6. Фінансово-бюджетне і кредитне регулювання

1 державний бюджет - основний регламентуючий закон діяльності країни.

2.   Грошово-кредитне регулювання економіки.

3.   Особливості кредитування сільськогосподарських товаровиробників.

4.   Використання іпотеки земельних ділянок при кредитуванні сільського господарства.

5.   Державна підтримка і регулювання розвитку сільського господарства

1. Державний бюджет - основний регламентуючий закон діяльності країни сутність державної фінансової системи. Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси. В україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30% ввп.

В україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети, фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.

Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фінансових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.

Метою розробки балансу є визначення обсягів фінансових ресурсів держави на прогнозний період, можливостей їх використання для фінансування економічних і соціальних програм розвитку, а також встановлення оптимальних напрямів їх розподілу та використання. Зведений баланс фінансових ресурсів україни складається щорічно.

Сутність бюджетної системи в україні бюджетна система складається з державного бюджету україни, бюджету ар крим та місцевих бюджетів. Правовою основою бюджетного регулювання в україні є закон «про бюджетну систему україни».

Бюджет — це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. Державний бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади україни, органами влади автономної республіки крим та місцевими радами народних депутатів.

Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи україни, є зведеним бюджетом україни.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи україни.

Доходи бюджетів. Державні доходи — це, по-перше, грошові відносини з приводу розподілу ввп, по-друге, частка ввп, що використовується державою для здійснення своїх функцій.

Доходи державного бюджету україни формуються за рахунок: податкових надходжень; неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності; доходів державних цільових фондів; інших доходів.

Доходи бюджетів україни поділяються на доходи державного та місцевих бюджетів.

Видатки бюджетів. Планування державних видатків є складовою частиною бюджетного регулювання. Державні видатки — це витрати, пов'язані з виконанням державою своїх функцій.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в групи:

1.                                Фінансування державних послуг загального призначення.

2.                                 Фінансування виробництва суспільних товарів

3.                                 Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною діяльністю.

4.                                 . Видатки державних цільових фондів.

5.                                Інші видатки.

Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати державного бюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Дотації — це особливий вид асигнувань з державного бюджету, який використовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств. Субсидії — це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки населення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике значення для економіки. Субвенції — один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі. .

Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету.

Збалансування бюджету. Існують три принципи збалансування бюджету. Перший з них базується на щорічній основі балансування. Щорічна збалансованість бюджету вступає у суперечність з фіскальною політикою, головним завданням якої є стабілізація економіки. У зв'язку з цим у сучасній світовій практиці щорічний принцип збалансування державного бюджету, як правило, не застосовується.

Другим принципом збалансування бюджету є його вирівнювання на циклічній основі. Відповідно до цього принципу бюджет має балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу.

Сучасна світова практика фіскальної політики надає перевагу третьому принципу - принципу функціональних фінансів. Вона визначає використання незбалансованих бюджетів з метою стабілізації економіки. Згідно з принципом функціональних фінансів головним для фіскальної політики є не збалансування бюджету, а стабілізуючий вплив на економіку, здатність державних заходів своєчасно запобігати виникненню негативних явищ, пов'язаних з циклічними коливаннями. Що стосується збалансування бюджету, то ця проблема розглядається як другорядна, підпорядкована головній меті фіскальної політики.

Державна заборгованість може бути ліквідована за рахунок таких джерел:

1) нової емісії державних облігацій; 2) оподаткування; 3) емісії грошей.

Загальні принципи складання і розгляду проектів бюджетів та їх

Затвердження.

Складанню проектів бюджетів адміністративно-територіальних одиниць передує розробка основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку україни на плановий рік. Зазначені показники розробляються до 1 червня року, що передує плановому.

Верховна рада україни не пізніше 15 червня поточного року розробляє і надсилає президенту україни спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік.

Кабінет міністрів україни організовує складання проекту державного бюджету україни.

Міністерство фінансів україни на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку україни на плановий рік та фінансових можливостей держави складає попередній проект зведеного бюджету україни і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади.

Останні у двотижневий термін розглядають доведені до них показники та подають міністерству фінансів україни свої пропозиції з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями.

