10. Державне регулювання інноваційної діяльності
1. Сутність і структура інноваційної діяльності.
2. Фази життєвого циклу інноваційного підприємництва.
3. Організаційні основи розвитку інноваційного підприємництва.
4. Організаційно-економічні особливості розвитку малого інноваційного бізнесу.
5. Організаційні основи підтримки розвитку інноваційного підприємництва.
6. Державний інноваційний фонд.
. Сутність і структура інноваційної діяльності
Інноваційна діяльність підприємства являє собою комплексний процес створення, використання і розповсюдження нововведень з метою отримання конкурентних переваг та збільшення прибутковості свого виробництва.
За своїм характером і функціональним призначенням виділяють такі новинки і нововведення: технічні — нові продукти, технології, конструкційні і допоміжні матеріали, устаткування; організаційні — нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємств та їхніх інституціонально-добровільних об'єднань; економічні — методи господарського управління наукою, виробництвом та іншими сферами діяльності через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні — різні форми активізації людського чинника, включаючи нові форми професійної підготовки персоналу, стимулювання його творчої діяльності, створення комфортних умов життя та праці; юридичні — нові та трансформовані закони й різноманітні нормативно-правові документи (акти).
Сутність інноваційної стратегії підприємства полягає в тому, що ефективний розвиток підприємства пов'язаний з отриманням переваги над конкурентами і збільшенням прибутку не стільки за рахунок маніпуляції цінами, скільки шляхом постійного оновлення номенклатури виробів та розширення напрямів діяльності підприємства.
В ринковій економіці перевагу отримують ті підприємства, які швидко й активно освоюють нововведення. Це дозволяє їм розширити ринки збуту своєї продукції, завоювати нові сегменти ринку, а в разі освоєння принципово нових нововведень - тимчасово зайняти домінуюче положення на ринку нової продукцію, що безпосередньо пов'язано з можливістю отримання підприємством значно більших прибутків, ніж інші підприємства.
Інноваційна підприємницька діяльність пов'язана з готовністю підприємницької структури (фізичної або юридичної особи) брати на себе весь ризик по здійсненню нового проекту або покращанню існуючого, а також виникаючу при цьому фінансову, моральну і соціальну відповідальність.
У загальному вигляді інноваційну підприємницьку діяльність можна визначити як суспільний техніко-економічний процес, що приводить до створення кращих за своїми властивостями товарів (продукції, послуг) і технологій шляхом практичного використання нововведень.
На практиці виділяють три основних види інноваційної підприємницької діяльності; інноваційна діяльність в сфері техніко-технологічного забезпечення виробництва; інноваційна діяльність в сфері збільшення виробництва, підвищення якості і здешевлення продукції; інноваційна діяльність в сфері соціальної політики.
Перший вид інноваційної підприємницької діяльності пов'язаний з процесом кількісного і якісного оновлення виробничого потенціалу, який направлений на підвищення продуктивності праці, економію енергоресурсів, сировини і матеріалів та відповідно на збільшення прибутків.
Другий вид інноваційної підприємницької діяльності представляє собою процес якісного удосконалення продукції, її здешевлення, розширення асортименту, який направлено на повніше задоволення потреб населення.
Третій вид інноваційної підприємницької діяльності, пов'язаний з розширенням і покращанням сфери послуг для населення, який направлений на створення нормативних умов для праці та відпочинку і відповідно на підвищення продуктивності праці.
Можна виділити три способи організації інноваційної діяльності:
1) інноваційна діяльність на основі внутрішньої організації, коли інновація
2) Інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації при допомозі контрактів, коли замовлення на створення і (або) освоєння інновації розміщується між сторонніми організаціями;
3) Інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації за допомогою венчурів, коли фірма для реалізації інноваційного проекту засновує дочірні венчурні фірми, які залучають додаткові сторонні засоби (кошти).
В інноваційній діяльності важливо враховувати життєвий цикл нововведень - проміжок часу, коли нововведення проходить шлях від виникнення ідеї до його комерційного використання, коли спостерігається активний попит населення на дане нововведення, після чого відбувається перехід нововведення до розряду рядових виробів, процесів, продуктів. У цьому випадку організація, якщо вона і надалі хоче мати конкурентні переваги, обов' язково повинна своєчасно згорнути вже не ефективне нововведення (тобто, коли воно не має активного попиту споживачів) і розпочати впровадження нового нововведення. З впровадженням нового нововведення закінчується життєвий цикл попереднього.
