Тема 4. Модель економічного обороту країни в системі

Національних рахунків

1.Структурна характеристика системи національних рахунків.

2.                                                                         Макроекономічні       показники системи національних рахунків.

3.   Показники ефективності суспільного виробництва та методика їх визначення.

4.    Основні економічні категорії снр.

1. Структурна характеристика системи національних рахунків система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, який створюється на основі європейських стандартів і адаптується до національних умов. Система національних рахунків завершується на макрорівні системою взаємопов'язаних статистичних показників. Вона побудована у вигляді певного набору рахунків та балансових таблиць, що характеризують результати економічної діяльності, структуру економіки та найважливіші взаємозв'язки в національному господарстві.

Національна економіка охоплює діяльність тільки резидентів, незалежно від місця їх знаходження на території даної держави чи за її межами. До резидентів належать домашні господарства, підприємства та організації, які беруть участь в економічній діяльності на території держави протягом року або більш тривалого періоду. На території даної країни.

Система національних рахунків має чітку структуру показників, які характеризують основні явища економічного життя: виробництво, доход, споживання, нагромадження.

У снр національна економіка на макрорівні відображається в таких рахунках: продуктів і послуг, виробництва, утворення, розподілу, перерозподілу та використання доходів, капітальних витрат, фінансовому рахунку й рахунках зовнішньоекономічної діяльності. Снр охоплює всі процеси й стадії економічного обігу: виробництво товарів і послуг, створення, розподіл і перерозподіл доходів, їх використання на споживчі витрати й нагромадження — та всіх наявних у країні юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у цих процесах.

Снр базується на відповідних принципах. Перший принцип полягає в тому, що валовий продукт і національний доход країни відтворюються не тільки у сфері матеріального виробництва, але і у сфері послуг. Другий принцип, який лежить в основі снр, пов'язаний з визнанням того, що у створенні вартості товарів та послуг поряд з таким фактором виробництва, як праця, беруть участь земля, капітал та підприємницька діяльність. У зв'язку з цим отриманий прибуток розглядається як результат сукупного використання всіх факторів виробництва.

Міжгалузевий баланс виробництва і розподілу товарів та послуг (мгб) - це економіко-математична структурна модель, яка відображає існуючі функціональні зв'язки між галузями і сферами економіки, а також взаємозв'язок між загально академічними пропорціями та пропорціями розвитку окремих галузей.

Схема міжгалузевого балансу характеризує обсяги виробництва, використання і вартість продукту, виробленого у галузях економіки. Вона відображає використання його на проміжне, кінцеве споживання, нагромадження та вивезення, а також відображає структуру матеріальних витрат і витрат нематеріальних послуг, основні компоненти валового внутрішнього продукту по кожній галузі.

Проміжне споживання за методологією снр являє собою вартість усіх товарів (за винятком основних фондів) і ринкових послуг, які були спожиті в галузях матеріального виробництва і нематеріальних послуг.

Мгб складається з трьох частин (квадратів):

І квадрат - основний. У ньому відображається рух проміжного продукту, тобто частини створеного продукту, яка не виходить із виробництва і не призначена для кінцевого споживання. Тут горизонтально розміщені галузі, що виробляють продукцію, вертикально - галузі, які споживають цю продукцію.

У іі квадраті мгб відображено використання створеного продукту на кінцеве споживання, а саме: особисте споживання; нагромадження (інвестування); амортизація; чистий експорт та ін.

Ііі квадрат характеризує додану вартість і представляє собою доходи населення, підприємців і держави.

2. Макроекономічні показники системи національних рахунків

Система національних рахунків у відповідності з міжнародним стандартом включає ряд взаємопов'язаних між собою макроекономічних показників. До макроекономічних показників відносяться: валовий сукупний продукт, національний

Доход, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, національний доход, особистий доход, використаний доход. До їх складових структуроутворюючих елементів входять:

1.      Матеріальні затрати (проміжне споживання);

2.       Амортизація;

3.      Непрямі податки (пдв, акцизний збір і т.д. );

4.       Нарахування на зарплату (соц. Страх, фонд чорнобиля і т.д.);

5.      Прямі податки (податок на прибуток) ;

6.       Особисті податки громадян ;

7.       Оплата праці ;

8.      Рентні платежі ;

9.      Прибуток ;

10.      Трансфертні платежі і виплати населенню.

