Тема 7. Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

 

Валютні відносини – це форма організації грошових відносин (розрахунків та платежів) на міжнародному, міждержавному рівні. Тобто, це економічні відносини, які пов’язані з реалізацією однієї з функцій грошей функціонуванням світових грошей. За допомогою даних відносин здійснюється міжнародний платіжний обіг, формуються валютні ресурси для відтворення як усередині країни так і в рамках світового господарства. Формами прояву даних відносин є: валютні цінності, валютні операції, валютний обмін, зовнішня торгівля, експорт та імпорт капіталу, надання позик та субсидій, інвестування прибутків, науково-технічний обмін, міжнародний туризм, державні та приватні перекази та ін.

Основним документом нормативно-правової бази, що регулює валютні операції учасників ЗЕД, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р. Цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валют­ного законодавства.

До валютних операцій належать операції, пов’язані з:

– переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, які здійснюються між резидентами у валюті країни;

– використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передачею заборгованості та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

– ввезенням, перерахуванням та вивозом з території країни валютних цінностей.

Розрізняють світову і національну валютні системи.

Світова валютна система являє собою форму організації міжнародних валютних відносин, обумовлених розвитком світового господарства і зафіксованих у міждержавних угодах. Її основними елементами є:

– національні і колективні резервні валютні одиниці;

– склад і структура міждержавних і ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви);

– механізм валютних паритетів і курсів;

– умови взаємного обертання валют (наявність чи відсутність валютних обмежень);

– форми міжнародних розрахунків;

– режим міжнародних валютних ринків і світового ринку золота;

– статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.

Основним суб’єктом регулювання міжнародних валютних від­носин на міждержавному рівні є Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Під національною валютною системою розуміють частину грошової системи, форму організації валютних відносин країни, яка визначається національним законодавством. Основними елементами національної валютної системи є: національна валютна одиниця; склад офіційних золотовалютних резервів; паритет валюти і механізм формування валютного курсу; умови обертання валюти (наявність чи відсутність валютних обмежень); порядок зовнішніх розрахунків країни; режим національного валютного ринку і ринку золота; положення національних органів регулювання валютних відносин країни.

Система валютного регулювання являє собою діяльність державних органів у сфері обігу валюти, контролю за валютними опера-ціями, впливу на валютний курс національної грошової одиниці, обмеження використання іноземної валюти.

Так, в Україні здійснення валютного регулювання та контролю покладено на такі державні органи:

– Національний банк України є головним органом системи валютного регулювання. Він безпосередньо реалізує валютну політику, здійснює зберігання та використання золотовалютного резерву, контролює дотримання ліміту зовнішнього боргу;

– Кабінет Міністрів України забезпечує виконання бюджетної політики в частині, що стосується руху валютних цінностей, бере участь у складанні та контролі за виконанням платіжного балансу країни;

– уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами й нерезидентами через їхні банки;

– Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями;

– Міністерство зв’язку здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів за межі України;

– Державна митна служба України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. У практиці валютного регулювання розрізняють економічні та адміністративні інструменти валютного регулювання.

Розрізняють дві основні групи інструментів валютного регулювання: адміністративні та економічні.

Адміністративні інструменти – це, як правило, законодавчо закріплені та обов’язкові для виконання норми й нормативи.

Економічні інструменти використовують ринкові закони та закономірності розвитку міжнародних взаємозв’язків. При застосуванні економічних інструментів валютного регулювання держава виступає одним із суб’єктів ринку. До економічних інструментів відносяться: девальвація валюти, ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція облікових ставок, валютні обмеження, встановлення режимів конвертованості валют, диверсифікація валютних резервів.

Девальвація валюти передбачає дії відповідних інституційних структур, спрямовані на зниження обігового курсу валюти власної країни.

Ревальвація валюти – протилежна девальвації. Вона пов’язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти.

Валютна інтервенція являє собою цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок та валютний курс, який здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком на валютному ринку великих партій іноземної валюти.

Валютні обмеження – це система державних заходів (адміністративних, законодавчих, економічних, організаційних) зі встановлення порядку проведення операцій з валютними цінностями.

Основним об’єктом системи валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Валютний курс – це ціна грошової одиниці валюти, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Основними економічними факторами, що впливають на валютний курс, є: стан платіжного балансу країни, рівень відсоткових ставок, рівень інфляції, міграція короткочасних капіталів між країнами тощо.

Порушення норм валютного законодавства може тягнути за собою цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Важливим елементом зовнішньоторговельного контракту виступають валютно-фінансові умови, які регулюють розрахунки між контрагентами.

До валютних умов зовнішньоторговельних угод відносяться: встановлення валюти ціни та валюти платежу, а у випадку їх незбігу – курсу, перерахунку валюти ціни в валюту платежу, а також способів усунення можливих валютних ризиків.

Валюта ціни – це валюта, в якій виражена ціна товару, зафіксована в контракті. Як правило, валюту ціни виражають у найбільш стабільній на момент укладення угоди валюті.

Ціна товару може встановлюватись у валюті країни експортера, у валюті країни імпортера, чи у валютах третіх країн. Визначення валюти ціни є дуже важливою умовою контракту, оскільки валюти не рівноцінні за своєю якістю.

Валюта платежу – це валюта, в якій відбувається оплата товару за контрактом (або погашення кредиту, якщо в контракті передбачено його використання).

Валюта ціни і валюта платежу, як правило, збігаються, але є випадки, коли вони не збігаються, особливо при проведенні клірингових операцій чи при встановленні контрактних цін у традиційних валютах. Якщо валюта ціни та валюта платежу не збігаються, то в контракті мають бути зафіксовані умови перерахунку першої в другу. Якщо валюта ціни і валюта платежу збігаються, то її називають валютою контракту.

Відповідно до законодавчих та нормативних актів України, у розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта.