Тема 1. Основи становлення регульованої ринкової економіки
1. Етапи становлення економічної науки.
2. Розвиток економічних моделей суспільства.
2.1 Модель чистої ринкової економіки та її еволюція.
2.2 Модель змішаної ринкової економіки та її еволюція.
2.3. Модель планової економіки.
3. Структурна характеристика економічних систем.
4. Основні функції держави в ринковій економіці.
5. Основи державного регулювання економіки.
5.1 Необхідність і сутність державного регулювання економіки.
5.2 Форми, засоби і методи державного регулювання економіки.
6. Світовий досвід державного регулювання економіки.
7. Конституційні засади державного регулювання економіки в україні.
1. Етапи становлення економічної науки
Для об'єктивного підходу до розробки стратегії і тактики нової економічної політики важливо проаналізувати історичний досвід становлення і розвитку економічної науки і практики. Економічне вчення капіталізму відобразило три напрями: меркантилізм, фізіократи, класична школа політекономії.
Меркантилізм - походить від італійського слова «купець». Ця перша в світі школа політичної економії виникла в останній третині xv століття. Джерелом багатства меркантилісти вважали збагачення держави шляхом залучення в країну великої кількості золота і срібла. Представниками школи були: франція - антуан де монкретьен, 17 ст.; англія - томас мен, 17 ст.
Фізіократи - походить від слів "фізіс" - природа, "кратос" - влада. Представниками школи були ф.кене і ж.тюрго (18 ст.). Вони першими перенесли дослідження про походження прибуткового продукту із сфери обороту в сферу виробництва, зокрема в землеробство.
Класична школа політекономії - слово "класична" означає "наукова". Цей напрям розвивався до першої половини хіх століття. Його засновниками були у.петті (англія), п.буагільбер (франція). Найвищим досягненням в розвитку цієї теорії були праці англійських економістів а.сміта (1723-1790рр) та д.рікардо (1772-1823рр). Їх класичний напрям побудований на теорії трудової вартості. Вона вважає джерелом доходів експлуатацію найманих робітників, досліджує механізм відтворення суспільного капіталу. Джерело прибутку вони розглядають, як надлишок вартості над заробітною платою.
Теорія утопічного соціалізму - теорія про знищення експлуатації, економічної і соціальної нерівності, пригнічення. Представниками утопічного соціалізму були:
- періоду раннього середньовіччя - томас мор (1478-1535), томазо кампанелла (1568- 1639) автор книги "місто сонця";
Шарль фурьє, який був противником революційних дій і виступав за мирний перехід до нового суспільства; роберт оуен, яким висунув план реорганізації суспільства шляхом створення кооперативних общин;
В россії - радіщєв а.н., тургенєв н.і., пестель л.н., герцен а. У.
На початку другої половини xix ст. Політекономія, переживаючи глибоку кризу, розщепилась на дві гілки - марксизм і маржиналізм, які розвиваються в прямо протилежних напрямах. Марксизм виступав як революційне вчення, що проголошувало швидкий кінець капіталізму, а маржиналізм займав принципово іншу позицію, яку можна охарактеризувати як зберігаючу по відношенню до капіталістичного суспільства.
Марксизм розкрив, що основу розвитку суспільства складає матеріальне виробництво, а праця лежить в основі виникнення економічних відносин;
- На основі методу матеріалістичної діалектики дано глибокий аналіз капіталістичного ладу;
- Дано глибокий аналіз дії економічних законів, ринкових механізмів;
- Ззавершена теорія трудової вартості.
- Обґрунтував неминуче зростання ролі крупних підприємств і процес виникнення монополій, а також економічної ролі держави в умовах капіталізму;
- Вперше (в період кризи 30-х років хіх ст.) Довів, що ринковий механізм приводить до диференціації суспільства на багатих і бідних, до суперечностей під час кризи надвиробництва.
Марксизм вчить способу аналізу соціально-економічної і політичної реальності.
Основними недоліками даної теорії є те, що марксизм :
- Недооцінював роль приватної власності, тобто недооцінював біологічну природу людини, а відповідно перебільшував соціальний аспект її сутності;
- Переоцінював роль крупного виробництва;
- Недооцінював індивідуальне, а переоцінював колективне привласнення;
- Необгрунтовано вважав джерелом вартості лише працю найманих працівників, ігноруючи при цьому працю підприємців;
- Повністю витісняв товарно-грошові відносини і виступав за тотальне одержавлення економіки.
Маржиналізм (в перекладі - "граничний") виник в середині хіх ст. Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби у ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів.
Неокласична економічна теорія виникла в 70-х роках хіх ст. Її засновниками були австрійські економісти к.менгер, ф.візер, е.бем-баверк, англійський науковець - у.джевонс, швейцарський економіст - л.вальрас. Об'єктом дослідження даної теорії була поведінка людини (продавця робочої сили, споживача чи підприємця) стосовно максимізації свого доходу.
Інституціоналізм виник наприкінці хіх - на початку хх ст. Його засновниками були американські науковці т.веблен, д.коммонс, у.гамільтон, англійський економіст а.гобсон. Всі вони критично відносилися до функціонування ринкової системи. Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій, а гуманітарній інтелігенції влади.
