Тема 11. Трансферт технологій у зовнішньоекономічній діяльності

 

Поняття міжнародного технологічного трансферту трактується двояко:

- у широкому розумінні – проникнення будь-яких науково-технічних знань і обмін виробничим досвідом між країнами;

- у вузькому розумінні – передача науково-технічних знань, що стосуються конкретних технологічних процесів.

Об’єктами світового ринку технологій є результати інтелектуальної діяльності в опредметненій формі (устаткування, агрегати, інст-рументи, технологічні лінії та інше) та в неопредметненій (різного роду технічна документація, досвід та інше).

Суб’єктами світового ринку технологій є держави, університети, фірми, безприбуткові організації, фонди та фізичні особи – вчені та спеціалісти.

Технологія може мати вигляд:

– патенту; виробничого досвіду; “ноу-хау”; товарних знаків;

– дослідних або промислових зразків устаткування, апаратури, техніки;

– технології (у вузькому розумінні) технологічних процесів.

Міжнародна передача технології здійснюється у таких формах:

– патентна угода – міжнародна торгова угода, за якою власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покупцю патенту;

– ліцензійна угода – міжнародна торгова угода, за якою власник винаходу або технічних знань дає іншій стороні дозвіл на викорис­тання у визначених межах своїх прав на технологію;

– “ноу-хау” – надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають відомості технологічного, економічного, адміністратив­ного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги;

– інжиніринг – надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин та устаткування. Вони включають широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, гарантійного та післягарантійного обслуговування;

– франчайзинг – продаж права на ведення бізнесу під ім’ям або торговою маркою франчайзинга;

– договори з приводу копірайту – відступлення виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію;

– надання наукоємних послуг у сферах виробництва, обігу та управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, менеджмент, підготовку персоналу тощо.

Економічна доцільність експорту технології:

– продаж технології – засіб збільшення доходів; розширення експорту; встановлення контролю за зарубіжною фірмою; засіб обійти проблеми з експорту відповідного продукту;

– передача технології за кордон – форма боротьби за товарний ринок; засіб, який забезпечує доступ до нових технологій; можливість більш ефективного вдосконалення об’єкта ліцензії.

Економічна доцільність імпорту технології:

– імпорт технології – доступ до новизни високого технічного рівня; засіб економії витрат по НДДКР (виграш в часі); засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт; гарантія освоєння продукції за допомогою ліцензіара; умова розширення експорту продукції, яка випускається за зарубіжною технологією.

Основні форми передачі технології діляться за своїм економіч­ним змістом на комерційні і некомерційні.

До комерційних форм передачі технології відносять передачу технології по ліцензійним договорам, шляхом продажу устаткування і матеріалів (або передачі в оренду), виконання послуг типу інжиніринг, через установи спільних фірм (підприємств).

До некомерційних форм передачі технології відносять:

– науково-технічні публікації (доклади, конференції, каталоги, виставки);

– обмін результатами досліджень через особисті контакти і від-відування науково-дослідних установ;

– обмін виробничо-технічними досягненнями і досвідом за довго­строковими програмами;

– міграція вчених і спеціалістів (“відплив інтелекту”).

У свою чергу комерційні форми передачі технології поділяться на такі види:

– супутні угоди (“під ключ”; “під готову продукцію”; “ринок в руки” (з забезпеченням збуту продукції);

– самостійні форми (ліцензійні угоди; безліцензійні форми передачі технології; коопераційні угоди).

Ліцензійна угода – це договір між двома сторонами про умови передачі та експлуатації науково-технічних, економічних або будь-яких інших знань, які мають, або не мають правового захисту. Є два учас­ники ліцензійної угоди: ліцензіар – власник ліцензії, ліцензіат – її покупець.

У міжнародній практиці використовують такі види ліцензій:

– патентна – ліцензія на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що мають правову охорону;

– безпатентна – ліцензія на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що не має правової охорони;

– повна – це патентна ліцензія, відповідно до якої в повному обсязі передаються права на винахід на весь термін дії патенту;

– виключна – ліцензіату передається право на використання об’єкта промисловості в межах, обговорених в договорі, із збереженням за ліцензіаром права на його використання в частині, яка не передається ліцензіату, також ліцензіар не має права видавати ліцензії третім особам;

– проста – ліцензіар дає право ліцензіату на використання об’єкта промислової власності, зберігає за собою всі права, підтверджені патентом, у тому числі і на представлення ліцензій третім особам;

– чиста – ліцензія, предметом угоди якої є передача невтілених знань (хоча вони можуть супроводжуватись зразками продукції);

– супутня – ліцензія, що надається при укладанні договорів про постачання устаткування, виробничої або іншої продукції, без якої реа­лізація цієї продукції приведе до порушення права власності ліцензіара;

