного мінімуму.

З літа 1942 р.розпочалася примусова мобілізація молодих людей 18 – 20 років до Німеччини (2,4 млн. було силоміць вивезено). Відступаючи з України,  німці теж вдалися до тактики “спаленої землі”. Україна в ході війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, склали 285млрд.крб. у цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР – 679 млрд., з яких 255 млрд. – Росія). Загальна сума збитків, завдана населенню України, – 1,2 трлн. крб. – 40% національного багатства. На руїни було перетворено 720 міст, 28 тис. сіл 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. колгоспів і радгоспів, 10 млн. чоловік залишилися без даху над головою.

У надзвичайно тяжких умовах відбувалася відбудова господарства, зруйнованого війною.

Випереджаючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, відставали легка та харчова. С/г було нездатне забезпечити промисловість сировиною (не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, робочих рук). Село не забезпечувалося пенсіями, більшість колгоспників не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити село. Катастрофу с/г довершила засуха, яка знищила врожай у південних областях республіки. Почався голод, 800 тис. осіб загинуло. Цього голоду можна було б уникнути (добірну пшеницю вивозили за кордон).

Вже на кінець війни питома вага Донбасу в загальносоюзному видобутку сягала 26,7%. У 1945 р. Україна дала 18% загальносоюзного видобутку чавуну і 11,2% сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило 1/3 довоєнних потужностей. Все це було досягнуто шляхом:

· жорстоких командно-адміністративних методів управління, ігноруванням інтересів простих людей;

· не вистачало товарів широкого вжитку;

· економічний розвиток здійснювався на екстенсивній основі (переважала ручна праця);

· ігнорувався світовий досвід, переважали ідеологічні амбіції, які завдавали великої шкоди науково-технічному та соціальному прогресу.

У грудні 1947 р. було проведену грошову реформу конфіскаційними методами. Старі гроші обмінювалися на нові  у співвідношенні 10:1, вклади у  Ощадбанку: до3000 – 1:1, 3тис – 10тис – 3:2, понад 10тис. – 5:1; облігації державних позик замінювалися на облігації конверсійної двопроцентної позики 1948 р. у співвідношенні 3:1, кошти колгоспів – 5:4. З 1 березня було підвищено курс карбованця щодо іноземних валют,  переведено його на власну золоту базу.

Після голоду 1946 – 1947 рр. в сільському господарстві:

· форсувалося виробництво в умовах жорсткої централізації та регламентації колгоспного життя;

· почали обмежувати присадибні індивідуальні господарства;

· введено грошові та індивідуальні податки, що призвело до знищення домашніх тварин, вирубування садів.

Незважаючи на збільшення посівних площ, валова продукція землеробства становила лише 84% від довоєнного рівня.

У Західноукраїнських землях у повоєнний період розпочалася індустріалізація та колективізація, почалося будівництво заводів-гігантів: Жидачівський паперовий, Калуський хімічний комбінат, ряд заводів у Львові, Тернополі, Івано–Франківську, Чернівцях. Розширювалися старі виробництва: видобуток нафти (Долина), природного газу (Дашава), відкрито перші пласти у Львівсько-Волинському басейні. Виробництво в 1950 р. становило 10% загальноукраїнського проти 30% у 1940 р. На початку 50-х років було колективізовано 96% селянських господарств і усуспільнено 99,4% орної землі.

2)Після смерті Сталіна було розпочато реорганізацію управління промисловістю. Існувало 30 всесоюзних і 21 союзно-республіканське міністерство, які були неспроможні забезпечити швидке зростання промислового виробництва. У 1950 р. виробництво меблів контролювало 30, а взуття – 11 міністерств. У 1957 р. М.С.Хрущов замість старої міністерської вертикальної системи ввів нову територіально-горизонтальну систему управління, засновану на радах народного господарства, які здійснювали управління господарством в окремих економіко-адміністративних районах і перебрали владу над підприємствами, що раніше належали союзним і змішаним відомствам. Держплан продовжував здійснював загальне керівництво у всесоюзному масштабі. Реформі не підлягали військова та енергетична промисловість. Організація раднаргоспів мала певний ефект:

· скоротився адміністративно – управлінський апарат;

· було закрито сотні дрібних підприємств, що дублювали одне одного;

· вивільнені робочі площі задіяні для виготовлення нових видів продукції;

· прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств;

· зменшилася кількість зустрічних перевезень вантажів.