Кейнсіанство виникло в 30-х роках хх ст. Його засновником був англійський економіст дж.кейнс. Він стверджував, що досягти рівноваги в економічній системі неможливо через механізм вільної конкуренції. Він обгрунтував необхідність активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження. До основних альтернативних концепцій слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань, теорію економіки пропозиції, неокласичні теорії державного регулювання ринкової економіки.
Нова теорія - монетаризм виникла в середині 50-х років хх ст.. Її засновником став м.фрідмен, який виступав проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. Монетарна теорія розглядає роль грошової маси як визначальної ланки господарського механізму.
Теорія "економіки пропозиції", автором якої є а. Лаффер, також зв'язує стагфляцію з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Тому центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії «економіки пропозиції» виступають за підтримку великих скорочень податків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.
Теорія раціональних очікувань дістала поширення з середини 70-х років, коли в економіці виникли високі рівні інфляції і безробіття, стагфляція. Ця теорія виходить з того, що всі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватись, так і знижуватись. Ринкові суб'єкти ведуть себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля.
Таким чином, аналіз вищеназваних теорій засвідчує, що монополією на істину не володіє ніхто, як і на звання «єдино вірного і передового вчення». Кожне вчення вносить свою частку в побудову будівлі економічної теорії і лише спільними зусиллями вони можуть наблизитися до істини.
2. Розвиток економічних моделей суспільства
На основі виникнення та існування альтернативних економічних теорій в хх столітті сформувалися і функціонували такі економічні моделі: модель економічної ринкової рівноваги, модель планової економіки, модель регулювання ринку.
2.1 модель чистої ринкової економіки та її еволюція
Ринкова економіка, згідно з теорією а.сміта, - це лад, в якому відбувається вільна гра ринкових сил. Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда до реалізації своїх економічних інтересів. Дбаючи про свої інтереси, така економічно вільна людина покращує як свій добробут, так і примножує багатство суспільства. Інтереси індивідів певною мірою гармонізує конкуренція, завдяки чому досягається економічна рівновага. У ринковій економіці державі належить другорядна роль: вона виконує лише ті функції, які не може виконати окремий індивід або зробить він це неефективно.
Економісти - дослідники xx століття зробили такий внесок у розвиток економічної теорії ринкової економіки:
1. Альфред маршалл був одним з перших економістів, який вивів показник попиту з функції корисності (граничної корисності). Він зазначав, що будь-які фактори виробництва мають тенденцію бути використаними лише доти, доки вони приносять вигоду власникам. Праця і капітал щорічно виробляють певну «чисту» кількість товарів та послуг.
Конкуренція призводить не до рівності, а до нерівності доходів, отриманих двома індивідуумами з різною продуктивністю у кожний відрізок часу, а також до її нерівності у двох районах, в яких середній рівень продуктивності неоднаковий.
А.маршалл дійшов висновку, що для досягнення добробуту народу держава повинна обкладати вищими податками одні галузі і підтримувати субсидіями інші.
У моделі л.вальраса стан рівноваги досягається тоді, коли відношення граничної корисності товару до його ціни для всієї товарної маси стає однаковим. За його словами споживачі володіють двома видами оборотного капіталу: запасами споживчих товарів і запасами грошей. Підприємці також володіють запасами товарів і залишками грошей.
Величину попиту і пропозиції на запаси товарів і залишки грошей можна виразити функцією цін. Загальна сума реальних ліквідних залишків (запасів), яким суспільство прагне володіти, повинна дорівнювати наявній кількості грошей у стані рівноваги.
2.2 модель регульованої економіки в перші десятиліття хх ст. Виникла західна модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціально-соціальних реформ з метою побудови прогресивнішого ладу. Джерелом цієї моделі став інституціоналізм.
В 30-х роках хх століття внаслідок економічної кризи перевиробництва виникла кейнсіанська модель державного регулювання ринку. Американський економіст дж.кейнс розробив механізм активного державного регулювання економіки з використанням ринкових важелів.
Важливою теоретичною основою змішаної економіки стало кейнсіанське макроекономічне вчення про регулюючу роль держави. Дж.м.кейнс у праці «загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» розв'язав чимало важливих макроекономічних проблем, головну увагу дж.кейнс приділив проблемі регулювання попиту та факторів, що визначають його. Ефективний попит пропонується стимулювати через:
- Здешевлення кредиту (тобто зниження норм відсотка);
- Збільшення державних витрат;
- Вплив держави на зростання споживчого попиту, тобто на послаблення властивої людям схильності до заощаджень;
- Досягнення оптимального співвідношення між попитом і пропозицією у сфері зайнятості.
Модель змішаної економіки збагатитися елементами нового змісту завдяки неокласичному синтезу - узагальнюючій економічній концепції, в якій поєднуються окремі аспекти неокласичного напряму, макроекономічної рівноваги і кейнсіанського напряму.
Виділяють три основні варіанти змішаної моделі економіки: консервативний, ліберальний, соціал-реформісткий.
Консервативний варіант змішаної економіки передбачає обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора, ринкових важелів саморегулювання економіки. Прихильниками даного варіанту були американські економісти л.мізес, ф.хаєк, м.фрідмен та інші.
Ліберальний варіант змішаної економіки, представниками якого були дж.гелбрейт, р.хейлброннер та інші, передбачає проведення важливих інституційних і соціальних реформ, раціональну взаємодію приватного і державного секторів економіки, впровадження системи національного планування, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки.