Міністерство фінансів україни розглядає зазначені пропозиції, готує проекти зведеного та державного бюджету україни і до 15 серпня подає їх на розгляд кабінету міністрів україни.

Кабінет міністрів україни на своєму засіданні розглядає проект закону про державний бюджет україни, приймає остаточне рішення і подає його президенту україни. Останній в разі згоди з ним вносить його верховній раді україни до 15 вересня. Верховна рада україни затверджує дбу.

Виконання бюджетів. Кабінет міністрів україни організовує виконання державного бюджету україни через міністерство фінансів україни, міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади.

Міністр фінансів україни несе персональну відповідальність перед верховною радою україни за дотримання закону про державний бюджет україни.

Звіт про виконання державного бюджету україни представляє на засіданні верховної ради україни президент україни. З доповіддю про виконання державного бюджету україни виступає міністр фінансів україни або особа, що виконує його обов'язки.

2. Грошово-кредитне регулювання економіки

Сутність кредитного забезпечення

Кредит - різновид економічних відносин, суб'єктами яких є кредитор та позичальник. Характерна риса цих відносин полягає в передачі у тимчасове користування вартості, незалежно від форми її носія, на певних умовах, при збереженні права володіння нею за кредитором.

При визначенні сутності кредитування використовуються відповідні терміни.

Кредитором є суб'єкт підприємницької діяльності, який передає іншому учаснику підприємницької діяльності в тимчасове користування вартість, залишаючи за собою право володіння переданою вартістю.

Позичальником є суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує від кредитора право тимчасового користування та розпорядження одержаним обсягом вартості, незалежно від форм носіїв цієї вартості.

Кредитні позички передбачають надання кредитором позичальнику певної форми вартості на умовах строковості, платності, цільового характеру використання, забезпечення та повернення.

Позички некредитного характеру передбачають як обов'язкову умову тільки повернення одержаної в тимчасове користування вартості.

Фінансовий кредит надається позичальнику будь-яким банком, резидентом або нерезидентом, у будь-якій валюті згідно чинного законодавства.

Товарний кредит надається будь-яким кредитором у вигляді товарів, відповідно до укладеного кредитного договору.

Компенсаційний кредит надається в будь-якій формі, яка відповідає чинному законодавству, а повертається в товарній формі на умовах, визначених кредитною угодою.

Спеціальний кредит - надається банком позичальнику на придбання матеріально- технічних засобів, матеріалів і сировини із зарахуванням виділених коштів на спеціальний кредитний рахунок.

Кредитна лінія - кредит надається позичальнику у вигляді певних частин, кожна з яких має свої особливі умови використання.

Офердрафтний кредит - надається позичальнику частинами, які покривають тимчасову нестачу коштів на поточному рахунку позичальника, кожна наступна частина кредиту надається при виконанні умов, передбачених для попередньої частини, в межах обумовленого кредитною угодою обсягу.

Вексельний кредит банку - надається банком, шляхом продажу покупцю продукції переказного векселя.

Іпотечний кредит - здійснюється відповідно до чинного законодавства із заставою нерухомого майна як гарантії повернення кредитів.

Бюджетний кредит - надається комерційним банкам з державного чи місцевих бюджетів.

Цільовий кредит надається національним банком україни комерційним банкам під державні цільові програми, які затверджені верховною радою україни.

Комерційний кредит - це форма кредитування, яка виступає як продаж товарів з відстрочкою платежу.

Позички некредитного характеру є формою відносин з купівлі-продажу боргових зобов' язань або товарів, яке здійснюється у формі безпроцентної позички вартості в обмін на обіцянку повернути відповідний еквівалент позички у вигляді грошей або товару.

В процесі відтворення кредит виконує ряд специфічних економічних функцій:

-          Контрольну; перерозподільчу; заміщення готівки кредитними операціями;

-          Грошово-емісійну; централізації капіталу; інвестиційну.

Банківське кредитування

Залежно від виду кредитора можна виділити такі форми кредиту : державний, банківський, комерційний, іноземний. Найбільш поширеним на практиці є банківський кредит.

За строками користування банківські кредити бувають: короткострокові — до 1 року; середньострокові - до 3 років; довгострокові — понад 3 роки.

