3.Початок колоніальної експансії Німеччини.

 До 1884 р. сфера зовнішньої політики Бісмарка обмежувалася Європою.. Колонії його цікавили лише тією мірою, яка сприяла збереженню європейської рівноваги і ускладненню відносин між Англією та Францією, Англією й Росією, Францією та Італією. Зокрема, підштовхуючи Францію до колоніальних авантюр, Бісмарк намагався відволікти її від ідеї реваншу Але в 1882 р. було створено Німецький колоніальний союз, до якого увійшли представники торгово-промислових кіл.. На колоніальну експансію Німеччину штовхав і бурхливий розвиток її економіки, пошук джерел сировини, ринків збуту, способів здешевлення продукції тощо. Перелом у ставленні Бісмарка до колоніальної політики стався в 1884 р., коли він погодився взяти під протекторат імперії землі, куплені бременським торговцем А.Людеріцем на південному заході Африки в районі бухти Ангра-Пекенья (близько 50 тис. кв. км.) і офіційно повідомив про те усі держави. З цієї території виросла колонія Південно-Західна Африка, сучасна Намібія. На думку Бісмарка, колонії мали стати опорними пунктами німецької торгівлі в конкурентній боротьбі з іншими країнами. Не бажаючи обтяжувати державний бюджет, він прагнув передати управління ними приватним кампаніям. Іншим мотивом канцлера було прагнення домогтися єдності німецького суспільства в досягненні, як в період об'єднання, спільної мети – здобуття колоній.  Після захоплення Південно-Західної Африки Німеччина у липні 1884 р. оголосила про встановлення влади над Того і Камеруном; потім поділила з Англією Нову Гвінею, отримавши її північну частину, де до того закріпилася Новогвінейська компанія, створена банком «Дисконто-Гезелльшафт». В 1885 р. вона здобула в Східній Африці володіння занзибарського султана і суміжні території, велика частина яких вже належала Товариству німецької колонізації на чолі з Карлом Петерсом. Велику частину цих територій у Східній Африці німці передали за договором 17 червня 1890 р. Великій Британії в обмін на о. Гельголанд в Північному морі.. До німецьких колоніальних здобутків цього часу належить також група островів - архіпелаг Бісмарка в Тихому океані (з 1884 р.).  Момент для початку колоніальної політики було обрано досить вдало, в період загострення англійсько-російських і англійсько-французьких відносин. Тому опір Британії німецьким колоніальним загарбанням тривав недовго, Незацікавленість Бісмарка в колоніальній експансії викликала критику з боку промислових кіл і була одним з факторів, що призвели до його відставки в 1890 р. Зовнішня політика Бісмарка вимагала не лише політичного самообмеження, якого важко було дотримуватися в умовах експансіоністського духу того часу, але й надзвичайних здібностей, була складною дипломатичною грою, на яку після його відставки ніхто не був спроможним, тому врешті вона зазнала краху.