7.2. Завершення в другій половині  ХІХ ст. промислового перевороту в провідних країнах світу створило сприятливі умови для індустріального розвитку.

Період індустріалізації характеризується:

- структурними змінами в господарствах окремих країн: створенні великого машинного виробництва, перевагою важкої промисловості над легкою, надання переваги промисловості над сільським господарством;

- виникають нові галузі промисловості, модернізуються старі;

- збільшується доля підприємств у виробництві валового національного продукту  (ВНП) і національного доходу;

- відбувається концентрація виробництва - виникають монополістичні об'єднання; 

- завершується формування світового ринку в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.;

- поглиблюється нерівномірність у розвитку окремих країн;

- загострюються міждержавні суперечності.

Індустріалізація в розвинутих країнах відбувається на основі НТР (науково-технічної революції). Найважливішим винаходом останньої третини ХІХ ст. було створення технічної лінії з виробництва, передачі і споживання електричної енергії. Це стало можливим після винаходу динамо-машини ( В. Сіменс, Німеччина, 1867), генератора електричного струму (Т. Едісон, США, 1883), трансформатора для передачі електричного струму на відстань (1891), електродвигуна. Парова енергія стала витіснятися електричною. Були винайдені електрична плавильна піч (1877), електрична лампа (1886).

У 80-90 роки ХІХ ст. був винайдений двигун внутрішнього згорання - карбюраторного (Н. Отто, Німеччина, 1887) та дизельного (Р. Дизель, Німеччина, 1893). В металургії - конверторний  спосіб виробництва сталі, впровадження мартенівських печей значно підвищили продуктивність праці.

Був винайдений автоматичний револьверний верстат (США), автоматичний ткацький верстат, автомат для виробництва пляшок.

Провідними галузями в кінці ХІХ - початку ХХ ст. стали: виробництво електроенергії, продукції органічної і неорганічної  хімії, добувної, металургійної, машинобудівної, транспортної промисловості.

Розвивалися нові галузі: сталеварна, нафтовидобувна, нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва, автомобільна.

Провідне місце в організації та управлінні виробництвом належало товариствам акціонерної, колективної власності. Зростання банківського і промислового капіталу зумовило формування фінансової олігархії. Капіталізм вільної конкуренції переріс у монополістичний капіталізм.

3. На перше місце в світі у кінці ХІХ ст. вийшли США за обсягом промислової продукції, обігнали Англію, яка втратила роль "фабрики світу". НТР сприяла впровадженню власних і європейських винаходів, найновіших досягнень інженерії, застарілого обладнання практично не було. Економічному зростанню сприяла зовнішня політика держави -  високі мита на ввіз готової продукції і повна свобода для ввозу іноземних коштів.

США розширили свої колоніальні володіння: Гавайські острови, Куба, Гуам, Пуерто-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа, посилюється економічно-торгівельна експансія в країни Латинської Америки.

У 1867 р. США купили у Росії Аляску за 6,7 млн. доларів. Найвищими темпами зростало промислове виробництво, будівництво (75% - їх частка в сукупному суспільному продукті). Довжина залізниць з 1870 по 1913 збільшилася у 8 разів, збільшилася частина важкої промисловості і вперше в історії США була досягнута її перевага над легкою і харчовою. У 1882 р. на річці Ніагара була збудована перша в світі гідроелектростанція. Напередодні першої світової війни потужність американських станцій була понад 5 млн. кВт (на 2 млн. більше, ніж англійських, німецьких і французьких разом узятих).

Національний дохід з 1870 по 1913 роки виріс у 5 разів, а національне багатство - у 7.

Концентрація виробництва привела до утворення монополій у 60-70 роки ХІХ ст. Одна з найбільших – "Стандарт - ойл Компані"– була створена Дж. Рокфеллером у 1872 році. Згодом приєднала 14 компаній з видобутку та переробки нафти, а в 1882 році була реорганізована у трест і монополізувала 90% виробництва очищеної нафти у країні. На початку ХХ ст. у США було 800 трестів, які об'єднали 5 тис. підприємств з капіталом 7 млрд. доларів.  

У Німеччині внаслідок запізнення промислового перевороту та індустріалізації запроваджувалися найновіші науково-технічні досягнення, які поступалися лише американським.