За забезпеченням кредити є: а) забезпечені заставою; б) гарантовані; в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); г) незабезпечені матеріально, або бланкові.

Погашення кредитів може відбуватись різними способами: водночас; з відстрочкою платежу; достроково (за вимогою кредитора або заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

За метою надання виділяють кредит для задоволення виробничих потреб та споживчий.

Банківські кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій і готівковій формі.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

Кредитний договір - це угода, що укладається між кредитором і позичальником та регламентує взаємовідносини сторін. Він укладається тільки в письмовій формі за встановленим зразком. .

Для укладення кредитного договору необхідно подати до банку такі документи: заяву на видачу позики; баланс підприємства; декларацію про доходи та видатки; графік надходжень грошей та здійснення платежів; бізнес-план; інформацію про кредити, одержані в інших банках; копії установчих документів; документи по забезпеченню позики; графік погашення боргу.

3. Особливості кредитування сільськогосподарських товаровиробників

На відміну від інших галузей народного господарства, аграрний сектор як основа агропромислового комплексу, має ряд специфічних особливостей, основними з яких є:

1.  Природно-кліматичні фактори.

2.    Соціально-економічні та політичні фактори обумовили:

          Значне відставання агропромислового виробництва;

          Надмірний моральний і фізичний знос засобів виробництва;

                      Випередження темпів росту витрат виробництва над темпами зростання реалізаційних цін на вироблену продукцію;

                      Вилучення значної частини доходів сільського господарства платежами в бюджет і особливо в позабюджетні фонди;

          Зростання заборгованості за реалізовану сільськогосподарську продукцію;

          Високий ризик.

Таким чином, кредитування сільськогосподарських товаровиробників має свої особливості.

Кредитне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється державними та комерційними банками.

"державний акціонерний аграрний банк" засновується кабінетом міністрів україни на акціонерних засадах.

Метою діяльності аграрного банку є: кредитне обслуговування товаровиробників апк; зміцнення та стабілізація фінансового стану і стимулювання економічного розвитку галузі апк; максимальне використання ресурсного потенціалу села; запобігання спекуляції землею; здійснення інших банківських операцій відповідно до чинного законодавства.

Аграрний банк формує свої ресурси за рахунок: власних коштів банку; фондів кредитної підтримки підприємств апк; цільових кредитів нбу; емісії цінних паперів; коштів іноземних кредитів; державних та місцевих бюджетів;

Державна кредитна підтримка товаровиробників апк здійснюється шляхом надання державних кредитів та формуванням і щорічним поповненням фонду кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Для акумуляції коштів створюється фонд цільового кредитування апк при міністерстві аграрної політики україни.

Джерелами формування фонду є: - цільова грошова емісія для потреб сільськогосподарського виробництва; -кошти, одержані від однопроцентних відрахувань від реалізації продукції робіт та послуг всіх господарюючих суб'єктів україни; надходження коштів, отриманих від імпорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів; - надходження від грошової приватизації державних об' єктів агропромислового комплексу; - міжнародні кредити

Напрямки використання коштів фонду визначаються кабінетом міністрів україни виключно для фінансування пріоритетних програм. Фонд обслуговують уповноважені банки, визначені на конкурсній основі.

Кредитні ресурси надаються тільки під ліквідну заставу, страхування або поруку третіх осіб. Кошти фонду не підлягають оподаткуванню, резервуванню, а також не враховуються при визначенні показників ліквідності банку.

4. Використання іпотеки земельних ділянок при кредитуванні сільського

Господарства

Важливу роль в пожвавленні кредитування сільського господарства має відіграти введення закону україни "про іпотеку (заставу) земельних ділянок". В ньому вживаються відповідні терміни у такому значенні:

Іпотека земельних ділянок - застава при якій об'єктом, що становить предмет застави, є земля;

Заставодавець - особа, яка згідно договору іпотеки земельних ділянок передала в заставу належну їй земельну ділянку;

Заставоутримувач - особа, яка згідно договору іпотеки земельних ділянок отримала в заставу земельну ділянку;

Майновий поручник(заставодавець) - особа, яка згідно договору іпотеки земельних ділянок зобов'язується перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за виконання нею свого зобов' язання в повному обсязі або в частині за рахунок належної йому (майновому поручнику) земельної ділянки;

Зобов'язання - обов'язок який бере на себе боржник або третя особа (майновий поручник) виконати вимоги кредитора (заставоутримувача) згідно договору;

Закладна - цінний папір, який є об'єктом цивільного обороту і посвідчує передачу в іпотеку земельної ділянки.

