Тема 3. Державне регулювання підприємництва

1.                                           Підприємництво як об'єкт державного регулювання.

2.                                            Механізм державного регулювання підприємництва.

3.                                            Регуляторна політика держави.

4.                                            Суть реструктуризації підприємств.

5.                                            Організаційно-правова основа створення господарських формувань.

6.                                            Державне регулювання форм ділового підприємництва.

7.                                            Державне регулювання розвитку фермерства і малого бізнесу.

8.                                            Організаційні об'єднання підприємств.

9.                                            Регулювання розвитку особливих форм ділового підприємництва

1. Підприємництво як об'єкт державного регулювання

Підприємництво — це багатопланове явище, що його можна характеризувати під різним кутом зору: економічним, правовим, психологічним та ін. У зв'язку з цим закон україни «про підприємництво» визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також торгову діяльність з метою одержання прибутку.

Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов' язкові умови:

^ стабільна національна кредитно-грошова система;

>                                           Пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;

>                                           Активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково- консультативні та навчальні центри загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

^ державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально- технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);

^ ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;

^ спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;

^ правова захищеність підприємництва;

^ формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.

Першочерговим для україни є формування багатоманітності форм власності та господарювання.

Другим формотворчим фактором становлення підприємницького середовища є конкурентна (антимонопольна) політика держави, політика, спрямована на запобігання монопольній діяльності, на її обмеження та припинення, а отже, на розвиток цивілізованої конкуренції.

Підґрунтям конкурентної політики держави є антимонопольне законодавство, представлене законами україни «про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), «про антимонопольний комітет україни» (1993 р.), «про захист економічної конкуренції» (2001 р.).

Третім формотворчим фактором, що сприяє формуванню підприємницького середовища в україні, є інститут банкрутства— загальний інструмент підприємницької політики, що виявляє неефективну діяльність підприємницьких структур, їхню неспроможність розрахуватися з державою та кредиторами, гарантуючи захист інтересів останніх і розробляючи заходи для запобігання банкрутству.

Нормативно-правове регулювання процесу банкрутства в україні ґрунтується на законах україни «про банкрутство», «про банки і банківську діяльність», «про аудиторську діяльність», а також на арбітражному процесуальному кодексі україни. Слід зазначити, що суб'єктом банкрутства можуть стати підприємницькі структури або державні підприємства, що неспроможні своєчасно виконати свої зобов' язання перед кредиторами або перед бюджетом. Однак неспроможний суб'єкт господарювання на цьому етапі ще не є банкрутом. Він визнається таким тільки з рішення господарського суду. До прийняття такої ухвали йому надається можливість вийти зі стану неспроможності через процедуру санації.

Санація (від лат. Бапайо — оздоровлення, лікування) — це система заходів, спрямованих на запобігання банкрутству підприємств чи великих промислових об'єднань, банків, інших державних і бізнесових структур.

2. Механізм державного регулювання підприємництва

На нинішньому етапі розвитку україни паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування механізму його державного регулювання.

1.                           Законодавче забезпечення — формування чинного законодавства україни стосовно підприємницької діяльності та його вдосконалення.

Базою цього забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є закони україни «про підприємництво», «про власність», «про підприємства україни», «про господарські товариства», що були затверджені ще 1991 р. І потребують серйозного перегляду. Підприємці нарешті дочекалися прийняття законів україни «про державну підтримку малого підприємництва», «про ліцензування певних видів господарської діяльності», «про національну програму розвитку малого підприємництва в україні».

2.                              Нормативне регулювання щодо підприємств державного сектору, коли держава як власник основних засобів виробництва директивно впроваджує певні нормативи і здійснює контроль за цим процесом.

3.                              Адміністративне регулювання як складова нормативно-правового забезпечення підприємництва має цілий арсенал адміністративних засобів, що базуються на силі державної влади і включають різного роду заборони, дозволи, примушування тощо.

Основними видами адміністративного регулювання, що використовуються нині, є державна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація та стандартизація.

4.                                Інституціональні засади державної підтримки підприємництва включають: наявність організаційної структури; наявність ринкової інфраструктури; інформаційно- консультаційне забезпечення підприємництва; кадрове забезпечення; науково- методичне забезпечення; моніторинг державної підтримки. Центральним органом, який нині забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку й підтримки підприємництва, є державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу — формування підприємницької політики, а передовсім — узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, опрацювання пропозицій, спрямованих на його вдосконалення.

5. Державна підтримка підприємництва крім нормативно-законодавчого та інституціонального сприяння використовує також функціональні (цільові) форми та методи, які умовно можна розділити на такі складові: матеріально-технічна підтримка; науково-технічна (інноваційна) підтримка; фінансово-інвестиційна підтримка; податкове регулювання та сприяння самофінансуванню бізнесу; зовнішньоекономічне регулювання та захист національних підприємств; екологічне регулювання бізнесу.

