1. Місце феодалізму у світовій історії та його періодизація.

У попередній лекції ми переконались, що господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, зазнало економічного краху.

У середині першого тисячоліття н. е. сталися кардинальні зміни в господарстві країн світу, суть яких полягала в появі нових економічних відносин, які в науковій літературі дістали назву феодальні, а суспільство – феодальне або аграрне (від слова феод – спадкове землеволодіння) в Західній Європі у середні віки.

Становлення цих економічних відносин відбулося в різних країнах в різний час. Найраніше феодалізм виник в Індії (ІІ ст.), в Італії в ІІІ ст., Англії і Франції в V ст., в арабів, японців і східних слов’ян в VI ст., в Німеччині – в УІІ ст.

Історики багато сперечались з приводу походження західноєвропейського феодалізму. Так звані романісти (Дюбо, Фюстель де Куланж) виводили феодалізм із римських начал, германісти (Ш. Монтеск’є, Г. Мауер, Г. Вайц, П. Рот, Дж. Кембл) – із відносин, які існували у варварів. Однак, уже в ХІХ ст. К. Ф. Савіні, Ф. Гізо, М. М. Ковалевський, О. П. Виноградов довели, що на значній території Західної Європи феодальний лад виник у результаті синтезу римських і германських соціально-економічних інститутів. Ця точка зору одержала подальший розвиток в марксистській історіографії (З. В, Удальцова, Є. В. Туткова, Б. В. Поршнєв, Ф. Я. Полянський).

Феодальне суспільство характеризується  такими ознаками:

1. панування приватної власності, основою якої була земля у формі феоду;

2. монополія феодала на землю;

3. суперечності між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням;

4. особиста, поземельна, судово-адміністративна, військово-політична залежність селянина від землевласника.

5. натуральний характер господарства;

6. другорядна роль обміну;

7. переважання ручної праці;

8. примітивність знарядь праці спричинили примітивність форм господарювання;

9. рентна форма експлуатації феодально-залежного селянства (відробіткова, натуральна, грошова рента);

10. наявність васально-сеньйоріальної системи;

11. основні форми господарської діяльності – феодальна вотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія;

12. позаекономічний примус;

13. умовний характер земельної власності

14. місце людини в суспільстві визначалося не особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина – селянином, син ремісника – ремісником.

Феодалізм у західноєвропейських країнах пройшов три етапи:

1.) V – X ст. – раннє середньовіччя, в якому сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези);

2.) XI – XV ст. – період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва;

3.) XVI – перша половина XVIII ст. – пізнє середньовіччя, в якому зароджується ринкове господарство, використовувалися енергія вітру і рік, вугілля і деревина, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.