Загальна структура валового сукупного продукту представлена схемою (рис. 1) де - с - спожиті матеріальні засоби,

V - необхідний продукт (фонд оплати праці), м - додатковий продукт (прибуток).

 

Валовий внутрішній продукт (ввп) включає продукцію та послуги, які вироблені резидентами країни протягом року. Розрахунок ввп відповідно до міжнародних стандартів снр в україні ведеться починаючи з 1994 року.

Якщо до показника ввп додати різницю між надходженням від факторів виробництва (факторними доходами) з-за кордону та факторними доходами, які отримали іноземні інвестори в країні, то одержимо показник внп (валового національного продукту).

Чистий національний продукт (чнп) — це внп, з якого відраховано вартість засобів виробництва, що спрацювались у процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування):

Національний доход (нд) — це доход, який визначається шляхом відрахування з вартості чнп непрямих податків ; - це найважливіший узагальнюючий економічний показник, що визначає такі фактори, як чисельність зайнятих, продуктивність праці, фондоозброєність, фондовіддача та структура участі галузей матеріального виробництва та сфери послуг у формуванні національного доходу.

Особистий доход (од) — це доход, отриманий приватними особами. Він розподіляється на споживання, заощадження та виплату податків:

Використаний доход — це частка особистого доходу, яка залишається після сплати індивідуальних податків. Він розподіляється на споживання та заощадження. До індивідуальних податків належать: 1) податки з особистого прибутку; 2) податки на особисте майно; 3) податки на спадщину.

Витрати на споживання включають витрати домашніх господарств на різні види товарів та послуг: предмети споживання тривалого використання, предмети поточного споживання, споживчі витрати на послуги.

Валові приватні інвестиції складаються з інвестицій на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва протягом року (амортизація), і чистих інвестицій (чистого приросту обсягів основного капіталу).

Державні трансфертні платежі не включають у внп, тому що вони не відображають зростання поточного виробництва.

Урядові трансфертні платежі — це державні виплати індивідам, які не обумовлюються безпосередньо їхньою участю в суспільному виробництві. До них належать допомога по безробіттю, пенсії ветеранам, допомога людям похилого віку та хворим.

Чистий експорт — це різниця між обсягами експорту та імпорту. Він може бути від'ємною величиною.

Заробітна плата — це грошова винагорода за працю робітників і службовців, яка включає додаткові виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування та інші виплати.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів (універсальні акцизи, мито, податок на додану вартість).

Прямі податки встановлюються відповідно до рівня доходності ( податок з прибутку).

Національне багатство — це сума всіх активів країни за відрахуваннями фінансових зобов'язань.

Під економічним оборотом у макроекономіці розуміється потік товарів і послуг, який циркулює в економічній системі і врівноважується зворотним потоком грошових платежів.

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою платежів, одержаних з- за кордону по всіх видах операцій (торговельних, неторговельних, переказах капіталів), і сумою платежів, переданих за кордон у певний період часу.

3. Показники ефективності суспільного виробництва та методика їх визначення

Ефективність суспільного виробництва - це якісна характеристика, яка відображає рівень розвитку продуктивних сил і ступінь забезпечення потреб суспільства. Її визначають і оцінюють шляхом зіставлення результатів виробництва та витрат. Під економічним ефектом розуміється результат людської праці, яка спрямована на виробництво матеріальних благ. У практиці економічних розрахунків розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну економічну ефективність.