3. Регуляторна політика держави.

На сучасному етапі розвитку україни одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою має стати регуляторна реформа, актуальність якої пов'язана з необхідністю послаблення надмірного державного регулювання підприємництва, здійснення детінізації економічних процесів і створення сприятливого підприємницького середовища.

Слід зазначити, що державна регуляторна політика — це постійний та послідовний курс органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на впровадження оптимального державного управління в економічній та соціальній сферах, на зменшення їх втручання у діяльність суб'єктів підприємництва, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку господарської діяльності. Регуляторний акт, або регуляція — це будь-який офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це органом у визначеній формі та за встановленою процедурою, який регулює суспільно-економічні відносини шляхом встановлення правил поведінки суб'єктів цих відносин. Регуляція розглядається як інструмент, за допомогою якого уряд висуває відповідні вимоги до підприємців, громадян, керівних органів, нормативних документів, розроблених усіма органами виконавчої влади, яким були надані відповідні регуляторні повноваження.

Розрізняють такі види регуляцій:

>                                            Економічна регуляція — безпосередньо впливає на розвиток підприємництва і ринку, у тому числі на ціноутворення, конкуренцію, вступ або вихід з ринкових відносин;

^ соціальна регуляція — захищає соціальні цінності: охорону здоров'я, навколишнє середовище, соціальні блага;

^ адміністративна регуляція — спрямована на боротьбу з формалізмом і паперотворчістю в діяльності органів виконавчої влади.

Державна регуляторна політика охоплює всі сфери державного регулювання підприємництва, тобто всі види регуляцій, які встановлюють обов'язки та зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян і суб'єктів господарської діяльності. До сфери державного регулювання, зокрема, входять:

^ правила та процедури щодо входження на ринок та виходу з нього суб'єктів господарської діяльності, їх створення та ліквідації;

^ дозвільна система на провадження певного виду господарської діяльності;

^ правила та процедури, що регламентують певні види господарської діяльності, які не підпадають під ліцензування;

>                                           Контроль за безпекою та якістю продукції;

>                                           Контроль за обов'язковими платежами до бюджетів і до державних цільових фондів;

^ правила щодо обсягу та процедур подачі обов'язкової звітності;

^ регулювання цін;

>                                           Антимонопольне регулювання;

> контроль та обмеження щодо грошових і товарних потоків (включаючи інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність);

^ регулювання зайнятості та використання трудових ресурсів.

Якщо регуляторна реформа має на меті поліпшення якостей регуляцій, виступає в ролі ревізора окремих регуляцій і регуляторних інститутів, керує процесом розроблення нових регуляцій, то дерегулювання — це різновид регуляторної реформи і стосується повного або часткового усунення діючих регуляцій. Нині в україні під дерегулюванням підприємництва слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод для її розвитку, а саме: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів і будь-яких інших дозволів на здійснення підприємництва; обмеження кількості перевірок та права контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва для зменшення тиску контролюючих органів; спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємництва.

4. Суть реструктуризації підприємств

Реструктуризація підприємства — багатопланове поняття, яке включає комплекс взаємопов'язаних перетворень (організаційно-економічних, правових, технічних), спрямованих на зміну структури підприємства, форм власності, організаційно-правових форм господарського механізму, здатних привести підприємство до фінансового оздоровлення, підвищення ефективності виробництва.

Існують такі форми реструктуризації сільськогосподарських підприємств:

-                               Трансформація - на базі старого підприємства створюється новий суб'єкт господарювання (ат, тов);

-                                 Відокремлення - підприємство залишається діючим підприємством, але формуються нові ат, тов чи селянські (фермерські) господарства;

-                                Закриття - підприємство ліквідовується і виникає багато нових форм підприємств;

-                           Злиття (об' єднання) - зливаються два чи більше підприємства або об' єднуються малі підприємства з більшими;

-                           Приєднання - підприємство приєднується до промислового підприємства.

Метою реорганізації є формування організаційно-правових структур здатних в

Поєднанні з вирішенням макроекономічних проблем забезпечити високий рівень розвитку, який відповідав би інтересам селян, сільськогосподарських підприємств та зростаючим потребам країни в продукції сільського господарства.

Реорганізація грунтується на сукупності законодавчих і нормативно-правових актів та положень. Визначальною серед них є конституція україни. Реорганізація здійснюється з дотриманням вимог законів україни: «про власність», «про форми власності на землю», «про підприємства в україні», «про підприємництво», «про господарські товариства», «про колективне сільськогосподарське підприємство», «про селянське (фермерське) господарство», «про фермерське господарство» та ін.