2. Фази життєвого циклу інноваційного підприємництва
Кожне мале інноваційне підприємство в своєму житті проходить різні стадії розвитку господарської та інноваційної діяльності. Період часу між граничними точками виникнення і припинення діяльності іп прийнято називати його життєвим циклом.
Перша фаза виникнення представляє собою концептуальну стадію розвитку іп, на якій визначаються можливі масштаби діяльності у відповідності з можливостями і очікуваним попитом. Вона повинна переконливо доказати життєздатність інноваційної ідеї і визначити фактори її комерційного успіху.
Фаза розвитку характеризує початок інноваційної діяльності, пов'язаний з розробкою технічної і технологічної документації, організаційною проробкою інноваційного проекту, закупкою, монтажем і наладкою виробничого обладнання, початком виробничої діяльності. Це найбільш капіталоємна фаза, яка вимагає сторонніх інвестицій. Реальними джерелами інвестицій на цій стадії поряд з власними коштами засновників виступають кредити банків і венчурний капітал.
Фаза росту пов'язана з розширенням масштабів інноваційної діяльності, нарощуванням виробництва і обсягу продаж інноваційного продукту, пошуком і освоєнням нових ринків, пошуком нових організаційних рішень і удосконаленням менеджменту. В цей час іп набуває позитивного іміджу і авторитету у фінансових колах, джерелами фінансування стають стабільні кредити банків.
Фази зрілості іп досягає в умовах, коли його основні ринки втрачають перспективу дальшого розширення. Головним завданням на цій фазі є пошук нових інноваційних ідей, модернізація інноваційного продукту, його модифікація для специфічних умов або вимог нових ринків.
Таблиця 5
Основні заходи успішної діяльності малого інноваційного підприємства на різних
|
Фазах його життєвого циклу
|
Головним симптомом затухання іп є зниження його платоспроможності і обмежені можливості реалізації інноваційного продукту. Кардинальним способом виходу з кризової ситуації є реформування підприємств на основі планомірно здійснюваної санації його діяльності.
. Організаційні основи розвитку інноваційного підприємництва
Активним фактором економічного розвитку країни в нових умовах господарювання стає інноваційне підприємництво. Останнє характеризує собою особливий вид комерційної діяльності, метою якого є отримання прибутку шляхом створення і активного поширення інновацій в виробництво.
Інноваційне підприємництво здійснюється в двох принципово різних організаційних формах: в формі індивідуального підприємництва (ідп), без створення підприємства як самостійної юридичної особи; шляхом створення самостійного підприємства як окремої юридичної особи з правом здійснення всієї господарської діяльності від його імені.
До суб'єктів інноваційної підприємницької діяльності незалежно від форм власності відносяться науково-дослідні і проектно-конструкторські організації, підприємства та організації різних галузей економіки, вищі учбові заклади.
Важлива роль в здійсненні наукоємних і складних інноваційних ідей належить об' єднанням підприємницьких організацій: консорціумам, концернам, холдинг- компаніям, фінансово-промисловим групам та іншим об'єднанням юридичних осіб.
Серед організаційних структур інноваційного менеджменту особлива роль відводиться малим фірмам, мобільний персонал яких може швидко сприймати і генерувати нові ідеї.
Великі компанії, як правило, орієнтовані на створення удосконалюючих інновацій. Перехід до радикально нової техніки і технології для великих фірм небажаний, оскільки при цьому знецінюється нагромаджений виробничий потенціал. У той же час з економічної точки зору нововведення більш вигідні, ніж ризик радикалізму. Більшість компаній керуються принципом "витрати - результати" і вкладають кошти тільки в такі нддкр, що гарантують прибуток.
У малих фірм немає шансів витримати конкуренцію на ринку. Саме життя штовхає їх на ризикований шлях радикальних інновацій, оскільки найчастіше останні мало пов'язані з витратами. Малі фірми часто створюються під одну ідею, хоча успіх радикальних інновацій ніколи заздалегідь не гарантований. У випадку невдачі проекту мала фірма розоряється, великі ж завжди працюють "із страховкою", тому що вони розробляють, як правило, паралельно декілька проектів, що дає можливість компенсувати втрати.