На території України було створено 11 раднаргоспів. 90% підприємств було підпорядковано Раді міністрів УРСР. Темпи приросту промислової продукції у 50 –першої половини 60-х років були майже вдвічі вищими, ніж ці самі показники в 1965 – 1985 рр.

Проте кардинальних змін не сталося:

· реформи носили половинчастий характер;

· зовсім не стояло питання про злам КАС, скасування централізації;

· підприємства замість опіки міністерств та відомств опинилися під пресом раднаргоспів;

· Держбанк СРСР, який регулював господарську діяльність, не став ближчим до України.

Поряд з реформами в промисловості, М.С.Хрущов реформував с/г:

· були підвищені закупівельні ціни на с/г продукцію;

· збільшено асигнування аграрного сектора;

· зміцнена його матеріально-технічна база;

· колгоспам і радгоспам було наказано збільшити посіви кукурудзи та гороху, щоб підняти рівень кормової бази тваринництва. Посіявши у 1962 р. 37 млн. га кукурудзи, зібрали лише на 7 млн. Все це звело нанівець всі попередні досягнення в галузі с/г. Якщо в 1950 – 1958 рр. обсяг валової продукції с/г України зріс на 65%, то в 1958 – 1964 рр. – на 3%. У 1962р СРСР вперше змушений був закупити зерно за кордоном, потрапивши в залежність від його імпорту до кінця свого існування;

· М.С.Хрущов категорично виступив проти індивідуальних господарств селян;

· було ліквідовано МТС, а їхню техніку передано колгоспам, що мало негативні наслідки;

· великої шкоди господарству України було завдано створенням “штучних морів” – Канівського та Київського водосховищ, які поховали сотні тисяч гектарів родючих земель, зіпсували водний басейн Дніпра.

У 1965р до влади прийшло нове партійно-державне керівництво, очолюване Л.Брежнєвим. Свою діяльність воно розпочало з економічної реформи, яка ототожнюється з ім’ям тогочасного голови Ради міністрів СРСР О.М.Косигіна.

Мета: подолати такі негативні явища економіки, як збільшення потреби в капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства.

Для цього передбачалося:

· скоротити планові показники для підприємств;

· створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання;

· фінансувати промислове будівництво шляхом кредитування, а не дотацій;

· ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву структуру управління;

· підвищити закупівельні ціни на с/г продукцію;

· перерозподілити долю національного прибутку на користь аграрного сектора.

Перші роки реформи принесли позитивні результати:

· активізувалося с/г виробництво;

· покращилося постачання міст продовольством;

· зросла продуктивність праці.

Але вже в 70-х роках радянське керівництво відмітило, що темпи реформи знизилися.

У березні 1965 р. була проведена реформа в с/г виробництві:

· встановлювався постійний план закупівлі зерна на 6 років;

· підвищилися закупівельні ціни на пшеницю, жито, гречку, соняшник, продукцію тваринництва;

· за продукцію, здану понад план, встановлювалась надбавка до основної ціни 50%;

· був здійснений перехід до гарантованої грошової оплати за кінцевими результатами господарської діяльності.

Але ці реформи були невдалі, тому що проводились в умовах тоталітарно керованої економіки.

У 1961 р. було проведено грошову реформу, яка змінила масштаб цін в 10 разів. З 01.01.1961 р. встановлювався золотий вміст карбованця 0,987412 гр. чистого золота. Ціна 1 гр золота = 1крб, $1 = 90 коп.

У 1987 р. розпочалася перебудова банківської системи СРСР. Утворилося 5 спеціалізованих банків: Зовнішекономбанк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк, Ощадбанк. Проте монополія центру в банківській системі залишалась.