Реорганізація здійснюється на основі рішення загальних зборів членів підприємства.

5. Організаційно-правова основа створення господарських формувань

Особливості створення і функціонування господарських товариств в україні регулюється законом україни «про господарські товариства».

Товариство з обмеженою відповідальністю - це товариство, яке має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники несуть відповідальність за зобов' язаннями товариства лише в межах їхніх вкладів (часток).

Товариство з додатковою відповідальністю, як і товариство з обмеженою відповідальністю, має поділений на частки статут. Проте його учасники відповідають за борги не лише своїми внесками до статутного фонду, а й додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них (за умови, коли самих внесків недостатньо для покриття боргів). При цьому установчі документи передбачають межу їхньої відповідальності.

Повним називають таке товариство, учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов' язаннями товариства всім майном.

Командитне товариство - це товариство, «яке включає, поряд з одним або більше учасниками, які несуть відповідальність за зобов' язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства».

Акціонерне товариство - це товариство, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості і яке несе відповідальність за зобов' язаннями тільки майном товариства.

6. Державне регулювання форм ділового підприємництва

Відповідно до закону "про підприємства в україні" в нашій державі можуть діяти такі види підприємств:

Індивідуальне підприємство, яке грунтується на особистій власності фізичної особи і функціонує виключно за рахунок її власної праці.

Сімейне підприємство, що створюється і функціонує за рахунок власності сім'ї і праці її членів, які проживають спільно і є громадянами україни.

Приватне підприємство, що як і індивідуальне підприємство, засновується на власності окремого громадянина україни, але при цьому використовує право найму робочої сили.

Колективне підприємство, яке грунтується на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

Державне підприємство, яке засноване на державній власності. Розрізняють два типи державних підприємств:

А)             державне комунальне підприємство, що грунтується на власності адміністративно-територіальних одиниць (муніципальне підприємство);

Б)          державне підприємство, що грунтується на загальнодержавній власності.

Спільне підприємство створюється через об'єднання майна різних власників.

Засновниками його можуть бути громадяни і юридичні особи україни та інших держав.

7. Державне регулювання розвитку фермерства і малого бізнесу

Законодавчою базою для розвитку фермерства стали закони україни: «про фермерське господарство», «про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві україни», «про підприємництво», «про плату за землю», «про сільськогосподарську кооперацію, «про оренду землі», «земельний кодекс», «про внесення змін та доповнень до закону «про селянське (фермерське) господарство», «про фіксований сільськогосподарський податок»; указ президента україни: «про невідкладні заходи по забезпеченню громадян земельними ділянками».

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин україни, який досяг 18-річного віку і виявив до цього бажання. Першочерговим правом користуються громадяни, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Відбір претендентів здійснюється на конкурсній основі.

Фермерське господарство є юридичною особою, має назву, печатку, штамп, рахунки в банках. Його організаційно-економічні й юридичні основи ґрунтуються на приватній власності на засоби виробництва, майно, продукцію.

Фермерам надаються земельні ділянки на таких умовах: належну їм частку (пай) - у приватну власність, решту до 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель, а в трудонедостатніх районах, визначених кабінетом міністрів україни, до 100 га ріллі - у довгострокове користування із земель запасу. Збільшити розміри землекористування до оптимальних (300-400 га) можна на основі кооперації й оренди землі.

В світовій практиці, в тому числі і в нашій державі, існує таке поняття, як мале підприємство (малий бізнес) (указ президента від 12.05.1998р. "про державну підтримку малого підприємництва", постанова кму від 3.04.1996р. "про концепцію державної політики розвитку малого підприємництва"). Критерієм віднесення підприємства до категорії малих (відповідно до закону «про підприємства україни") є кількість працюючих. У промисловості та будівництві до малих відносять підприємства з кількістю працюючих до 200, в інших галузях виробничої сфери в тому числі і в сільському господарстві —до 50, в науці і науковому обслуговуванні; до 100, в різних галузях невиробничої сфери —до 25, в роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Згідно зу «про підприємництво» суб'єктом малого підприємництва є юридична або фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю і відповідає одночасно таким чотирьом вимогам:

•                                             Кількість усіх працівників не перевищує 50 осіб (враховуючи сумісників, контрактників, працівників усіх філій і підрозділів);

•                                             Обсяг виторгу від продажу товарів (робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн.

Грн.;

•                                             У статутному фонді засновники (учасники) - юридичні особи, які самі не є суб'єктами малого підприємництва - можуть мати частку не більше 25%;

•                                             Суб'єктом малого підприємництва не може бути довірче товариство, страхова компанія, банк, інша фінансово-кредитна та небанківська фінансова установа.

