13. Державне регулювання ринку продовольства
1. Регулювання ринку зерна.
2. Державне регулювання ринку продукції цукробурякового виробництва.
3. Державне регулювання ринку молока.
4. Державне регулювання ринку м'яса.
5. Умови становлення повноцінного ринку продовольства.
Зернове господарство посідає важливе місце в економіці держави. Для забезпечення його ефективності рівень виробництва зерна повинен повністю задовольняти потреби внутрішнього попиту і забезпечувати зростання експортного потенціалу.
Проблема збільшення виробництва зернових культур зумовлює необхідність визначення його раціональної структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон'юнктури ринку. Підраховано, що в масштабах україни оптимальною вважається така структура валового збору зерна : зерно озимих має займати 57-65%, з них пшениця-51-59%; ярі зернові - 35-43%.
Умови ринку заставляють товаровиробників удосконалювати структуру виробництва зерна в напрямі розширення найбільш ефективних зернових культур. Суть проблеми передусім полягає у концентрації матеріально-технічних і фінансових ресурсів на конкурентоспроможних галузях, виходячи з місцевих грунтово-кліматичних умов.
Суб'єктами ринку зерна і зернопродуктів є всі категорії сільськогосподарських підприємств і господарств, підприємства харчосмакової галузі, заготівельні організації, комерційні структури, оптова і роздрібна торгівля, аграрні біржі тощо.
З метою стабілізації ринку зерна створено державний інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку в україні, метою якого є: забезпечення поступового переходу до саморегульованого ринку продовольчого зерна; забезпечення продовольчої безпеки держави шляхом створення державних запасів продовольчого зерна підтримка вітчизняних виробників зерна шляхом забезпечення стабільного рівня цін на ринку продовольчого зерна протягом року, сприяння збільшенню обсягів виробництва продовольчих зернових, регулювання регіональних зернових ринків, підтримання доступного для споживачів рівня цін на зерно і зернопродукти.
Майно інтервенційного фонду складається із запасів зерна, грошових коштів та ресурсів державного резерву та шляхом його стабілізаційної закупівлі на біржовому та позабіржовому ринках.
Інтервенційний фонд здійснює: дослідження, спостереження та аналіз ринку зерна в україні; розробку прогнозів та надання пропозицій стосовно розвитку ринку зерна в україні та її регіонах, стабілізаційну закупівлю та продаж запасів зерна, пов'язані з ними операції; підготовку обґрунтувань необхідності стабілізаційних дій та подання їх до розгляду державній комісії по формуванню ринку продовольства.
Втручання у ситуацію на ринку продовольчого зерна проводиться з метою запобігання різкій зміні цін на біржовому ринку, яка може зашкодити як виробникам, так і споживачам. Втручання відбувається шляхом купівлі або продажу на ринку відповідних регіонів зерна згідно з обсягами стабілізаційних заходів.
Обсяги стабілізаційних заходів затверджуються державною комісією по формуванню ринку продовольства за обґрунтованим поданням міністерства аграрної політики україни, погодженим з іншими зацікавленими міністерствами.
Стабілізаційна купівля здійснюється фондом за цільовими цінами у разі зниження ціни. Стабілізаційний продаж здійснюється фондом за цільовими цінами у разі зростання ціни.
2. Державне регулювання ринку продукції цукробурякового виробництва
Цукробуряковий комплекс - один з найбільш експортноорієнтованих комплексів україни. Донедавна україна входила в першу десятку країн - найбільших виробників цукрових буряків й цукру і поставляла його за межі держави понад 3,5млн. Т, на внутрішній - до 2,5млн. Т. У вартості експортних продовольчих товарів частка цукру становила понад 30%. Тому на перспективу цукробурякове виробництво україни повинно розвиватись як експортно-орієнтована сфера.
Основними причинами спаду цукробурякового виробництва і зниження економічної ефективності його функціонування є такі: дуже висока трудомісткість культури, що в умовах зменшення трудо-, фондо- і енергозабезпеченості господарств веде до скорочення посівної площі цукрових буряків і їх валового збору; різке підвищення цін на всі промислові засоби виробництва і предмети праці, що негативно позначилося на рентабельності галузі; неузгодженість розміщення посівів цукрових буряків і цукрових заводів, велике подорожчання перевезень цукросировини з віддалених господарств; зниження родючості ґрунтів; недосконалість економічних і фінансових взаємовідносин між цукровими заводами і бурякосійними господарствами; територіальні і галузеві диспропорції у розвитку цукробурякового комплексу.