Порівняно з малими і средніми підприємствами крупні в освоєнні інновацій мають деякі переваги. Це концентрація великих фінансових коштів, що потрібні для освоєння успішних інновацій; здійснення багатоцільових досліджень, які об' єднують вчених і дослідників багатьох галузей, що підвищує єффективність і багатогранність нововведень.
Як показує практика, інноваційна діяльність крупних і малих підприємств взаємопов'язана. Крупні інноваційні підприємства створюють передумови для розвитку малих. Дуже часто нововведення , які використовують крупні підприємства, є результатом інноваційної діяльності малих.
4. Організаційно-економічні особливості розвитку малого
Найбільш поширеною, ефективною і особливою формою організації інноваційної діяльності є малі інноваційні підприємства (міп).
Основними ознаками науково-виробничої діяльності міп є: розробка і просування на ринки нових продуктів і передових технологій; висока частка науково- дослідних і конструкторських робіт для створення нових конкурентноздатних продуктів і послуг; масштабний вплив інновацій, нових виробів і передових технологій на прибуток міп; висока частка інвестицій в науково-дослідний сектор і пов'язане з цим оновлення виробництва; значна частка наукових та інженерно-технічних робітників в загальній чисельності персоналу міп; значна частка наукового, лабораторного і випробувального обладнання в основних фондах міп; високий рівень ризику, пов'язаного із здійсненням інноваційних проектів.
Принципове значення для діяльності міп має належність його до категорії малих для отримання певних податкових та інших пільг у відповідності з прийнятими нормативними і законодавчими актами.
В залежності від характеру поєднання науки і виробництва можна виділити міп наукового (розробка нових виробів і технологій), виробничого (освоєння нових виробів і технологій) і змішаного (науково-виробничого) профілю.
До сильних сторін міп відносяться: коротка тривалість інноваційного циклу; прямі і персональні контакти з партнерами; швидке прийняття управлінських рішень; висока мотивація праці; низький рівень непрямих витрат; гнучка реакція на науково- технічні досягнення; динамічна орієнтація на попит споживача; відсутність бюрократичних структур в організації; мінімальна ієрархія в менеджменті.
Слабкі сторони міп характеризують: низький професійний рівень менеджменту; незначні можливості зовнішнього фінансування, в тому числі кредитування; обмежені можливості диверсифікаційного профілю міп; високий рівень ризику в підприємницькій діяльності; незначний рівень поділу праці і спеціалізації робочих місць; обмежені можливості задоволення масштабного попиту; персоніфікована відповідальність за фінансові результати діяльності.
Серед малих організаційних форм, які направлені на інтенсифікацію інноваційного процесу, важливе значення належить венчурним, інжиніринговим і впроваджувальним фірмам.
Венчурні фірми, тобто "ризикові" фірми, представляють собою невеликі, але дуже гнучкі і ефективні підприємства, які створюються з метою апробації, доопрацювання і доведення до промислової реалізації "ризикових" інновацій. В деяких випадках венчурні фірми є тимчасовими організаційними структурами, які створюються під вирішення конкретної проблеми. Дані підприємства характеризуються високою активністю, яка пояснюється прямою особистою зацікавленістю працівників фірми і партнерів по венчурному бізнесу в успішній комерційній реалізації розробленої ідеї, технологій, винаходів. Найбільше поширення венчури одержали в наукоємних галузях економіки.
Створюються венчурні фірми на договірній основі на кошти, які одержані шляхом об' єднання, як правило декількох юридичних чи фізичних осіб, або на кредити чи вкладення крупних компаній та банків. Для створення венчурної фірми необхідна наявність декількох умов: ідеї нововведення (нового виробництва, технології, послуг); суспільної потреби в реалізації даної ідеї; підприємця, здатного на основі такої ідеї організувати нову фірму; ризикового капіталу для фінансування цієї фірми.
Інвестування у венчурний бізнес характеризується рядом відмінних особливостей:
□ Фінансові кошти вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, тобто інвестори йдуть на великий ризик.