Загальна (абсолютна) ефективність ресурсів може визначатися на всіх рівнях господарювання й характеризує загальну величину економічного ефекту в порівнянні з окремими видами витрат ресурсів. Визначення загальної ефективності виробництва базується на обчисленні показників, які характеризують рівень використання основних ресурсів. Ці показники можна об'єднати в шість основних груп: 1) узагальнюючі (сукупні), 2) праці, 3) основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень, 4) матеріальних, в тому числі земельних ресурсів, 5) науково-технічного прогресу, 6) зовнішньоекономічної діяльності.

До системи узагальнюючих показників економічної ефективності традиційно відносять рентабельність продукції , виробництво продукції на 1 грн. Затрат, відносну економію основних і оборотних фондів, а також матеріальних, трудових витрат і фонду оплати праці. Показниками загальної економічної ефективності використовуваних ресурсів є: показники використання трудових ресурсів (зростання продуктивності праці, трудомісткість продукції, частка приросту продукції за рахунок продуктивності праці, економія живої праці); показники використання основних фондів, обігових коштів і капітальних вкладень (фондовіддача, фондомісткість, обертання обігових коштів, питомі капітальні вкладення); показники використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача й питома матеріалоємність).

Оборотність оборотних фондів (кількість оборотів) - відношення собівартості реалізованої продукції до суми оборотних коштів за певний період часу.

Призначення порівняльної економічної ефективності полягає у визначенні найбільш вигідного варіанта господарського рішення. Вона розраховується під час розробки та впровадження нової техніки, вирішення питань виробництва й застосування взаємозамінних матеріалів і продукції, під час проектування будівництва та реконструкції підприємств. Тут слід порівняти величину додаткових капітальних вкладень з економією поточних витрат завдяки більш низькій собівартості продукції. Таке зіставлення проводиться на основі визначення терміну окупності додаткових капітальних вкладень, який є відношенням величини капітальних вкладень і величини собівартості продукції. Термін окупності визначає час, протягом якого додаткові капітальні вкладення окупляться за рахунок економії від зниження собівартості продукції. Показник, обернений до терміну окупності, називається коефіцієнтом ефективності додаткових капітальних вкладень.

Термін окупності капітальних вкладень в економіці розраховують як відношення капітальних вкладень до обсягу приросту валового національного продукту.

Ефективність зовнішньоекономічних зв'язків визначає обсяг виробництва продукції на експорт та ефективність зовнішньої торгівлі.

4. Основні економічні категорії снр

Основні економічні категорії, якими оперує система: інституціональні одиниці, економічні сектори, рахунки, балансуючі статті та ін.

Інституціональними (господарськими) одиницями є такі економічні одиниці або спільності, які можуть самостійно мати активи і відповідати за своїми зобов' язаннями.

У снр виділяються три види інституціональних одиниць: домашні господарства; юридичні та соціальні спільності у вигляді корпорацій і неприбуткових установ;

Центральні, окружні та місцеві урядові установи, а також фонди соціального страхування.

Об'єднання інституціональних одиниць згідно з тим чи іншим типом економічної поведінки дає можливість поділити економіку на економічні сектори. Сектори економіки безпосередньо не відповідають названим трьом видам інституціональних одиниць. У переглянутій снр оон пропонується виділяти чотири головних економічних сектори:

Сектор нефінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, які зайняті виробництвом реалізованих на ринковій основі товарів і нефінансових послуг;

Сектор фінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, зайняті фінансовим посередництвом, а також допоміжною фінансовою діяльністю;

Загальноурядовий сектор охоплює інституціональні одиниці, які є відповідальними за прийняття політичних рішень, економічне регулювання, а також надають неринкові послуги для особистого і колективного споживання та здійснюють перерозподіл національного доходу і багатства. До складу загальноурядового сектора включаються центральні, окружні та місцеві органи управління, фонди соціального страхування і неприбуткові установи, підконтрольні урядовим органам;

Сектор домашніх господарств охоплює всіх фізичних осіб, які здійснюють в економіці функцію споживання, а також некорпоративні підприємства, що виробляють на ринковій основі товари, надають нефінансові послуги, а також перебувають у володінні членів домашніх господарств, яких неможливо відокремити від останніх ні з юридичної, ні з економічної точки зору.