Соціал-реформісткий варіант змішаної економіки, представниками якого були теоретики лейбористської партії великобританії, автори концепції демократичного соціалізму, здійснює оптимальне поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в більш прогресивне суспільство.
2.3. Модель планової економіки
Наприкінці 20-х років в нашій країні утвердилася і проіснувала до кінця 80-х років хх ст. Модель планової економіки. Її основними характеристиками були:
- відмова від природного процесу усуспільнення розвитку і насильницьке одержавлення засобів виробництва, відчуження від власності безпосередніх виробників;
- Згортання товарно-грошових відносин, утвердження примусових методів організації праці;
- Зрівняльність інтересів усіх працівників;
- Бюрократизація всіх державних структур.
Ця система ігнорувала об' єктивні закони розвитку і загально-людські цінності. Основними недоліками функціонування моделі планової економіки були:
- Неприйняття для оцінки господарювання показника прибутку, а використання в якості критерію показника валової продукції, який не дає реальної оцінки досягнутих результатів, оскільки в умовах спеціалізації і кооперації виробництва багатократно враховує вартість сировини і матеріалів;
- Характерною рисою планової економіки був дефіцит. Внаслідок використання неефективного механізму господарювання сформувалася затратна модель планової економіки, зорієнтована на максимізацію витрат.
З часу виникнення радянської планової економіки у науковій літературі велись пошуки вирішення проблеми оптимальної моделі економічного розвитку, яка була пов'язана передусім з дослідженням вузлового народногосподарського співвідношення "затрати-випуск ".
3. Структурна характеристика економічних систем економічна система — це певним чином упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ, що існує в сфері виробництва і споживання та охоплює галузі народного господарства. В світовій практиці склалося дві групи економічних систем: ринкові і неринкові. Ринкова економіка вільної конкуренції - чистий капіталізм (19ст. - перші десятиліття 20 ст.). Її основні ознаки:
Приватна власність на інвестиційні ресурси; вільна конкуренція;
Свобода учасників економічної діяльності; ринкове ціноутворення; стихійне ринкове регулювання.
Сучасна ринкова економіка — сучасний капіталізм (друга половина 20 ст.). Її основні ознаки:
Колективна, приватна та державна власність;
Державне регулювання економіки з метою стимулювання споживчою попиту та пропозиції;
Маркетингова система управління виробництвом.
До неринкових економічних систем відносяться традиційна економічна система і адміністративно-командна система.
Традиційна економічна система (притаманна слаборозвинутим країнам). Її основні ознаки:
Відстала технологія;
Ручна праця;
Багатоукладність;
Натуральне виробництво;
Переважання дрібнотоварного виробництва;
Активна роль держави.
Адміністративно-командна система має такі основні ознаки: державна власність на засоби виробництва; монополізація та бюрократизація економіки;
Централізоване планування та управління виробництвом;
Централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.
4. Основні функції держави в ринковій економіці
В умовах регульованої ринкової економіки держава виконує політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції.
Політична функція полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, у створенні спокійного та гармонійного його розвитку.
Соціальна - забезпечення на всій території країни прав і свобод кожної людини і громадянина, створення умов для відтворення й розвитку людини, її творчого зростання.
Міжнародна - полягає в підтримуванні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства.
Економічна - створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. В умовах регульованої ринкової економіки держава реалізує такі економічні функції.
По-перше, вона формує правові засади функціонування економіки.
По-друге, держава повинна створювати умови для ефективного розвитку господарської діяльності всіх підприємців.
По-третє, держава повинна забезпечувати стабілізацію економічного розвитку, згладжувати взлети і падіння ділової активності, гальмувати інфляцію і безробіття.
По-четверте, державною функцією є регулювання соціальних відносин: встановлення розміру мінімальної заробітної плати, контроль над страхуванням робітників, перерозподіл доходів на користь малозабезпечених, проведення заходів екологічної безпеки населення.
5 основи державного регулювання економіки 5.1 необхідність і сутність державного регулювання економіки
Історичний досвід світової економіки підтверджує, що держава в усі часи тією чи іншою мірою була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступінь цього втручання на окремих етапах розвитку товарного виробництва був неоднаковим. Тобто, у всіх економічних системах держава регулює економіку.
Ринковий механізм регулює найважливіші параметри економічного розвитку. По- перше, він об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможний попит. По-друге, він стимулює розробку та впровадження у виробництво науково технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. По-третє, він виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають сучасним вимогам.
Проте регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується повною мірою лише за ідеальних умов, які відповідають ринку вільної конкуренції. Сучасне товарне виробництво таких умов не має. Циклічний характер сучасного виробництва, високий рівень його монополізації та інтернаціоналізації, великі соціальні та екологічні вимоги до його результатів відчутно обмежують регулюючий потенціал ринкового механізму. Ринковий механізм не має надійного внутрішнього імунітету, який здатний протистояти таким негативним явищам макроекономічного рівня, як затяжний спад виробництва, довгостроковості інфляції, надмірний рівень безробіття.
Ринкова система може реагувати лише на ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит. Тому ринок не має механізму, який здатний забезпечувати задоволення загальнодержавних, тобто колективних потреб, пов'язаних з утриманням апарату державного управління, армії, поліції, науки, культури, освіти та ін.