Земельна ділянка, яка є предметом іпотеки, залишається у володінні і користуванні заставодавця або третьої особи.

Сторонами договору іпотеки земельних ділянок є: заставодавцем - громадяни україни і юридичні особи-резиденти україни, територіальні громади та їх органи;

Заставоутримувачем - державний земельний іпотечний банк, якому надається виключне право на іпотеку земельних ділянок до 2010 року.

Зобов'язання, що забезпечені іпотекою, підлягають бухгалтерському обліку кредитором і боржником, якщо вони є юридичними особами, в порядку, встановленому законодавством україни.

5. Державна підтримка і регулювання розвитку сільського господарства

Зарубіжний досвід. Зарубіжний досвід доводить, що держава за допомогою цінового регулювання і квотування обсягів товаровиробництва безпосередньо підтримує рівень доходності фермерських господарств, обмежує рівні ринкових цін монополістів введенням жорсткого антимонопольного законодавства тощо. Функціонує чіткий економічний механізм, який оптимізує дію ринкових і державних регуляторів.

Прибуток і рентний доход фермерів та кооперативів формується від продажу продукції та надання послуг за ринковими цінами. Але якщо вони не забезпечують відтворювального рівня доходності, а попит є, то держава гарантує фермерові мінімальний рівень ціни: середня собівартість (б) + мінімальний прибуток (р). Розрахунки ж за кінцевими результатами господарювання ведуться за паритетними цінами, або цінами відтворення. Уся сукупність структурних елементів, визначена відносно одиниці продукції, і є ціною відтворення (цв), яка охоплює всі вартісні складові відтворювального процесу.

Якщо ринкові ціни виявляються нижчими від рівня цієї ціни, то різниця доплачується фермерам з державних коштів — з тим, щоб вони мали фінансову можливість здійснювати нормальне відтворення з темпами оновлення й розвитку, не нижчими від прогнозних. Коли ж ринкові ціни дорівнюють цінам відтворення або вищі від їх рівня, тоді цінові доплати відсутні. У країнах єс рівень фермерських цін встановлюється один раз на рік за згодою сторін, отже, поточна кон'юнктура цін на них безпосередньо не впливає.

Вітчизняна практика державної підтримки сільського господарства.

Важкий фінансовий стан україни не дає змоги на даному етапі подібно до розвинутих зарубіжних країн, здійснювати прямі дотації сільському господарству. Тому застосовуються окремі економічні важелі державного регулювання розвитку сільського господарства.

Одним із необхідних економічних заходів фінансової підтримки збиткових галузей тваринництва стало нарахування та виплата дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо у живій вазі. Порядок розрахунків, розроблений відповідно до постанови кабінету міністрів україни від 15 липня 1998 р. № 1096, передбачає нарахування та виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм власності і господарювання за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо у живій вазі.

Відповідно до розробленого механізму сільськогосподарські товаровиробники всіх форм власності і господарювання реалізують переробним підприємствам молоко і м' ясо у живій вазі відповідно до укладених договорів, нараховуючи податок на додану вартість за нульовою ставкою.

Для створення нормальних умов входження сільськогосподарських підприємств у ринкові відносини прийнято ряд нормативних документів, зокрема указ президента україни від 23 березня 1998 р. №215 "про заходи щодо державної підтримки сільськогосподарського виробництва" та постанова кабінету міністрів україни "про особливості проведення санації підприємств агропромислового комплексу", згідно з якими держава реструктурувала і списала податкову заборгованість сільськогосподарських підприємств, а окремим підприємствам апк при проведенні їх санації надано державну фінансову підтримку.

Важливим кроком державної підтримки сільськогосподарських підприємств є запровадження загальнодержавного фіксованого сільськогосподарського податку.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15  Наверх ↑