Найголовніші фактори, які вивели Німеччину на перше місце в Європі і друге місце в світі:

- перемога у франко-прусській війні 1870-1871 рр., анексія Ельзасу і Лотарингії, контрибуція в розмірі 5 млрд. франків;

- об'єднання Німеччини навколо Прусії, консолідація німецької нації, ліквідація політичної роздробленості, митних бар'єрів, формування єдиної грошово-фінансової системи, прийняття загальнодержавної системи мір і ваги, що сприяло розвитку внутрішнього ринку країни;

- різке збільшення інвестицій у промисловість сприяло масовому виникненню нових заводів і фабрик.

Особливістю індустріалізації було спрямування розвитку важкої промисловості у русло мілітаризації, що значно зумовило її ріст.

Щорічно вводилося 1500-2000 км залізниць, що стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Успішно розвивалися нові галузі: хімічна, електрична, автомобілебудівна.

У процесі індустріалізації  змінилася структура господарства Німеччини: промисловість домінувала в економічній системі країни. Країна стала індустріально-аграрною, частина населення в промисловості склала 50%. Темпи економічного зростання були найвищими в Європі. Сповільненими темпами розвивалася легка промисловість (відсутність сировинної бази, високі ціни, низька купівельна спроможність населення).

На відміну від США монополізація розвивалася на основі картелів та синдикатів (найбільше їх виникло у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній, військовій галузях). Напередодні І світової війни тут було 600 монополістичних об'єднань.

Країна мала незначну кількість колоній, а це примушувало німецьких підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів.

Англія в останній третині ХІХ ст. почала знижувати темпи промислового виробництва. Причини:

- інтенсивний процес індустріалізації в США, Німеччині, Росії, Японії спричинив появу нових центрів промислового виробництва;

- англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту, а німецькі і американські товари дешевші і кращі почали потрапляти на внутрішній ринок Англії;

- поступове фізичне і матеріальне старіння виробничої бази британської промисловості, що вимагало технічної модернізації і великих коштів;

- англійські підприємці і банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон в колонії та залежні країни, де наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки.

Але разом  з тим у англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни:

- високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості (сталеплавильна, електротехнічна, хімічна);

- процес монополізації в країні проходив повільніше ніж в США та Німеччині, тут довгий час зберігалися дрібні та середні підприємства;

- банківський капітал випереджав промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні І світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів;

- надлишковий капітал Англія інвестувала у розвиток економік своїх колоній, які на початку ХХ ст. в 100 разів перевищували розміри метрополії. Політика Англії, незважаючи на окремі випадки (спроба задушити розвиток індійської текстильної промисловості) щодо залежних країн сприяла їхньому економічному становленню.

Франція впродовж ХІХ ст. займала друге місце в світі за рівнем промислового виробництва після Англії, а в кінці ХІХ ст. опинилася на четвертому місці. Причини:

- поразка у франко-прусській війні, вона віддала Ельзас і Лотарингію, сплатила 5 млрд. франків контрибуції;

-  сировинна база Франції була недостатньою, вона імпортувала половину необхідного їй вугілля, росла собівартість французьких металовиробів, падала їх конкурентоспроможність;

- фабрично-заводське обладнання застаріло;

- французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. У 1908 р. у французьку промисловість було вкладено 9,5 млрд. франків, в облігації та закордонні цінні папери - 104,4 млрд. франків;

- відсталою була структура французької економіки. Скорочувалася металургійна, вугільна промисловість, успішно розвивалася легка;

- гострі проблеми мали місце в сільському господарстві, що стримувало розвиток економіки: роздрібненість сільських господарств і низький їх технічний рівень. Непосильною для французького с/г виявилася конкуренція американського зерна.

Перед І світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною.