Перелічені вище обмеження ринкового механізму можуть бути компенсовані лише за допомогою спеціального державного механізму.
Тому на сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава об'єктивно змушена виконувати роль суб'єкта регулювання економіки. До головних її функцій можна віднести такі.
1. Визначення головний цілей та пріоритетів макроекономічного розвитку країни виходячи із сучасного стану економіки та перспективних умов її розвитку.
2. Розробка та затвердження правових основ функціонування ринкової економіки.
3. Цілеспрямований вплив на економічну діяльність господарських суб'єктів за допомогою системи економічних регуляторів. Для цього використовуються такі важелі, як державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата тощо.
4. Захист конкуренції як головного "мотора" ринкового механізму.
5. Регулювання зовнішньоекономічних відносин.
6. Здійснення контролю за додержанням у країні відповідних соціальних параметрів.
7. Фінансування загальносуспільних благ та послуг, які є неподільними .
Державне регулювання економіки - це діяльність держави щодо створення
Правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму згідно з цілями й пріоритетами державної економічної політики. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання й не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам цілеспрямований характер. .
Державне регулювання економіки - це суб'єктивна форма її регулювання. Закони ринкового механізму створюють об' єктивну межу для втручання держави в економіку. Знайти межу такого втручання - актуальна проблема державних органів.
Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування а регулюючих діях держави індивідуальних умов конкретної країни.
5.2 форми, засоби і методи державного регулювання економіки
Державне регулювання економіки реалізується в різних формах. Залежно від строкової розмовності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання.
Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці.
Короткострокове регулювання - це насамперед антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат).
За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми: пряме та непряме (опосередковане). Пряме регулювання - це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Прямий вплив може здійснюватися через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності.
Непряме регулювання економіки - це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів.
Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні.
До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні напрями й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян.
Адміністративні інструменти - це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності.
Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головних із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата.
Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.
У світовій практиці застосовується два типи методів державного регулюванню економіки: адміністративні та економічні.
Адміністративні методи не пов'язані зі створенням додаткового матеріального стимулу або небезпекою фінансових збитків. Вони базуються на силі державної влади та містять у собі засоби заборони, дозволу та примусу.
Їх сутність полягає в прямому управлінні економікою, заснованому на застосуванні обов' язкових для суб'єктів ринку державних замовлень, державних санкцій, ліцензій, дозволів, квот, встановленні норм і стандартів.
Економічні методи державного регулювання поділяються на методи грошово- кредитної та бюджетної політики. Самостійним комплексним методом дре є державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів дре.
6. Світовий досвід державного регулювання економіки.
Аналіз світового досвіду стверджує, що засновницькою в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку часто характеризують як теорію попиту її основними ознаками і короткостроковість, орієнтація на попит і відповідно підтримка державної політики, орієнтованої на попит.
Кейнсіанська теорія регулювання ринку широко використовувалась у практиці урядів європи з 30-х до середини 70-х років. У 70-ті роки, коли в країнах з розвинутою ринковою економікою з' явилась тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, до теорії кейнса виникла недовіра. В цей період з' явились альтернативні макроекономічні концепції.
Кейнсіанська теорія пізніше була модифікована нео- і посткейнсіанцями.
Неокейнсіанський тип регулювання передбачав, що держава, крім активізації процесів перерозподілу національного прибутку, здійснює антикризове і антициклічне регулювання економіки, програмування господарських процесів сприяння розвитку нтр.
Світовий досвід макрорегулювання опирається на неокейнсіанство, монетаризм, теорію "економіки пропозиції", а також їх комбінації. Сучасні моделі регулювання, які взяті на озброєння у більшості країн, є кейнсіансько-монетариським синтезом, який поєднує в собі податкову, кредитно-грошову політики, фінансово-бюджетну, механізми державних замовлень і контрактів, державне підприємство та інші елементи державного регулювання.
Сучасна ринкова економіка сша є не стихійною, а регульованою державою. Основою цього є те, що поряд з приватною тут існують інші альтернативні форми власності, включаючи колективну (суспільну). Тому, по суті, ринкова економіка в сша є змішаною економікою.
Механізм державного регулювання у сша пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебували такі галузі економіки сша, як залізничний транспорт, цивільна авіація автомобільний, вантажний транспорт, телефонний зв'язок і т.д. Основними причинами введення жорсткого регулювання даних галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції.
У 80-ті роки сша, як і ряд західноєвропейських країн відмовились від традиційної системи регулювання, яка ґрунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції».
В практиці державного регулювання економіки сша широко використовується система державних замовлень. Фактично через систему державних замовлень тут створено такі галузі, як атомна аерокосмічна промисловість електротехнічна та інші.
У регулюванні ринку сша важливу роль відіграє кредитно-грошове регулювання.
Важливе місце в регулюванні ринку сша відводиться фіскальній політиці. Чільне місце в системі регулювання економіки сша займає регулювання платіжного балансу і сфери валютних відносин. .
В японії склалась розвинута система державного програмування. Починаючи з післявоєнних років в країні здійснюється серія довгострокових планів економічного розвитку.
Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом.
Ефективність державного регулювання економіки в японії забезпечується наявністю "напівурядових організацій", які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.