8. Організаційні об'єднання підприємств

Законом україни «про підприємства в україні" передбачена можливість створення різних форм об'єднань підприємств.

Асоціації — це договірні об'єднання з найбільш м'якими внутрішніми зв'язками. Головною їх функцією є постійна координація господарської діяльності підприємств- учасників без втручання в їхню виробничу чи комерційну діяльність.

Корпорації також є договірними об'єднаннями. Порівняно з асоціаціями вони мають більш жорсткі внутрішні зв'язки. Можуть централізуватися такі, наприклад, функції, як збут продукції, матеріально-технічне постачання, ціноутворення, виконання проектних робіт, певна частина маркетингової діяльності та ін.

Консорціуми - це тимчасові статутні об'єднання (які діють на основі установчого договору і статуту) промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерни - це статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.

Законодавством україни передбачені такі форми інтеграції підприємств:

Холдинг - об'єднання, яке основане на залежності дочірної компанії від холдингової компанії. Холдингова компанія - це господарчий об'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших господарських суб'єктів.

Промислово-фінансова група - це об'єднання підприємств, закладів і організацій всіх форм власності, які мають своєю метою одержання прибутку. Пфг не має прав юридичної особи. Всі дії від імені пфг здійснює його головне підприємство.

Аграрно-промислово-фінансові групи (апфг)

Апфг - це об'єднання, до складу якого можуть входити сільськогосподарські і промислові підприємства, банки, наукові, проектні та інші установи.

Методологічною основою побудови апфг є тісний зв'язок елементів фінансово- кредитного механізму з технологічним процесом виробництва та безпосередній вплив на кінцевий результат.

Особливість апфг, полягає в тому, що вона не є юридичною особою, хоча об'єднує юридичних осіб. Головне підприємство створює координаційний центр, який являє собою одночасно представницький орган і виконує функції менеджменту, маркетингу, веде консолідований облік та звітність, є платником податків по спільній діяльності групи. Особливість взаємовідносин учасників полягає в тому, що в межах групи вони виступають як внутрішні структурні підрозділи однієї юридичної особи.

Питання про створення пфг порушує перед кабінетом міністрів уповноважена особа (особи) ініціаторів створення пфг.

У випадку прийняття кабінетом міністрів україни позитивного рішення про створення, воно затверджується постановою кму про створення.

9. Регулювання розвитку особливих форм ділового підприємництва

Особливими формами ділового підприємства в україні є: банки, які створюються на основі закону україни «про господарські товариства» і закону україни «про банки і банківську діяльність», інвестиційні фондові компанії, страхові компанії, довірчі товариства, біржі, торгові доми та інші посередницькі структури.

Комерційні банки - це кредитні установи, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів господарських організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

В залежності від форми власності вони діляться на приватні та державні.

За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у вигляді товариств відкритого або закритого типів.

Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають

Універсальними і спеціальними.

У залежності від території діяльності комерційні банки поділяються на міжнародні, республіканські та регіональні.

В залежності від організаційної структури, разом з багатофіліальними банками, існують безфіліальні банки.

Державне регулювання сервісних форм підприємництва

Ринкова інфраструктури збуту в апк та її складові: товарні біржі, брокерські контори; аукціони; агроторговельні доми; оптово-продовольчі ринки; ярмарки.

Товарна біржа - це установа, яка організовує процес укладання операцій купівлі- продажу стандартизованих товарів на принципі врівноваження попиту і пропозиції. Біржа - постійно діючий оптовий ринок. За своєю сутністю вона є безприбутковою організацією і товаром не володіє.

Брокерські контори - це посередницькі структури, які виконують доручення своїх клієнтів щодо купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, продуктів їх переробки та матеріально-технічних ресурсів.

Аукціон - публічний торг ексклюзивними чи невеликими партіями товару у відведеному обладнаному відповідним чином місці у визначений час. Такий торг приводиться на умовах «хто дає більшу ціну ?».

Агроторговельний дім (атд) - підприємство оптової торгівлі, яке здійснює операції купівлі-продажу як від імені товаровиробників чи споживачів, так і за власний рахунок, може виконувати також консигнаторські угоди (реалізувати імпортну продукцію - матеріально-технічні ресурси та ін.).

На відміну від товарних бірж атд укладає угоди з реальним товаром, з нестандартними (за розміром і якістю) партіями.

Функції атд: торговельно-посередницька; організаційно-виробнича; інформаційно-координаційна; аналітично-консультаційна; інші напрями діяльності.

Оптово-продовольчий ринок (опр) - це підприємство, яке створює необхідні умови для укладання торговельних угод з продажу і купівлі наявних видів сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.