□ Обов'язкова дольова участь інвестора в статутному капіталі фірми в прямій або непрямій формі (як правило частка не перевищує 50%), тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді пайового внеску в статутний капітал фірми;
□ Кошти надаються на тривалий період і на безповоротній основі, тому в деяких випадках інвесторам доводиться чекати в середньому 3-5 років, щоб переконатися в перспективності вкладень;
□ Активна участь інвестора в управлінні, консультуванні і наданні ділових послуг фінансованій ним фірмі, так як він особисто зацікавлений в успіху венчурного підприємства. Однак при цьому інвестор не вмішується в оперативне управління фірмою.
Венчурні фірми створюються в двох організаційних формах: самостійні венчурні фірми і фірми, які знаходяться всередині крупних підприємств.
Інжинірингові фірми - це сполучна ланка між науковими дослідженнями і розробками, з однієї сторони, і між нововведеннями та виробництвом - з іншої. Інжинірингова діяльність пов'язана з створенням об'єктів промислової промисловості, діяльністю по проектуванню, виробництву і експлуатації машин, обладнання, організації виробничих процесів з врахуванням їх функціонального призначення, безпеки і економічності.
Інжинірингові фірми здійснюють: технічне прогнозування інноваційної ідеї, нової технології, корисної моделі, винаходу; виконують доробку і доводять нововведення до промислової реалізації; надають послуги і консультації в процесі впровадження об' єкта розробки; проводять пусконалагоджувальні, випробувальні роботи за дорученням промислових підприємств.
Впроваджувальні фірми також сприяють розвитку інноваційного процесу і, як правило, спеціалізуються на впровадженні невикористаних патентовласниками технологій, на просуванні на ринок ліцензій перспективних винаходів, які розроблені окремими винахідниками, на доведенні винаходів до промислової стадії, на виробництві невеликих дослідних партій об' єктів промислової власності з наступним продажем ліцензії.
. Організаційні основи підтримки розвитку інноваційного підприємництва
Особливу роль серед структур, які підтримують розвиток інноваційної діяльності, відіграють технопаркові структури, які перетворюють вхідні ресурси (основні і оборотні фонди, інвестиції, інтелектуальні ресурси) у вихідні інноваційні послуги. Технопаркові структури можуть значно відрізнятися за структурою і обсягом вхідних ресурсів і вихідних послуг. За наростаючим ступенем складності технопаркові структури можна розмістити таким чином: інкубатори, технологічні парки, технополіси, регіони науки і технологій.
Інкубатор представляє собою складний багатофункціональний комплекс, який реалізує широкий перелік інноваційних послуг. Як правило, він займає один або декілька будинків. Інноваційна фірма в залежності від її технологічного профілю купляє або орендує в інкубатора той чи інший набір інноваційних послуг, куди обов' язково входить оренда приміщення. Інкубаційний період фірми-клієнта триває переважно 2-3 роки, рідше 5 років. Після закінчення цього строку інноваційна фірма покидає інкубатор і починає самостійну діяльність. Бізнеси-інкубатори займаються реалізацією будь-якого проекту, що передбачає прибуток. Вони знаходяться під патронатом банку, який готовий інвестувати ризиковий капітал.
Технологічний парк - це науково-виробничий територіальний комплекс з досить складною функціональною структурою, головним завданням якого є формування максимально сприятливого середовища для розвитку малих наукоємних фірм-клієнтів. Тобто, мета технопарків — стимулювати мале інноваційне підприємництво.
Структурною одиницею технопарку є центр, а до числа найбільш важливих центрів відносяться: дослідний центр, інкубатор, науково-технологічний комплекс (інноваційний центр), промислова зона, маркетинговий центр, центр навчання та ін.
Технополіс представляє собою цілісну науково-виробничу структуру, створену на базі окремого міста, в економіці якого помітну роль відіграють технопарки та інкубатори. Нові товари і технології, які розроблені в наукових центрах, використовуються для вирішення всього комплексу соціально-економічних проблем міста.
Технополіси - об'єднання, що представляють собою комплекс наукових закладів фундаментального і прикладного характеру, вузів, конструкторських і впроваджувальних організацій, а також ряду промислових підприємств, орієнтованих на освоєння нововведень. У рамках технополісів може здійснюватися повний інвестиційний цикл, включаючи підготовку кадрів. Невід'ємними елементами технополісів повинні бути венчурні фірми й акціонерні комерційні банки.