В економіці скандинавських країн домінує швеція, для якої характерна змішана економіка, поєднання ринкових відносин на конкурентних началах з активним втручанням держави в економіку. Це дозволяє виділити особливу шведську модель ринкової економіки, як соціал-демократичний варіант розвитку. . Складовими елементами економічної політики є податкова, грошова політика на ринку праці, регіональна політика.
За обсягом державного втручання в економічне життя швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему економічних важелів. Головний з них - державний бюджет.
Найважливішим інструментом державного регулювання економіки у фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами дізнання і слідства. Система оподаткування фінляндії включає декілька прямих й непрямих податків. Основними прямими податками є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок. Найважливішими непрямими податками є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари. У системі заходів державного регулювання значне місце займає забезпечення здорової і діючої конкуренції.
Південна-корейська модель державного регулювання є прикладом унікального поєднання жорсткого державною планування та ринкового механізму. Але особливість регулювання полягає і тому, що держава взяла на себе ті галузі економіки, які є не під силу приватному бізнесу, і виробничу та соціальну інфраструктури, енергетику, транспорт, видобувну промисловість. Державний план носить індикативний характер, містить конкретні орієнтири для підприємств.
Від 1950 по 1978 р. Китайська економіка була у основному економікою централізованого планування. 3 1978 року в китаї проводилась економічна реформа. При цьому сформувався подвійний підхід до державного регулювання: збереження державного контролю за державними підприємствами і розвиток недержавних підприємств поза контролем держави.
Країни східної європи вступили в етап переходу до ринкової системи господарювання і формування механізму ринкового регулювання, суть якого полягає у максимальному використанні системи економічних регуляторів у регулюванні ринку. Центральне місце в цій системі займають ціни, бюджетно-податковий механізм, кредитна система.
Реформа бюджетно-податкового механізму в країнах східної європи здійснювалась в напрямі переходу до єдиної системи оподаткування незалежно від форм власності. Зокрема у польщі з цією метою була знижена верхня межа податку з прибутку підприємств державного сектора і підвищена до 20% нижня межа оподаткування прибутку недержавних підприємств; введені єдині ставки податків на нерухомість; скасовано низку пільг. Зараз у польщі сформована нова система оподаткування, яка включає: єдині податки на доходи для усіх юридичних осіб, податок на добавлену вартість, єдині подоходні податки на основні заповнення декларації.
Податкова реформа в югославії передбачала об'єднання всіх податків і відповідних відрахувань в один податок, за винятком відрахувань на соціальне страхування, об' єднання бюджетного і всіх видів позабюджетного споживання, модернізацію структури податків. Здійснення податкової реформи було зірване розпадом єдиної югославської держави.
Податкова реформа в чехії і словаччині передбачила зниження податкової квоти до рівня, характерного для країн з ринковою економікою, створення рівних податкових умов для усіх господарських суб'єктів; чітке розмежування республіканських і міських бюджетів; рух до уніфікації ставок податків з обороту і відрахувань від прибутку.
В угорщині найважливішим видом податків став підприємницький податок. Уніфікувалась система відрахувань на соціальне страхування. Сплата податків значно спрощена: ліквідовано п' ять видів податків, збережений податок на землю і тимчасово загальний податок з обороту на капітальні вкладення.
Реформа системи державного регулювання економіки країн східної європи здійснюється в напрямку більшого використання важелів непрямого опосередкованого впливу на економіку через канали бюджетного, податкового і кредитно-грошового регулювання.
У відповідності з конституцією україни державна влада здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову (схема 1). В результаті цього в країні існує певна чисельність державних структур різного рівня: республіканського, обласного і місцевого, які визначають правову основу народного господарства, здійснюють контроль за дотриманням законодавчої дисципліни, проводять регулювання соціального ринкового господарства.
Державні структури мають в своєму розпорядженні оборонний і правоохоронний комплекси, зв'язок, освіту, науку, охорону здоров'я, системи електропостачання, дороги загального призначення та інші сфери діяльності. Держана є монопольним виробником алкогольних виробів і зброї. Органи державного управління здійснюють трансфертні платежі, зокрема такі виплати допомоги по соціальному забезпеченню і безробіттю окремих громадян. Здійснюючи контроль за податками і державними витратами та реалізовуючи свої компетенції в справі контролю за кількістю грошей в обороті, державні органи вносять корективи в економічний процес.
Економічним фундаментом ролі держави в економіці є стабілізація ділової активності, забезпечення державних потреб в продукції, недопущення монополії на ринку, соціальний захист населення та інші важливі народногосподарські питання. Всі ці функції держави розподілені між власними структурами україни.
Законодавчий орган державної влади україни і його функції
Єдиним органом законодавчої влади в україні є парламент — верховна рада україни. Конституційний склад верховної ради україни — чотириста п'ятдесят народних депутатів україни, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.
До повноважень верховної ради україни належить:
1) Внесення змін до конституції україни;
2) Призначення всеукраїнського референдуму;
3) Прийняття законів;
4) Затвердження державного бюджету україни та внесення змін до нього, прийняття рішення щодо його виконання,
5) Визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики.