Господарство України розвивалось однобоко і було зорієнтоване на виробництво засобів виробництва. В 1987 р. їх частка становила 72,2%. За 1970 – 1987 рр. виробництво продукції харчової та борошномельної промисловості зменшилося з 52,4% до 46,3%.

Частка України в загальносоюзних експортних поставках, які йшли в 123 країни світу, становила 20%. Частка України в колишньому загальносоюзному виробництві була в % відношенні такою: екскаваторів – 62, с/г машини – 74, скло – 100, цемент – 75, залізна руда – 48, марганцева руда – 100, чавун – 75, листовий прокат – 60, телевізори – 25. Із загальносоюзної “кочегарні” Україна була перетворена в “кочегарню” РЕВ. У 1988 р.вона поставила цим країнам 43,7 млрд. кВт/год електроенергії, тобто 15%, а своєму населенню – 8%.

Експортна продукція України оцінювалась в 30 млрд. крб. , але ці гроші осідали в Москві. Продукція з України належала до середньої та початкової стадії обробки, тому оцінювалась дешево. Як бачимо, становище України в народногосподарському комплексі СРСР було, м’яко кажучи, колоніальним. У 1986 р Україна була на 15 місці серед республік СРСР.

В Україні, на яку припадало 2,6% території СРСР, було побудовано 40% атомних енергоблоків, що виробляли енергію для європейських країн РЕВ. Основою радянської економіки був паливно-енергетичний та військово-промисловий комплекс. Його частка в загальному обсязі виробництва склала 60%, на військову промисловість працювало 80% машинобудівних заводів. Лише 29%  загального обсягу продукції складали галузі, які працювали на споживчий ринок (60% - розвинуті країни).

У кінці 70 – 80-х років в економіці України мали місце застійні явища:

· розвиток йшов екстенсивними методами;

· якість продукції не відповідала вимогам (в 1986 р.вища категорія якості склала 15,9%);

· поглибились диспропорції між галузями;

· знижувався приріст обсягу виробництва промисловістю з 50% до 14%;

· продуктивність праці впала з 32% до 13%;

· національний дохід – з 45% до 116%.

На виробництво одиниці продукції в СРСР витрачалось у 2 рази більше сировини і матеріалів, ніж у розвинених країнах.

В с/г капіталовкладення зростали, а віддача від них зменшувалась. Темпи зростання виробництва в с/г складали:1960 – 1970 рр. – 4,5% в середньому на рік, 1981 – 1985 рр. – 3,9%. В СРСР виробництво зерна знизилось з 737 кг на душу населення в 1966 р. до 694 кг у 1985. З 1960 р. по 1985 р. СРСР форсованими темпами постачав на світовий ринок енергоносії – нафту та газ, ціни на нафту зросли, і СРСР отримав величезні кошти, але вони використовувались неефективно. У 80-х роках переорієнтація на енергозберігаючі технології призвела до падіння попиту на нафту. Падав добробут народу. Заощадження росли, а купити на них було нічого через дефіцит. Це стало причиною інфляційних процесів у кінці 70-х років. Дефіцит спричинив  зловживання в торгівлі, спекуляції та розвитку “тіньової економіки”. Тіньовий сектор зріс у 30 разів і становив більше як 20% від національного доходу.

Отже, економіка була неефективною через:

· низьку ефективність економічної системи, в основі якої лежала загальнодержавна власність на засоби виробництва;

· надзвичайно централізовану планову економіку;

· відсутність ринку, гігантоманію, боротьбу кланів, корупцію, хабарництво;

· монополізм КПРС на владу.

У квітні 1985 р. М.С.Горбачов оголосив про зміну економічної, соціальної та зовнішньої політики. В ході проведення економічних реформ можна виділити 3 етапи:

· Квітень 1985 р. – реформа А.Аганбегяна, суттю якої було соціально – економічне прискорення  розвитку країни на основі НТП, створення нового господарчого механізму;

· 1987 – 1989 рр. – реформа М.Рижкова – Л.Абалніна, суттю якої були самостійність, самофінансування, самоокупність(с.с.с.):

а) розширення самостійності трудових колективів (з-н “Про державне підприємство та об’єднання”);

б) розширення сфери дії приватної ініціативи (з-н “Про кооперацію”, “Про індивідуальну трудову діяльність”);

· концепція переходу до регульованої ринкової економіки(1990 – 1991 р.) – запровадження ринкових механізмів під контролем держави.

