Економічній історії властиві такі функції:

1. Прагматична (пропаганда наукового досвіду й уроків господарського розвитку).

2. Оціночна (аналіз основних етапів господарського розвитку повинен супроводжуватись моральною оцінкою мети, шляхів, засобів і результатів економічного розвитку).

3. Культурна (історико-економічній науці властива функція соціальної пам’яті, яка дозволяє зберегти спадковість у господарській практиці. Акумуляція в соціальній пам’яті знань про форми і методи господарювання робить їх відомими, знайомить з варіантними й альтернативними моделями господарського розвитку в різних способах виробництва).

4. Фундаментальна (наукове обґрунтування форм господарювання, критика тих способів, які виявились неефективними).

5. Світоглядна (ознайомлення з формами, методами господарювання в різних країнах світу з метою вибору найефективніших і найрезультативніших з них).

6. Ідеологічна (використання в практиці господарської діяльності програм, пропонованих різними політичними силами суспільства).

Як і будь-якій іншій науці, економічній історії властиво при дослідженні використовувати методи, які б сприяли більш повному засвоєнню курсу:

- діалектико-матеріалістичний (усі економічні процеси і явища розглядаються в розвитку);

- єдність логічного й історичного в економічному аналізі, процесі прийняття господарських рішень;

- конкретного аналізу історичного (кожне явище повинно розглядатись лише історично, лише в зв’язку з іншими, лише у зв’язку з конкретним досвідом історії);

- наукового підходу до оцінки економічних процесів, явищ, подій, форм господарювання;

- уміння виділити загальне й конкретно-історичне в економічному дослідженні;

- уміння об’єктивно оцінити позитивний досвід господарювання інших країн;

- математично-статистичний метод;

- вміння вичленити об’єкт дослідження (у нашому випадку – господарство);

- відновлення спадковості в різних типах господарювання;

- метод наукової абстракції.