6) Затвердження загальнодержавних програм економічного, науково- технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7) Призначення виборів президента україни;
8) Заслуховування щорічних та позачергових послань президента україни про внутрішнє і зовнішнє становище україни;
9) Оголошення за поданням президента україни стану війни і укладення ними, схвалення рішення президента україни про використання збройних сил україни та інших військових формувань у разі збройної агресії проти україни;
10) Усунення президента україни з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);
11) Розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності кабінету міністрів україни;
12) Надання згоди на призначення президентом україни прем'єр-міністра україни;
13) Здійснення контролю за діяльністю кабінету міністрів україни;
14) Затвердження рішень про надання україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених державним бюджетом україни, здійснення контролю за їх використанням;
15) Призначення чи обрання на посади, звільнений з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб;
16) Призначення на посади та звільнення з посад голови та інших членів рахункової палати;
17) Призначення на посаду та звільнення з посади уповноваженого верховної ради україни з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в україні;
18) Призначення на посаду та звільнення з посади голови національного банку україни за поданням президента україни;
19) Призначення та звільнення половини складу ради національною банку україни;
20) Призначання половини складу національної ради україни з питань телебачення і радіомовлення;
21) Призначення на посаду та припинення повноважень членів центральної виборчої комісії за поданням президента україни;
22) Затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій збройних сил україни, служби безпеки україни, інших утворених відповідно до законів україни військових формувань, а також міністерства внутрішніх справ україни;
23) Схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів збройних сил україни до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію україни;
24) Надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад президентом україни голови антимонопольного комітету україни, голови фонду державного майна україни, голови державного комітету телебачення і радіомовлення україни;
25) Надання згоди на призначення президентом україни на посаду генерального прокурора україни; висловлення недовіри генеральному прокуророві україни, що має наслідком його відставку з посади;
26) Призначення третини складу конституційного суду україни;
27) Обрання суддів безстрокове;
28) Дострокове припинення повноважень верховної ради автономної республіки крим за наявності висновку конституційного суду україни про порушення нею конституції україни або законів україни; призначення позачергових виборів до верховної ради автономної республіки крим;
29) Утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
30) Призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
31) Затвердження протягом двох днів з моменту звернення президента україни указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
32) Надання у встановлений законом строк згоди на обов' язковість міжнародних договорів україни та денонсація міжнародних договорів україни:
33) Здійснення парламентського контролю у межах, визначених конституцією;
34) Прийняття рішення про направлення запиту до президента україни на вимогу народного депутата україни, групи народних депутатів чи комітету верховної ради україни, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу верховної ради україни;
35) Призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату верховної ради україни, затвердження кошторису верховної ради україни та структури її апарату;
36) Затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.
Виключно законами україни визначаються:
1) Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина; 2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; 3) права корінних народів і національних меншин; 4) порядок застосування мов; 5) засади використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічна безпека; 7) правовий режим власності; 8) правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; 9) засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів; 11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; 13) територіальний устрій україни; 14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури; 15) засади місцевого самоврядування; 16) статус столиці україни, спеціальний статус інших міст; 17) основи національної безпеки, організації збройних сил україни і забезпечення громадського порядку; 18) правовий режим державного кордону; 19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації; 20) організація і порядок проведення виборів і референдумів; 21) організація і порядок діяльності верховної ради україни, статус народних депутатів україни; 22) засади цивільно-правової відповідальності: діяння, які є злочинами адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Виключно законами україни встановлюються: 1) державний бюджет україни і бюджетна система україни: система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території україни; порядок утворення і погашення державного внутрішнього зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
2) Порядок направлення підрозділів збройних сил україни до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території україни; 3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів; 4) порядок використання і захисту державних символів; 5) державні нагороди; 6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; 7) державні свята; 8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального. Законом україни оголошується амністія.
Президент україни і його повноваження.
Президент україни є главою держави і виступає від її імені. Президент україни є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності україни додержання конституції україни, прав і свобод людини і громадянина. Він обирається громадянами україни на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
1) Забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) Звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до верховної ради україни про внутрішнє і зовнішнє становище україни;
3) Представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори україни;
4) Приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) Призначає та звільняє глав дипломатичних представництв україни в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) Призначає всеукраїнський референдум щодо змін конституції україни відповідно до статті 156 цієї конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) Призначає позачергові вибори до верховної ради україни у строки, встановлені цією конституцією;
8) Припиняє повноваження верховної ради україни, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
9) Призначає за згодою верховної ради україни прем'єр міністра україни, припиняє повноваження прем'єр-міністра україни та приймає рішення про його відставку;
10) Призначає за поданням прем'єр-міністра україни членів кабінету міністрів україни, керівників інших центральних органів виконавчої влади а також місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;
11) Призначає за згодою верховної ради україни на посаду генерального прокурора україни та звільняє його з посади;
12) Призначає половину складу ради національного банку україни,
1 з) призначає половину складу національної ради україни з питань телебачення і радіомовлення;
14) Призначає на посади та звільняє з посад за згодою верховної ради україни голову антимонопольного комітету україни, голову фонду державного майна україни. Голову державного комітету телебачення і радіомовлення україни;
15) Утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням прем'єр-міністра україни міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
16) Скасовує акти кабінету міністрів україни та акти ради міністрів автономної республіки крим;
17) Є верховним головнокомандувачем збройних сил україни, призначає на посади та звільняє з посад вище командування збройних сил україни, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) Очолює раду національної безпеки і оборони україни:
19) Вносить до верховної ради україни подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання збройних сил україни у разі збройної агресії проти україни;
20) Приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності україни;
21) Приймає у разі необхідності рішення про введення в україні або в окремих її місцевостях надзвичайною стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості україни зонами надзвичайної екологічної ситуації, з наступним затвердженням цих рішень верховною радою україни;
22) Призначає третину складу конституційного суду україни;
23) Утворює суди у визначеному законом порядку;
24) Присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) Нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) Приймає рішення про прийняття до громадянства україни та припинення громадянства україни, про надання притулку в україні;
27) Здійснює помилування;
28) Створює у межах коштів, передбачених у державному бюджеті україни для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) Підписує закони, прийняті верховного радою україни ;
30) Має право вето щодо прийнятих верховною радою україни законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд верховної ради україни.