Для підвищення економічної ефективності цукробурякового виробництва і збільшення випуску цукру необхідно розробити і впровадити комплексну програму цукробурякового виробництва в україні, яка має включати: структурну перебудову всього цукробурякового комплексу; оптимізацію розміщення посівів цукросировини і цукрових заводів; збільшення виробництва і продажу господарствам промислових засобів виробництва і предметів праці; організацію служби агросервісу; удосконалення технології вирощування цукрових буряків, їх транспортування, зберігання і переробки на цукрових заводах; поліпшення фінансово-економічних взаємовідносин між бурякосійними господарствами і цукровими заводами.
Починаючи з 1996 року здійснюється процес державного регулювання економічних відносини в сфері виробництва, заготівлі і переробки цукрових буряків. Зокрема, постановою кму від 24.09.1997р. №1063 затверджено порядок приймання і переробки цукрових буряків та взаєморозрахунків споживачів і постачальників цукрової сировини.
Вищеназваною постановою було затверджено положення про визначення мінімальних цін на цукор та цукрові буряки, в якому встановлено такі терміни та методику розрахунків:
Мінімальна оптово-відпускна ціна на цукор - це ціна, нижче якої не дозволяється укладення угод купівлі-продажу цукру, здійснення бартерних та інших операцій з ним на внутрішньому ринку в обсягах, передбачених загальною квотою;
Мінімальна закупівельна ціна на цукрові буряки - це нижня межа ціни, що застосовується під час укладення угод купівлі-продажу цукрових буряків для виробництва цукру в межах загальної квоти.
Мінімальні ціни на цукрові буряки визначаються на наступний рік на основі середніх по україні нормативних витрат на виробництво однієї тонни цукрових буряків в заліковій вазі базисної цукристості 16 відсотків і урожайності 300-350 ц/га за умов мінімального прибутку.
Реалізація цукру за цінами нижче встановленого рівня не допускається.
Вищеназваною постановою кму було затверджено положення про визначення і розміщення квоти на виробництво і поставку цукру та необхідних обсягів цукрових буряків, в якому встановлено наступне:
Загальна квота поставки цукру на внутрішній ринок - максимальна кількість цукру, яка має бути поставлена на внутрішній ринок з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року;
Місткість внутрішнього ринку цукру - обсяги цукру, що можуть бути реалізовані протягом одного року з урахуванням попиту;
Рівень попиту на цукор - обсяги цукру, забезпечені платоспроможністю населення.
Основою визначення загальної квоти на цукор є місткість внутрішнього ринку цукру. Загальна квота на цукор визначається міжвідомчою комісією з питань регулювання ринку цукру. Цукор, вироблений понад загальну квоту, підлягає вільній реалізації лише за межами держави.
Обсяги поставок цукру на експорт визначають з урахуванням необхідних ресурсів для виконання зобов'язань за загальною квотою.
3. Державне регулювання ринку молока
На ринку продовольчих ресурсів молоко і молокопродукти займають значне місце. Річна норма їх споживання на людину в рік складає 350 кг в перерахунку на молоко. В даний час фактичний рівень споживання молокопродуктів є значно нижчим від нормативного.
Підвищення економічної ефективності виробництва молока пов'язане насамперед із зниженням його собівартості на основі підвищення продуктивності корів і праці в галузі, скорочення витрат на корми, паливо, електроенергію в розрахунку на одиницю продукції.
Нині переробні підприємства є найбільш надійними партнерами на ринку молочної продукції. Потрібне лише удосконалення механізму економічних взаємовідносин між даними ланками виробничою процесу. Для цього необхідно здійснити відповідні організаційні та науково-технічні заходи на підприємствах, спрямувавши їх на підвищення якості продукції до рівня вимог світового ринку, а також подбати про розширення асортименту, насамперед випуску тієї продукції, яка користується попитом.
Важливою проблемою є збут молочної продукції сільськогосподарськими товаровиробниками, особливо господарствами приватного сектора. Тому необхідно поліпшити організацію заготівлі молока в них через молокоприймальні пункти.