Але ця спроба реформ не дала позитивного результату. Перешкодою був структурний дисбаланс економіки. Питома вага важкої промисловості становила 60%, оборонні галузі поглинали 2/3 наукового потенціалу, 95% продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування.

26.04.1986 р. сталася Чорнобильська катастрофа, яка принесла величезні економічні і соціальні збитки, було дезактивовано 3,5млн га орної землі, 1,5млн га лісу, або 12% території України, 190тис. га землі було вилучено з господарського обороту, тисячі сіл та міст стали жертвами радіоактивного зараження. На середину 1986 р. 32 тис. людей загинули, а 5тис. втратили працездатність. Витрати на ліквідацію наслідків з 1986 по 1989 рр. склали 10млрд. доларів, а непрямі витрати – 25 млрд.

16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла “Декларацію про державний суверенітет України”, де було проголошено верховенство Конституції та Законів республіки на своїй території, право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

2 серпня 1990 р. – Закон “Про економічну самостійність Української РСР”. Основні принципи економічної політики:

· власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід;

· різноманітність та рівноправність усіх форм власності та  їх державний захист;

· повна господарська самостійність і свобода підприємництва;

· введення національної грошової одиниці;

· самостійність регулювання грошового обігу;

· створення національної митниці.

Національний дохід у 1990р.скоротився на 4%, а в 1991 р.– ще на 13%. Підвищилися роздрібні ціни, в квітні 1991 р. – вдвічі, а в січні 1992 р. – у вісім разів перевищували рівень грудня 1990р.

У листопаді 1990 р. було запроваджено продаж продовольчих і промислових товарів за картками споживача з купонами, загальносоюзна власність була перетворена у республіканську.

3)24 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила Акт незалежності України.

Березень 1992 р. – проголошено основи національної економічної політики, де передбачалась структурна перебудова господарства України:

· конверсія оборонної промисловості;

· переорієнтування машинобудування на задоволення потреб АПК, легкої та харчової промисловості;

· заявлений вихід з рубльової зони;

· закон “Про приватизацію майна державних підприємств”;

· створення малих та спільних підприємств;

· закон “Про селянське (фермерське) господарство”.

У МВФ було представлено програму ринкових перетворень, яка була ним схвалена. Ставилося за мету подолати КАС, яка характеризувалася такими ознаками:

· тотальне одержавлення економіки;

· панування монополізму, командних форм і методів управління;

· екстенсивний шлях розвитку господарства;

· структурна та територіальна диспропорція республіканської економіки, її побудова на принципі незавершеності;

· мілітаризація економіки;

· катастрофічна екологічна ситуація;

· консервативний держапарат.

Концепція переходу від тоталітарного до демократичного суспільства була відсутня, навесні та літом 1992 р. ситуацію погіршили нестача нафти та газу. В січні 1992 р. Росія підвищила ціни на товари широкого вжитку, змусивши до цього і Україну.

Восени 1992 р. місячна інфляція перевищила 50% ставши гіперінфляцією, ціни на товари широкого вжитку підскочили у 30разів.

13.10.1992 р. – новим прем’єр-міністром призначено Л.Д.Кучму(директор заводу “Південмаш”).

Листопад 1992 – Україна вийшла з рубльової зони і була введена власна національна валюта – карбованець.

Початок 1993 р. – Кучма одержав від Верховної Ради надзвичайні повноваження, але це ні до чого позитивного не призвело. До осені 1993 р. інфляція досягла 70% на місяць

У вересні 1993 р. Прем’єром став Ю.Звягільський. Тактика нового уряду – посилення податків (90% від заробленої суми),

У 1993 р. рівень інфляції становив 10200% (за оцінкою Світового банку – найвищий у світі). У 1994 р. ВВП упав порівняно з 1993 р. на 23%, виробництво промислової продукції – на 27,8%, с/г – на 16,5%. Капітальні вкладення знизились за 1992 – 1994 рр. на 57%. Ціни в порівнянні з 1991роком зросли в 102рази.