Виконавчий орган державної влади україни (кму, міністерство).
Кабінет міністрів україни є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет міністрів україни відповідальний перед президентом україни та підконтрольний і підзвітний верховній раді україни. Кабінет міністрів україни у своїй діяльності керується конституцією і законами україни, актами президента україни.
Кабінет міністрів україни:
1) Забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність україни, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання конституції і законів україни, актів президента україни;
2) Вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) Забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) Розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного науково- технічного, соціального і культурного розвитку україни;
5) Забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об' єктами державної власності відповідно до закону;
6) Розробляє проект закону про державний бюджет україни і забезпечує виконання затвердженого верховною радою україни державного бюджету україни,
Подає верховній раді україни звіт про його виконання;
7) Здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки україни, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) Організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності україни, митної справи;
9) Спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
10) Виконує інші функції, визначені конституцією та законами україни, актами президента україни.
Кабінет міністрів україни в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти кабінету міністрів україни підписує прем'єр-міністр україни. Нормативно-правові акти кабінету міністрів україни, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
Виконавчу владу в областях і районах, містах києві та севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади президентом україни за поданням кабінету міністрів україни. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед президентом україни і кабінетом міністрів україни, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) Виконання конституції та законів україни, актів президента україни, кабінету міністрів україни, інших органів виконавчої влади;
2) Законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) Виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
4) Підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) Звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) Взаємодію з органами місцевого самоврядування.
Правосуддя в україні здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється конституційним судом україни та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є верховний суд україни. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.
Конституційний суд україни є єдиним органом конституційної юрисдикції в україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів конституції україни і дає офіційне тлумачення конституції україни та законів україни. Він складається з вісімнадцяти суддів конституційного суду україни. Президент
України, верховна рада україни та з'їзд суддів україни призначають по шість суддів конституційного суду україни. Суддя конституційного суду україни призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
До повноважень конституційного суду україни належить:
1) Вирішення питань про відповідність конституції україни (конституційність); законів та інших правових актів верховної ради україни; актів президента україни; актів кабінету міністрів україни; правових актів верховної ради автономної республіки крим. Ці питання розглядаються за зверненнями: президента україни; не менш як сорока п'яти народних депутатів україни, верховного суду україни; уповноваженого верховної ради україни з прав людини; верховної ради автономної республіки крим;
2) Офіційне тлумачення конституції україни та законів україни. З питань, передбачених цією статтею, конституційний суд україни ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території україни, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Планові органи, їх завдання і функції.
Провідне місце в складі державних планових органів займає міністерство економіки і прогнозування, у складі якого функціонує департамент розробки економічної політики і прогнозування. Департамент складається з 10 відділів, один з них - зведений відділ прогнозів соціально-економічного розвитку - безпосередньо займається формуванням прогнозу економічного і соціального розвитку україни. Департамент розвитку апк, департамент зовнішньої та кредитно-грошової політики україни, департамент розвитку базових галузей промисловості та виробничої інфраструктури, департамент цінової політики, департамент реалізації соціальної політики формують прогнози розвитку народногосподарських міжгалузевих комплексів, економічних процесів у певних сферах економіки.
Прогнозами розвитку економічного і соціального потенціалу україни займаються також інститут комплексних транспортних проблем при міністерстві економіки україни, науково-дослідний економічний інститут міністерства економіки україни, український науково-дослідний центр проблем ринку. Головний науково-дослідний інститут з проблем інформатики при міністерстві економіки україни, рада по вивченню продуктивних сил україни, академія наук україни та інші наукові центри. Роботи щодо прогнозування прикладних напрямів розвитку науки і техніки очолює державний комітет науки і техніки. Демографічні прогнози також розробляє міністерство статистики україни.
На галузевому рівні прогнозуванням розвитку галузей економіки займаються міністерства і державні комітети україни, на рівні регіонів - управління (департаменти) економіки обласних державних адміністрацій, відділи економіки районних державних адміністрацій, відділи (управління) економіки виконавчих комітетів міських рад народних депутатів, на рівні підприємств - планово-економічні відділи і служби маркетингу підприємств.
Міністерство економіки здійснює загальнодержавне планування, контроль за виконанням планів, заходи по удосконаленню планового керівництва. Його головне завдання полягає в розробці у відповідності з економічною політикою, директивними документами, перспективних планів економічного і соціального розвитку країни.