– субліцензія – ліцензія, надана третій особі ліцензіатом, що володіє повною або винятковою ліцензією, на підставі права, наданого йому ліцензіаром;

– поворотна – характеризується наданням ліцензіару права використовувати удосконалення об’єкта ліцензії, здійснені ліцензіатом;

– примусова – дозвіл компетентного органу зацікавленій особі використовувати запатентований винахід без згоди патентовласника в тому випадку, якщо протягом установленого законодавством терміну патентовласник не використовує винахід;

– крос-ліцензія – взаємне надання (обмін) прав на використання об’єктів інтелектуальної власності. Практикується тоді, коли сторони не можуть здійснювати свою діяльність, взаємно не порушуючи прав.

До безліцензійних форм відносять передачу технології безпосередньо через:

– поставку устаткування і матеріалів;

– надання послуг типу інжиніринг;

– створення спільних фірм (підприємств);

– передачу устаткування в оренду.

До коопераційних угод відносяться угоди, предметом яких є:

– виконання спеціалізованого виробництва вузлів і деталей за технологією одного із партнерів;

– взаємне представлення технології з наступним обміном і створенням;

– спільна розробка виробів, яка включає проектування, виготовлення і зібрання.

Франчайзинг – підприємницька діяльність, за якою на дого­вірній основі одна сторона (франчайзер) зобов’язується передати іншій стороні (франчайзі) за винагороду на визначений термін комплекс виключних прав на використання знака для товарів і послуг, відомого фірмового найменування, послуг, технологічного процесу і (або) спеціалізованого обладнання, ноу-хау, комерційної інформації, що охороняється законом, а також інших передбачених договором об’єктів виключних прав (франшизу).

Франчайзинг є однією із комерційних форм технологічного обміну, ріст популярності якої обумовлений перебудовою структур управління, яка відбувається у всьому світі, і значним збільшенням числа малих підприємств.

Виділяють три типи франчайзингу: виробничий; товарний (тор­говий); діловий (ліцензійний).

Виробничий франчайзинг – це франчайзинг у виробництві товарів. Товарний (торговий) франчайзинг являє собою такий спосіб організації справи, при якому франчайзі купують у відомої компанії право на продаж її товарів з її товарним знаком. Діловий (ліцензійний) франчайзинг передбачає, що франчайзер, який зацікавлений в поширенні свого товарного знака, видає франчайзі ліцензії на право відкриття магазинів, кіосків або інших груп магазинів для продажу покупцям наборів товарів і послуг під іменем франчайзера.

Міжнародний інжиніринг являє собою діяльність з надання комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, які надають як спеціалізовані фірми, так і промислові, будівні та інші компанії. Ці послуги виникли в розвинутих країнах в 60-ті роки ХХ ст.

Послуги типу “інжиніринг” можна розділити на дві групи:

– пов’язані з підготовкою технологічного процесу;

– мета яких забезпечити рентабельність виробництва.

Реінжиніринг. Це інженерно-консультаційні послуги з перебудови системи організації та управління виробничо-збутовими та інвестиційними процесами суб’єкта господарювання з метою підвищення його конкурентоспроможності та фінансової стабільності.

Кризовий реінжиніринг спрямований на розв’язання кризових проблем на підприємствах та організаціях. Реінжиніринг розвитку застосовують, коли виникає потреба у наданні нових стимулів виробничо-збутової та інвестиційної діяльності.

До факторів, які впливають на величину ціни технології, відносяться: витрати на НДКР; новизна технології; величина витрат, пов’язаних з передачею технології; рівень прибутку, який одержує покупець; статус покупця технології; географічне положення продавця.

Нижню межу ціни технології визначає величина витрат на її створення “плюс” середній прибуток; верхня межа ціни технології визначається досить високою часткою від доходів покупця ліцензії.

Вартість ліцензії тісно пов’язана з формою платежу. При платежі з одиниці виробленої за ліцензією продукції (форма роялті) загальні виплати за строк дії ліцензійної угоди бувають більше ніж при формі паушального платежу, коли загальна вартість ліцензії виплачується по частинах. Застосовуються і комбіновані форми ліцензійних платежів.

Іншими видами платежів є:

– перехресне ліцензування – обмін ліцензіями або патентами, які є еквівалентними. Така форма зустрічається в контрактах з передачі технології, які підписуються між фірмами розвинутих країн;

– скриті ліцензійні платежі або їх конвертація, при якій платежі за технологією включаються в ціну товарних поставок або послуг продавця технології, наприклад, в ціну устаткування, яке постачається, матеріалів, запасних частин тощо;

– платежі, які виконуються шляхом передачі продавцю технології акцій або інших цінних паперів покупця технології.