Влітку 1994 р. новим президентом було обрано Л.Д.Кучму.

У жовтні він оголосив проведення реформи, яка передбачала:

· звільнення цін;

· обмеження дефіциту державного бюджету;

· впровадження вільної внутрішньої та зовнішньої торгівлі;

· введення суворої монетарної політики;

· масову приватизацію великих підприємств;

· проведення земельної реформи.

В перші два-три роки в економічній політиці намічались певні зрушення. За 3,5 роки частина державної власності скоротилася з 96 до 62%, темпи зростання цін почали зменшуватись з 400% у 1992 р. до 40% у 1996 р.

У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа. Її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця і заміна його гривнею. Були лібералізовані ціни, валютний курс, роздержавлені землі, почав розвиватись ринок цінних паперів.

У 1995р. рівень скорочення ВВП не перевищував рівня попереднього року, така ж тенденція мала місце в 1996 та 1997 рр. У 1997 р. темпи падіння ВВП ще більше сповільнились – 3,2% проти 10,1%  у 1996 р., заробітна плата з жовтня 1994 по квітень 1997 зросла у 4 рази – з $22 до $90 на місяць. Середньомісячна інфляція не перевищила 1%. Але ситуація в промисловості була складною. В 1997 р. збитковим було кожне друге підприємство. 40% усієї продукції реалізовувалось по бартеру, а заборгованість перед бюджетом сягала 16,4 млрд. грн.

Криза істотно вплинула на інвестиційну сферу, що проявляється в падінні норм прибутків, знижені національного доходу. За підрахунками експортерів для нормального розвитку економіки України потрібно $40 – 50 млрд. , але оскільки таких грошей уряд не має, то розраховують на притік іноземних інвестицій. За всі роки незалежності в Україну прийшло $3млрд. Інвестицій, тоді як у Польщу у 1997р - $20млрд, у 1999 - $16млрд. Зовнішній борг за останні 5 років зріс більше ніж в 3 рази і становить сьогодні $12,4 млрд. При ліквідних валютних резервах $768 млн.

До 1 січня 1999 р. частка держави в основних фондах виробничого сектору економіки наблизилась до 50%, за кількістю працівників – 55 - 58%

Втрачають позиції колективні господарства на селі. Якщо в 1997 р. приватні господарства виробили 55,7% всього продовольства, то в 1998 – 58,8%.

Недосконалою є податкова система, а це призвело до появи “тіньової економіки” ,яка має в своєму складі дві частини:

1. економіка, в якій громадяни діють цивілізованими методам, але приховують свій прибуток від оподаткування;

2. кримінальний сектор, який має значну вагу, і, на думку окремих спеціалістів, становить не менше половини обсягів “тіньової економіки”, характеризується навмисним ухиленням від дій державних регуляторів, незаконним використанням державних ресурсів, присвоєння прибутків від реалізації, розкраданням, шахрайством, рекетом та іншими видами кримінальної діяльності.

Сьогодні в тіньовій економіці обертається $10 – 12 млрд. і більше 6 млрд. грн. (в легальному обігу – 10 млрд. грн.). Лише за 1991 – 1995 рр. з України було вивезено $15 – 20 млрд., які осіли в іноземних банках.

Отже, відсутність достатньої політичної волі, професіоналізму законодавчої і виконавчої влади, невміння поєднати світовий досвід з конкретними українськими умовами для проведення структурних реформ зумовили затяжний економічний спад, призвели до зниження довіри людей до влади і об’єктивно необхідних ринкових реформ. Не створені сприятливі умови для підприємницької діяльності, наростає фінансова незбалансованість, знижуються показники у виробничій сфері, погіршується галузева структура промислового виробництва, що веде до порушення основних параметрів економічної безпеки України.