Товарний ринок молока і молокопродуктів має специфічні особливості, пов'язані з їх властивістю - малотранспортабельністю і непридатністю до тривалого зберігання. Тому повинен бути створений стабільний ринок збуту для виробника протягом всього року, гарантоване надходження молочної сировини на молокопереробні підприємства і відповідно безперебійне забезпечення населення продуктами щоденного попиту. При цьому всі ланки технологічного ланцюга: «виробництво - заготівля - переробка - реалізація продукції» повинні функціонувати скоординовано і ритмічно.
4. Державне регулювання ринку м'яса
Характерна ознака м'ясопереробного підкомплексу полягає в тому що майже вся вироблена продукція використовується на продовольче споживання населенням україни.
М'ясокомбінати реалізовують готову м'ясну продукцію по таких маркетингових каналах: міські ринки, фірмові магазини підприємств, видача співробітникам у рахунок оплати праці, по бартеру.
В умовах існуючої економічної ситуації в підкомплексі необхідно: відновити спеціалізовані комплекси, інтегрувати їх з переробними підприємствами та підприємствами по виробництву кормів; запроваджувати більш дієвий взаємозв'язок господарств суспільного сектора з підсобними господарствами населення; часткове забезпечення підсобних господарств кормами; розширення мережі фірмових магазинів, палаток, кіосків, автомагазинів; виробникам продукції розширювати канали збуту.
Для підвищення ефективності виробництва яловичини насамперед потрібно забезпечити значне зростання продуктивності молодняку як мінімум до 500-600г приросту живої маси на добу на основі повноцінної годівлі худоби. М'ясний контингент поголів'я може бути відчутно збільшений за рахунок скорочення падежу телят.
Для забезпечення населення продуктами скотарства за науково обґрунтованими нормами (390кг молока і 33кг яловичини в забійній масі на душу населення за рік) частка корів у стаді повинна становити 40%, а молодняк великої рогатої худоби реалізувати на м'ясо в 16-місячному віці живою масою однієї голови близько в 400кг.
Підвищену увагу необхідно забезпечити розвитку свинарства як скороспілій галузі і важливому резерву поліпшення ринку м'ясопродуктів. Серед заходів, що сприятимуть розвитку галузі, провідне місце посідають: зменшення собівартості продукції на основі дотримання технологічних параметрів (одержання 1,5-2 опороси за рік на основну свиноматку та 16-18 поросят, середньодобових приростів живої маси тварин на вирощуванні і відгодівлі не менше 400-450г, забезпечення повноцінними кормами з розрахунку 110-120ц корм. Од. На одну свиноматку); використання виробничих потужностей галузі; інтеграція виробництва свинини з її переробкою, впровадження поглибленої переробки сировини та розширення асортименту готової продукції; розробка і впровадження інвестиційних проектів; встановлення стабільних технологічних і економічних зв'язків між сільськогосподарськими й переробними підприємствами; створення кооперативів, асоціацій виробників свинини з переробниками і торгівлею, встановлення справедливої частини галузі в кінцевій ціні продукції.
З метою збільшення виробництва продукції птахівництва, забезпечення нею населення україни, використання науково-технічного потенціалу галузі, створення відповідних умов для залучення вітчизняних, іноземних інвесторів та виходу з кризового стану необхідно: створити відповідні економічні і соціальні умови для товаровиробника; поліпшити генофонд птиці, шляхом створення порід і кросів; виділити з державних та місцевих бюджетів кошти на здійснення селекції та забезпечення птиці необхідними біологічними препаратами та діагностиками; переорієнтувати структуру посівних площ птахогосподарств на виробництво білково-вітамінних і енергетичних кормів; розширити площі земельних угідь птахогосподарств; зміцнити матеріально-технічну базу; забезпечити рівні умови функціонування товаровиробників різних форм власності;
Стимулювати експорт продукції птахівництва; поглибити переробку продукції, розширити асортимент і мережу фірмової торгівлі; створювати спільні підприємства з птахогосподарствами; надати комплексам і птахофабрикам можливість одержання пільгових кредитів; спрямувати інвестиції на реструктуризацію переробних підприємств і розширення виробництва продуктів, орієнтованих на експорт.
5. Умови становлення повноцінного ринку продовольства
Для удосконалення існуючої контрактної системи і становлення повноцінного ринку продовольства необхідно, щоб: держава стала рівноправним партнером на ринку; - державний контракт і замовлення реалізувалися з урахуванням попиту і пропозиції, як ліцензія на умовах конкурсу; - досягалося поєднання інтересів держави та товаровиробників і виключався диктат умов державного контракту і замовлення державними органами; - державний контракт і замовлення на кількість і номенклатуру продукції підкріплювався ресурсним забезпеченням та іншими ефективними стимулами.