Регіон науки і технологій охоплює значну територію, границі якої можуть співпадати з границями цілого адміністративного району. В економіці такого району велику роль відіграє інноваційна діяльність, яка підтримується технопарковими структурами. Науково-виробничий комплекс представляє собою єдине ціле, оскільки нові технології, які створюються в наукових центрах, зразу ж впроваджуються в промисловому секторі. В регіоні науки і технологій функціонують крупні наукові заклади і промислові підприємства, які спеціалізуються на виробництві наукоємної продукції. В цей комплекс входять також виробнича і побутова інфраструктури, малий і середній бізнес, фонди і фінансові інститути, зони відпочинку і культурні заклади та ін. Регіон науки і технологій може включати в себе технополіси, технопарки, інкубатори, а також широку інфраструктуру, що підтримує наукову і виробничу діяльність.
6. Державний інноваційний фонд
Для українських підприємств важливим джерелом фінансування нововведень на регіональному рівні є державний інноваційний фонд. Він відіграє певну роль у визначенні стратегії розвитку підприємств.
У відповідності до положення про державний інноваційний фонд держіннофонд створений відповідно до закону україни "про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" і є державним органом, підпорядкованим міннауки. Разом з відповідними центральними органами виконавчої влади держіннофонд забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності. У своїй діяльності держіннофонд керується конституцією україни, законами україни, актами президента україни, кабінету міністрів україни, наказами міннауки, а також положенням про держіннофонд.
Держіннофонд має регіональні відділення в автономній республіці крим, областях, м. Києві та м. Севастополі.
Основними завданнями держіннофонду є: забезпечення реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності шляхом здійснення фінансової, інвестиційної та матеріально-технічної підтримки заходів, спрямованих на впровадження науково- технічних розробок і нових технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції, у тому числі імпортозамінної; сприяння проведенню технічної реконструкції підприємств у ході реалізації інноваційних проектів, спрямованих на виробництво конкурентоспроможної продукції та впровадження новітніх технологій, збільшення обсягів випуску наукоємної продукції та створенню нових робочих місць; організація відбору інноваційних пропозицій та проектів відповідно до загальнодержавних, галузевих, регіональних інноваційних і науково-технічних пріоритетів та програм; підтримка інноваційної діяльності малого підприємництва; сприяння розширенню використання результатів інноваційної діяльності шляхом організації виставок інноваційної продукції, науково-методичних конференцій та семінарів, проведення рекламної і видавничої діяльності.
Кошти держіннофонду формуються за рахунок зборів до цього фонду, встановлених законодавством, частини коштів, що виділяються державою для підтримки науково-технічної діяльності, а також коштів, одержуваних від повернення позик, інвестиційних вкладів, лізингових платежів і надходжень від сумісної діяльності з виконавцями інноваційних проектів та добровільних внесків юридичних і фізичних осіб.
Кошти держіннофонду зберігаються на окремих рахунках в установах банків, уповноважених кабінетом міністрів україни та національним банком здійснювати касове обслуговування коштів державного бюджету, використовуються лише за призначенням і вилученню не підлягають.
Держіннофонд очолює голова, який має заступників. Голова держіннофонду за посадою є членом колегії міносвіти та науки. Голова і заступники голови держіннофонду призначаються на посади та звільняються з посад кабінетом міністрів україни за поданням міністра освіти і науки.
Держіннофонд є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням державного герба україни і своєю назвою.
Кошти державного інноваційного фонду використовуються виключно за цільовим призначенням - для фінансового забезпечення заходів щодо впровадження науково- технічних розробок і нових технологій, освоєння нових видів продукції відповідно до загальнодержавних, галузевих, регіональних інноваційних пріоритетів та результатів державних науково-технічних програм.
Фінансування інноваційних проектів здійснюється регіональним відділенням державного інноваційного фонду через установи уповноважених банків шляхом надання позики, фінансової інвестиції, лізингу або на підставі договору про сумісну діяльність. Зазначені кошти використовуються підприємствами-виконавцями виключно за цільовим призначенням.