9. Державне регулювання земельних відносин
1.Значення земельних ресурсів.
2. Структура землекористування в україні.
3. Правові основи земельних відносин.
4. Реформування земельних відносин.
5. Організація і регулювання земельного ринку.
1. Значення земельних ресурсів
Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальний добробут народу. Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їхня роль у різних сферах суспільного виробництва не однакова. Якщо в промисловості, крім добувної земля є лише просторовим базисом, то в сільському господарстві вона є головним засобом виробництва.
Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість - родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Розрізняють такі види родючості землі:
А) природна — характеризується здатністю ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного внаслідок ґрунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами;
Б) штучна — створюється в процесі виробництва матеріальних благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформованими під впливом природних факторів, своєю діяльністю намагається поліпшити фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту;
В) економічна (ефективна) — наслідок органічної єдності природної і штучної родючості;
У процесі виробництва земля, за правильного її використання, підвищує свою родючість, а тому є вічним засобом виробництва. Однак вона обмежена в просторі і штучно не відновлюється.
2. Структура землекористування в україні
Загальна земельна територія україни становить 60,36 млн. Га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, площа яких становить понад 69,4 % усієї території країни. Частка ріллі і багаторічних насаджень у структурі сільськогосподарських угідь становить 82,1 %. Це занадто високий показник, що в багатьох випадках перевищує оптимальний рівень.
Важливим народногосподарським показником є землезабезпечення. Його визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства). Цей показник становить по україні 81 га сільськогосподарських угідь і 64,0га ріллі на 100 жителів. Це досить високий рівень землезабезпечення порівняно з іншими країнами світу. За кількістю ріллі на 100 жителів попереду україни лише австралія (153га), канада (167,5га), сша (67 га), тоді як у данії цей показник становить 50, угорщині 49,5, фінляндії 50, іспанії 39,1, франції 31,4, англії 11, японії — 3 га.
Крім землезабезпечення, не менш важливим народногосподарським показником є якість земельних угідь. Сільськогосподарські угіддя україни представлені різноманітними ґрунтами, але більшість з них мають високу родючість. Так, в структурі генетичних типів ґрунтів україни, що зайняті під орними землями, чорноземи і лучно- чорноземні ґрунти, як найбільш родючі, займають близько 73 %, сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені —понад 12 %, каштанові — близько 4 %.
Основним документом земельного законодавства нашої держави, яким регулюються земельні відносини, з метою створення необхідних умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку усіх форм власності на землю і форм господарювання є земельний кодекс україни.
У відповідності із земельним кодексом всі землі україни розподіляються на відповідні групи.
1. Землі сільськогосподарського призначення.
2. Землі населених пунктів —землі в межах міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів, а також земельні ділянки для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, житлових, житлово-будівельних і дачно-будівельних кооперативів.
3. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.
4. Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення.
5. Землі лісового фонду.
6. Землі водного фонду.
7. 3емлі запасу - усі ті землі, що не передані у власність або не надані в постійне користування. Вони перебувають у віданні рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або в користування, включаючи оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.
3. Правові основи земельних відносин
Земельні відносини - це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об' єктом господарювання так і засобом
Виробництва у сільському господарстві.
Відповідно до чинного законодавства україни, зокрема законів україни "про власність", "про форми власності на землю", земельного кодексу україни, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Конституцією україни колективна власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності.
У державній власності перебувають всі землі україни, за винятком земель, переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. Водночас земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні в приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду понад 5га і водного - понад 3 га, землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, плодів і винограду.
У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів. Сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
У приватну власність земельні ділянки передаються громадянам україни місцевими радами відповідно до їх компетенції для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Право приватної власності на земельну ділянку громадяни набувають також у разі одержання їх у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства.
Земельні ділянки у приватну власність для вищенаведених цілей передаються безплатно. Виняток становить передавання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно передається середня земельна частка або земельна частка (пай) при виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату.
Суб'єктами права державної власності на землю виступають:
• Верховна рада україни - на землі загальнодержавної власності україни;
• Верховна рада автономної республіки крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
• Обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.
Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства.
Суб'єктом права приватної власності на землю є громадяни україни. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть бути суб'єктами права приватної власності на землю.
4. Реформування земельних відносин
Земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру регульованої, соціально орієнтованої ринкової економіки країни. Вона є складовою частиною економічної реформи.
Об'єктом земельної реформи оголошено всі землі україни. Її завдання полягає в перерозподілі земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.
Організація робіт із земельної реформи здійснюється державним комітетом україни із земельних ресурсів, республіканським комітетом автономної республіки крим із земельних ресурсів і єдиного кадастру, обласними, київським та севастопольським міським управліннями, районними відділами земельних ресурсів.
Для проведення земельної реформи створена відповідна правова база. Укази президента україни "про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", "про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", "про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрної економіки", а також закону україни «про оренду земель».
Право приватної власності громадян на землю посвідчується державним актом на право приватної власності на землю, який видається і реєструється сільською, селищною, міською, районною радою.
Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Право постійного користування землею посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
Паювання сільськогосподарських угідь - це визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, іншого недержавного сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).
Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств проводять після перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства. Воно здійснюється за методикою, розробленою інститутом аграрної економіки за участю спеціалістів держкомзему україни.
Земельна частка (пай) - це частка, визначена у результаті поділу земель, переданих у колективну власність.
Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається, виходячи з грошової оцінки земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженою кабінетом міністрів україни, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).
Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.
Кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право на земельну частку (пай) єдиного в україні зразка, який реєструється відповідною районною державною адміністрацією.
Сертифікат на право на земельну частку (пай) - це документ, що посвідчує право громадянина україни на земельну частку (пай) у колективній власності на землю. Форма сертифіката на право на земельну частку (пай) затверджена кабінетом міністрів україни згідно з указами президента україни.
У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.
Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
Власники земельних ділянок можуть добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства й організації, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду і продавати громадянам україни без зміни цільового призначення земельних ділянок.
5. Організація і регулювання земельного ринку
Земельний ринок - сфера товарного обміну, в якій земля виступає товаром. Він є регулятором перерозподілу земель і переходу прав власності від одного землевласника до іншого. Всі фактори виробництва, включаючи землю, мають функціонувати в єдиному ринковому середовищі.
Відповідно до чинного земельного законодавства земельний ринок поширюється на земельні ділянки громадян, які одержали їх у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства, присадибні ділянки, для ведення садівництва, дачного і гаражного будівництва, на земельні ділянки, що знаходяться під об' єктами незавершеного будівництва, які приватизуються, на земельні ділянки під автозаправними станціями, які приватизуються, на земельні ділянки несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, на земельні ділянки, на яких знаходяться об' єкти незавершеного будівництва та законсервовані об' єкти, що приватизовані відповідно до законодавства україни.
Виходячи з конкретних економічних умов країни, чинного земельного законодавства, особливостей формування свідомості суспільства, під земельним ринком насамперед слід розуміти визначення вартості землі і визнання їі капіталом нарівні з іншими засобами виробництва та фінансовим капіталом.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників землі та землекористувачів, крім орендарів, за використання земельних ділянок відповідно до закону україни "про плату за землю". Земельний податок встановлюється окремо за землі сільськогосподарського призначення і несільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлюються верховною радою україни. Його розмір не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі з розрахунку на рік. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Єдина державна землевпорядна служба здійснює контроль за дотриманням земельного законодавства під час проведення земельної реформи та забезпечує її моніторинг. Для підвищення відповідальності власників земельних ділянок і землекористувачів, а також раціонального використання й охорони земель запроваджується реєстраційна система права юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки і земельні частки (паї) та їх руху.