У Японії перехід до індустріального суспільства відбувся пізніше, ніж в США і країнах Західної Європи. Японія була типовою аграрною країною з феодальним укладом господарювання. Політично країна була роздроблена, селяни становили 80% від загальної кількості населення. Країна перебувала у самоізоляції від зовнішнього світу. Зміни розпочалися з 1853 року, коли американська ескадра під командуванням комодора Перрі ввійшла в Токійську бухту і змусила Японію відкритися для торгівлі з США. Торгівля ця була економічно не вигідна для Японії, виникали невдоволення, що вилилися у "революцію Мейдзі" - державний переворот 1868 р., внаслідок якого було ліквідовано феодальний режим Токугава і започатковано процес перебудови:

- ліквідація феодальних володінь та привілеїв;

- аристократія отримала відшкодування готівкою і облігаціями, які були інвестовані у виробництво, в індустріалізацію;

- була проведена аграрна реформа, яка змінила систему землеволодіння, створила умови для розвитку промисловості;

Держава створювала свої власні підприємства – взірцеві фабрики та корабельні, передавали їх згодом у приватні руки за низькими цінами.

Ліквідація феодальних відносин в Японії створила ринок вільної робочої сили, приватна власність і приватне підприємництво були захищені від свавілля старої  аристократії, уряд всіляко сприяв розвитку системи освіти.

Важливу роль в індустріалізації відіграв іноземний капітал, але в цілому японці покладалися на власні заощадження.

Аграрна реформа в 70 роки ХІХ ст. ліквідувала феодальні права самураїв на землю (вони в соціальній структурі становили 7%, займаючи панівне становище), закріпила земельні наділи за селянами.

У країні почався промисловий переворот і індустріалізація одночасно, особливість яких в тому, що вони проходили прискореними темпами.

Напередодні І світової війни Японія залишалася агарно-індустріальною, 60% населення проживало на селі.

4. У першій половині ХІХ ст., як форма усталених зв’язків між національними ринками, сформувався світовий ринок –  підсистема господарств, пов’язана обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний і фінансовий ринки, масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Масовою була еміграція українських селян до Америки: Канади і США, в менших розмірах – до Бразилії та Аргентини. Крім того, місцеве селянство виїжджало на сезонні заробітки до Німеччини, Чехії, Румунії, Данії. Масштаби еміграції особливо зросли на початку ХХ ст. Якщо в 1890-1900 рр. з Галичини емігрувало 78 тис. чол., то за перше десятиріччя ХХ ст. виїхало 224 тис. чол. Підраховано, що з 1890 по 1913 роки число емігрантів дорівнювало майже третині всього приросту населення за цей період. З 1816 по 1859 рік з Європи до США емігрувало 5 млн. чол., в другій половині ХІХ ст. 18 млн. чол. Отже, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв’язків. Основними чинниками цього процесу були:

- розвиток великої машинної індустрії;

- утворення колоніальної системи;

- міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни.

Коротко охарактеризуємо ці чинники. Визначилися в промисловому виробництві галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або на експорт. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та цін.

Щодо колоніальних володінь, то у 1914 р. територія колоній промислово розвинених держав становила 85 млн. кв. км з населенням 560 млн. осіб. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія та Франція.

Протягом ХХ ст. переважаючою формою міжнародного поділу праці була міжгалузева предметна спеціалізація. Великобританія спеціалізувалася на виробництві та продажі машин, устаткування, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості.

Німеччина – на виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картону, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості.

Франція  - текстильних машин, шовкових і суконних тканин.

Бельгія – зброї та інструментів.

Колоніальні країни – бавовни, кави, прянощів, цукру, натурального каучуку.

З другої половини ХІХ ст. набула розвитку внутрішньогалузева спеціалізація. У металургійному виробництві експортерами чорних металів були Англія, Бельгія, Люксембург, кольорових – Австро-Угорщина, Франція.

До міжнародної торгівлі були залучені всі незалежні та колоніальні країни. Їх характерні ознаки:

- імпорт сировини з колоній, оскільки всі країни, крім США, її потребували;

- зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін;

- укладання країнами торгових договорів, інвестиційних угод.

З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років, усе більшого значення набував експорт капіталу в колонії та залежні країни. Найбільшими експортерами були Англія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія.

5. На початку ХХ ст. співвідношення сил між великими державами зайшло в гостру суперечність з тим поділом світу, який склався в кінці ХІХ ст. Одна з найбільш розвинених держав Європи – Німеччина виявилася обділеною колоніями. На порядку дня постало питання про перерозподіл зон впливу, насамперед – ринків збуту, джерел сировини, сфер вкладення капіталу, початок якому поклала перша світова війна (1914-1918рр.)