Тема 2. Зовнішньоекономічна політика та оцінка зовнішньоекономічної системи країни

 

Однією з основних складових економічної політики є зовнішньоекономічна політика. Зовнішньоекономічна політика – це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.

Зовнішньоекономічна політика може бути наступальною і захисною.

Наступальна функція спрямована передусім на отримання країною порівняльних та абсолютних переваг у результаті участі у світогосподарських відносинах, тобто на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку.

Захисна функція реалізується з метою формування народногосподарської структури згідно з національними інтересами і цілями зовнішньоекономічної політики.

Основні складові зовнішньоекономічної політики держави:

- зовнішньоторговельна політика;

- валютна політика;

- політика у сфері залучення іноземних інвестицій;

- митно-тарифна політика.

Зовнішньоторговельна політика – це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об’єктом регулювання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.

Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

Валютна політика – це сукупність дій держави з метою підтримання економічної стабільності і створення основних засад розвитку міжнародних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини. Основними складовими валютної політики є дисконтна та девізна політика держави.

Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та організаційних заходів, які використовуються при застосуванні дисконт­ної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні пла­тіжних зобов’язань.

Основою механізму девізної політики є застосування валютної інтервенції та валютних обмежень на покупку та продаж валюти з метою збереження стабільності валютного курсу.

Валютна інтервенція – це цільова операція НБУ з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти певними рамками його підвищення або зниження. Валютні обмеження є системою економічних, правових, організаційних засобів, що регламентують операції з національною й іноземною валютою, золотом.

Політика у сфері стимулювання іноземних інвестицій – це комплекс заходів держави для залучення й використання іноземних інвестицій і території країни та регулювання вивозу інвестиції за кордон. Зазначена політика передбачає реалізацію таких цілей:

- створення конкурентного середовища;

- привнесення в країну передової технологи і досвіду ринкового господарювання;

- додатковий інвестиційний капітал;

- розширення масштабів вітчизняного накопичення за рахунок зовнішніх джерел фінансування;

- збільшення національного виробництва за рахунок іноземних вкладень;

- збільшення зайнятості населення і скорочення рівня безробіття;

- сприяння структурній перебудові економіки;

- створення передумов для поєднання вітчизняного та іноземного капіталів.

Під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.

Основними цілями цієї політики є:

- забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території України;

- участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту внутрішнього ринку;

- стимулювання розвитку національної економіки;

- сприяння проведенню структурної перебудови та інших зав­дань економічної політики України.

За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довготермінових цілей розвитку країни, забезпечення макроекономічної стабільності, підтримання платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, забезпечення належного рівня надходжень до Державного бюджету країни.

Сукупність показників, які характеризують ефективність функціонування зовнішньоекономічної системи країни:

1) показники інтегрованості – експортна, імпортна, зовнішньо­торговельна квоти;

2) показники обсягу зовнішньоекономічних зв’язків – обсяг експорту, обсяг імпорту, зовнішньоторговельний оборот, генеральна торгівля, офіційні валютні резерви, реекспорт, реімпорт, обсяг зовнішніх інвестицій;

3) показники структури зовнішньоекономічних зв’язків – товарна, географічна, інституціональна структури;

4) показники динаміки зовнішньоекономічних відносин – темпи росту, темпи приросту;

5) показники результативності зовнішньоекономічної діяльності – платіжний баланс, експорт на душу населення, імпорт на душу населення, зовнішньоторговельний оборот на душу населення, зовніш­ній борг країни.

Коротка характеристика окремих показників.

Обсяг експорту товарів – вивезення товарів із країни. Обсяг імпорту товарів – ввезення товарів у країну.Зовнішньоторговельний оборот – сукупний об’єм експорту-імпорту товарів за визначений період часу.Генеральна торгівля – вартість зовнішньоторговельного обороту та вартість транзитних товарів. Спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний оборот, тобто продукція, завезена в країну або вивезена з неї. Реекспорт –вивезення раніше завезеного товару. Реімпорт – ввезення раніше вивезених товарів. Офіційні валютні резервиперебувають у розпорядженні центрального банку країни і використовуються для регулювання незбалансованості платіжного балансу по поточних операціях та руху капіталу.

Товарна структура – розподіл експорту й імпорту за основними товарними позиціями. Географічна структура – розподіл зовнішньоекономічних операцій за групами країн та регіонами. Інституціональна структура– розподіл зовнішньоекономічних зв’язків за суб’єктами та методами товарного обміну.

Платіжний баланс є одним з найбільш поширених видів балансів у міжнародних розрахунках і якнайбільше відображає стан зовнішньоекономічних зв’язків країни. Під платіжним балансом розуміють співвідношення платежів країни за кордон та їх надходження з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць).

Платіжний баланс включає такі статті (баланси).

Торговельний баланс характеризує співвідношення експорту й імпорту товарів. Сальдо торговельного балансу – це різниця між вар-тісним обсягом експорту й імпорту товарів окремої країни. Якщо експорт товарів перевищує імпорт товарів, то сальдо позитивне “+”, якщо імпорт перевищує, то сальдо негативне “–”.

Баланс послуг охоплює:

- надходження і платежі з експорту й імпорту послуг на світовому ринку, зокрема, оплату закордонних перевезень, доходи і витрати від сервісу тощо;

- оплату патентів і ліцензій для виробництва товарів;

- міжнародне страхування;

- доходи від інвестицій країни за кордон;

- доходи від іноземних інвестицій на території країни.

Сальдо балансу послуг – це різниця між вартістю послуг, що дає країна, і вартістю послуг, що вона імпортує. Розрізняють позитивне і негативне сальдо балансу послуг.

До балансу некомерційних платежів відносяться:

– приватні перекази з-за кордону й за кордон;

– державні невідшкодовані витрати.

Сальдо некомерційних операцій – це різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення коштів у спадщину. З кожного з цих напрямків руху коштів складається баланс і розраховується відповідне позитивне або негативне “–” сальдо.

Торговельний баланс, баланс послуг та баланс некомерційних платежів у сумі утворюють поточний платіжний баланс. Сальдо балансу поточних операцій – це сума сальдо торговельного балансу, балансу послуг та некомерційних операцій.

Однією з важливих статей платіжного балансу є баланс руху капіталів. Він пов’язаний з купівлею чи продажем матеріальних і фінансових активів у країні й за кордоном. Сальдо балансу руху капіталів – це різниця між купівлею чи продажем матеріальних і фінансових активів у країні й за кордоном.

Поточний платіжний баланс та баланс руху капіталів взаємопов’язані. Коли країна опиняється перед дефіцитом поточного платіжного балансу, це означає, що витрати на імпорт перевищують доходи від експорту. Фінансування дефіциту можна вирішити за рахунок продажу активів і одержання позик у такому обсязі, що приплив капіталу перевищує його відплив. І навпаки, у разі активного поточного платіжного балансу його надлишкові кошти будуть використані для прид­бання нерухомості або надання позик для інших країн.

Існує ще одна важлива частина платіжного балансу, яка відоб-ражає зміну офіційних валютних резервів країни, що перебувають у розпорядженні центрального банку. Ці резерви використовуються для регулювання незбалансованості платіжного балансу з поточних операцій та руху капіталів.