Як центральний орган економічного управління мінекономіки несе всю повноту відповідальності за забезпечення в планах ефективного і збалансованого розвитку єдиного народногосподарського комплексу країни.
Як вищий методологічний орган в галузі планування мінекономіки виконує такі функції: вирішує завданий по удосконаленню методології і організації планування і економічного стимулювання, встановлює перелік планових показників, порядок і методику їх розрахунків, розробляє методичні вказівки і форми до складання всіх видів планів.
В областях сформовані головні планово-економічні управління, які очолюють перші заступники керівників обласних держадміністрацій. В склад цих управлінь включені обласні планові комісії. Планово-економічні управління забезпечують виконання комплексних планів області, відповідальність за пропорційний розвиток виробництва і соціальної сфери.
Питання до екзамену з предмету "державне регулювання
1. Етапи становлення економічної науки
2. Розвиток економічних моделей суспільства
3. Модель чистої ринкової економіки та її еволюція
4. Модель чистої ринкової економіки та її еволюція
5. Модель планової економіки
6. Типи економічних систем
7. Структурна характеристика економічних систем
8. Умови переходу від однієї системи до іншої
9. Умови ефективного функціонування ринку
10. Функції держави при переході до ринку
11. Основи державного регулювання економіки
12. Необхідність і сутність державного регулювання економіки
13. Форми, засоби і методи державного регулювання економіки
14. Світовий досвід макроекономічного регулювання
15. Конституційні засади державного управління
16. Державна програма приватизації майна державних підприємств
17. Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі
18. Формування і державне регулювання ринку цінних паперів
19. Порядок випуску акцій підприємств
20. Державне регулювання ринку цінних паперів
21. Реструктуризація сільськогосподарських підприємств
22. Організаційно-правова основа створення господарських формувань
23. Державне регулювання форм ділового підприємництва
24. Державне регулювання розвитку фермерства і малого бізнесу
25. Організаційні об'єднання підприємств
26. Регулювання розвитку особливих форм ділового підприємництва
27. Структурна характеристика системи національних рахунків.
28. Макроекономічні показники системи національних рахунків.
29. Показники ефективності суспільного виробництва та методика їх визначення.
30. Основні економічні категорії снр
31. Теоретичні основи сутності прогнозування і планування.
32. Методологія прогнозування та макроекономічного планування.
33. Методи макроекономічного прогнозування і планування.
34. Розробка програм економічного і соціального розвитку україни, структура і функції планових органів україни.
35. Державний бюджет - основний регламентуючий закон діяльності країни.
36. Формування регульованої системи кредитування товаровиробників.
37. Сутність кредитного забезпечення.
38.Банківське кредитування.
39. Особливості кредитування сільськогосподарських товаровиробників
40. Використання іпотеки земельних ділянок при кредитуванні сільського господарства
41. Державна підтримка і регулювання розвитку сільського господарства.
42. Податкова система в регульованій ринковій економіці.
43. Фіксований сільськогосподарський податок.
44. Плата за землю.
45. Сутність державного замовлення і контракту на продукцію
46. Концепція державної системи замовлення
47. Формування і розміщення державних замовлень
48. Значення земельних ресурсів
49. Структура землекористування в україні
50.Правові основи земельних відносин
51.Реформування земельних відносин
52. Організація і регулювання земельного ринку
53. Сутність і структура інноваційної діяльності
54. Фази життєвого циклу інноваційного підприємництва
55. Організаційні основи розвитку інноваційного підприємництва
56. Організаційно-економічні особливості розвитку малого
57.Інноваційного бізнесу
58. Організаційні основи підтримки розвитку інноваційного підприємництва
59. Державний інноваційний фонд
60. Організаційно-правова основа інвестиційної діяльності
61. Сутність і структура інвестиційної діяльності
62.Шляхи залучення інвестицій у сільське господарство
63.Використання лізингових відносин
64. Організаційно-економічні основи структурної політики
65. Державне регулювання розвитку промислового виробництва
66. Структура промислового виробництва і основи державного регулювання його розвитку
67. Натуральні і вартісні показники промислового виробництва
68.Прогнозуванню потреби народного господарства у промисловій продукції
69.Планування розвитку промислового виробництва
70.Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу україни.
71. Планування розвитку будівництва, транспорту і зв'язку
72. Державне регулювання розвитку агропромислового комплексу (апк)
73. Структура агропромислового комплексу і сутність аграрної політики держави у період становлення ринкових відносин
74. Державне регулювання функціонування та розвитку апк
75. Макроекономічне планування розвитку галузей апк
76. Регулювання ринку зерна
77. Державне регулювання ринку продукції цукробурякового виробництва
78. Державне регулювання ринку молока
79. Державне регулювання ринку м'яса
80.Умови становлення повноцінного ринку продовольства
81. Історичний зарубіжний досвід, об'єктивна необхідність і суть створення спеціальних (вільних) економічних зон
82. Правові основи і загальні принципи створення вез
83. Класифікація вез та їх загальна характеристика
84. Стратегія розвитку вез в україні
85. Баланс трудових ресурсів і праці
86. Сутність та види зайнятості і безробіття населення
87. Державне регулюваня зайнятості
88. Державна система соціального захисту населення
89. Державні і міжнародні органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності
90. Платіжний та торговельний баланси зовнішньоекономічної діяльності
91. Типи і методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності