7. Ек розвиток Нім в ост. тр ХІХ ст. Грюндерство. Наслідки кризи 1873 р.

Після об'єднання промисловий переворот в Німеччині вступив у завершальну стадію. Вже з кінця війни, з 1870 по 1872 рр. промислове виробництво зросло на третину.Найбільш інтенсивно розвивалися галузі важкої промисловості, пов'язані з державними потребами (військовими, будівництвом залізниць тощо), головним замовником продукції яких виступала держава, передусім сталеливарна промисловість. Поштовх для її розвитку дало поєднання вугілля Руру з величезними покладами залізної руди Лотарингії. Країну покрила мережа залізниць; почалося впровадження техніки у сільське господарство. Швидкими темпами розвивалася текстильна промисловість, де помітне місце посідало бавовняне виробництво верхнього Ельзасу). З розвитком текстильного виробництва швидко зростало значення хімічної промисловості, що поставляла йому три найважливіші компоненти – сірчану кислоту, соду і хлор. За період з 1870 р. по 1900 р. доля Німеччини у світовому виробництві зросла з 13 до 16%  (Англії зменшилася з 32 до 18%). Після об'єднання країни було створено єдиний емісійний Імперський банк, введено єдину валюту – марку, яка з 1873 р. к. Об'єднання створило сприятливу економічну кон'юнктуру, яка характеризувалася заснуванням маси нових промислових і банківських установ, акціонерних товариств,. Цей період бурхливої торгівельно-промислової активності, справжньої лихоманки створення нових фірм і спекулятивної гарячки 1870-1873 рр. отримав назву «грюндерства». Лише за два роки в Імперії було створено майже 700 акціонерних товариств з капіталом в 2 млрд. марок;. У зв'язку зі значним розвитком акціонерних товариств різко зросла роль банків. Найбільшими банками імперії стала «велика Д-четвірка»: Дойче банк, Дисконто-Гезелльшафт, Дрезденський, Дармштадський банки. Водночас прірва між індустріальним Заходом країни і колонізованими землями на схід від Ельби ще більш поглибилась. Невдовзі фінансово-економічні процеси стали некерованими і в 1873 р. «грюндерство» завершилося біржовою панікою, банкрутством більшості новоутворених банків і підприємств, втратою набутих спекуляціями багатств. Розпочавшись восени 1873 р. крахом Віденської біржі, в результаті якого сотні акціонерів виявилися розореними, процес перейшов у гостру кризу надвиробництва, яка виявилася передусім у різкому падінні цін. У той час як обсяг промислового виробництва в Німеччині в 1873-1874 рр. знизився на 5 %, сукупна вартість її продукції впала на 15%. Промислова криза доповнилася в 1875 р. аграрною кризою у зв'язку зі значним  припливом у Європу більш дешевого, ніж прусське, зерна з США, Канади, Росії, Австралії. Криза 1873 р. призвела до принципової переорієнтації усього економічного і політичного життя імперії. Як виявилося, на початку 70-х рр. ХІХ ст. капіталізм вільної конкуренції досяг апогею свого розвитку і впродовж наступного десятиліття в німецькій економіці виразно виявлялися тенденції концентрації виробництва й капіталу, створення об'єднань підприємств для досягнення угод про обсяги виробленої продукції, ціни, поділ ринків збуту (картелів). Поступово картелі посіли провідне місце в німецькій економіці; на кінець ХІХ ст. їх нараховувалося 250.