Складовим елементом ринку продовольства, який полегшить інтеграцію сільського господарства у міжнародний торговий простір і прискорить оборот сільськогосподарської продукції, є біржова торгівля продовольством.
Біржовий сільськогосподарський ринок україни охоплює систему управлінських, виробничих і сервісних структур апк: міністерство аграрної політики, його обласні і районні управління, українську аграрну біржу, регіональні біржі, торгові доми, заготівельні структури на селі.
У цілому модель біржового сільськогосподарського ринку має такі ознаки: є системною структурою, яка дає змогу створити єдиний механізм організації і функціонування оптового біржового сільськогосподарського ринку; об' єднує і реалізує спільні інтереси товаровиробників, споживачів та держави; децентралізує систему товарно-фінансових ринкових відносин без втрати державою можливості регулювання і контролю за балансом продовольчих ресурсів країни; забезпечує органам державного управління, виробникам продукції, переробним, транспортним та іншим формуванням умови для планування своєї діяльності, використовуючи інструментарій біржового ринку.
Іншим видом ринкової інфраструктури є контрактні компанії асоціативного типу, тобто такі структури, які об' єднують виробників сільськогосподарської продукції з переробними підприємствами, а також іншими юридичними і фізичними особами.
Контрактні компанії - це самостійні, добровільні комерційні товариства продавців, покупців і посередників, які об' єднуються на пайових принципах для здійснення оптових операцій купівлі-продажу сільськогосподарських продуктів і сировини за контрактами у визначених місцях і за встановленими правилами торгівлі. Як торговельна структура контрактні компанії від себе не укладають угод про купівлю- продаж, оскільки не мають реальної продукції. Вони є третьою стороною в угодах при оптовій купівлі-продажу, які укладаються їх членами.
Основні завдання контрактних компаній полягають у забезпеченні безпосередньої взаємодії товаровиробників і товароспоживачів сільськогосподарських продуктів та сировини з метою погодження попиту, пропозицій і цін на них, прискоренні та спрощенні руху товаропотоків, взаєморозрахунків і платежів та забезпеченні товаровиробникам і товароспоживачам сільськогосподарської продукції можливостей виходу на немонополізований конкурентний ринок. З урахуванням цього контрактні комерційно-посередницькі структури повинні виконувати такі функції.
Контрактні компанії не передбачають одержання високих прибутків. Тому надходження коштів з різних джерел у загальній сумі повинні забезпечити покриття поточних витрат і отримання мінімуму (2-3%) прибутку, який використовується в основному для розвитку виробничої інфраструктури компаній.
Через контрактні компанії можуть укладатися угоди на різні товари (сільськогосподарську продукцію, продукцію переробки, матеріально-технічні ресурси та ін.), тому для зручності у практичній роботі бажано використовувати типовий контракт. Контракт є документом, що фіксує досягнуті домовленості двосторонньої угоди між юридичною (фізичною) особою, що має намір продати товар, і покупцем, що хоче придбати той товар на певних умовах.
Компанія знаходить покупця, якого задовольняють умови товаровиробника щодо відповідного товару. Між контрагентами укладається угода. Контракт реєструється в компанії і надалі нею контролюється виконання даної угоди.
Ініціатива створення контрактних компаній може належати різним організаціям: сільським товаровиробникам, споживачам продукції, переробним підприємствам, державним органам, комерційним структурам, а також іншим юридичним і фізичним особам, включаючи іноземні. Ініціатор визначає організаційну групу, яка виконує всю підготовчу роботу. Кількісний склад засновників не обмежується. Вибір організаційно- правової форми контрактної компанії визначається на установчих зборах, де приймається і її статут. Вони створюються шляхом об'єднання пайових внесків, фінансових ресурсів, майна та іншої власності членів-засновників. Реєстрація здійснюється відповідно до законодавства.
Контрактні компанії можуть об' єднуватись у регіональні спілки, асоціації та інші структури для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів, реалізації загальних та регіональних цільових програм розвитку продовольчого ринку. Вони можуть мати свої філіали, які користуються всіма правами, наділятися обов' язками основного підприємства і бути підзвітними йому.