Тема 6. Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

 

У сучасній практиці державного регулювання зовнішньої торгівлі поряд з тарифними заходами досить широко застосовуються й інші, які дістали назву нетарифних. Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними та іншими методами.

Найважливішими заходами нетарифного регулювання є ліцензування, квотування, реєстрація контрактів, дозволи міністерств та відомств, що мають необхідні повноваження щодо видачі таких дозволів.

Нетарифні заходи застосовуються державою у випадках:

– різкого погіршення платіжного балансу країни, якщо від’ємне сальдо його перевищує 25 % від загальної суми валютних зо­бов’язань країни;

– поповнення державного бюджету країни;

– досягнення максимального рівня, встановленого урядом країни, зовнішньої заборгованості (понад 50 % валового внутрішнього продукту);

– значного порушення рівноваги з певних груп товарів на національному ринку;

– необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортною та експортною сировиною у виробництві;

– великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;

– необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

– порушення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм даної діяльності, що встановлено законодавством країни;

– укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту чи імпорту.

Всі види нетарифних обмежень можна умовно згрупувати у такі три класи: економічні, адміністративні та правові.

Класифікація нетарифних обмежень наведена в таблиці 2.3.

Найбільшого поширення набули кількісні обмеження, тобто адміністративні форми нетарифного державного регулювання торгового обороту, що визначають кількість і номенклатуру товарів, які дозволені до експорту чи імпорту.

Переваги імпортних квот перед тарифними обмеженнями:

1) така політика застерігає від подальшого збільшення витрат на імпорт, коли іноземна конкуренція стає більш жорсткою;

2) квоти надають уряду більшу гнучкість і владу в здійсненні економічної політики, у той час як підвищення ставок тарифу регламентується міжнародними торговельними угодами;

3) нетарифні методи вважаються політично більш припустимими, оскільки на відміну від тарифу не стають додатковим податковим тягарем для споживачів імпорту;

4) адміністративне застосування нетарифних методів значно простіше.

 

Таблиця 2.3 – Класифікація нетарифних обмежень

Група нетарифних обмежень

Інструмент застосування

нетарифних обмежень

Економічні

Демпінг

Експортні кредити

Субсидії при експорті

Внутрішні податки та збори

Надання пільг

Адміністративні

Реєстрація експортних та імпортних товарів

Технічні бар’єри

Вимоги про вміст місцевих компонентів

Політика в рамках державних закупівель

Кількісні обмеження

Добровільні обмеження експорту

Правові

Правові режими

Міжнародні конвенції

Двосторонні угоди

 

Розглянемо основні кількісні обмеження більш детально. У сучасній торговельно-політичній практиці використовуються три основні види кількісних обмежень імпорту (експорту): квотування (контингентування); ліцензування; добровільне обмеження експорту.

Квотування являє собою обмеження ввезення іноземних (вивезення національних) товарів, яке визначається кількістю, обсягом чи сумою на певний період. Квота, встановлена у розмірі рівному нулю, означає ембарго.

За напрямком дії квоти розподіляють на експортні та імпортні.

За охопленням квоти поділяються на:

1) глобальні – контингенти (квоти), що встановлюються щодо товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується, або з яких він імпортується;

2) групові – квоти, які встановлюються щодо товару з визначенням груп країн, куди товар експортується, або з яких він імпортується. Даний вид квот створено з метою стимулювання або, навпаки, зменшення товаропотоку з окремих країн та угруповань;

3) індивідуальні – квоти, які встановлюються щодо товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись, або з якої він може імпортуватись. Такі квоти встановлюються на підставі двосторонніх угод, які дають основні переваги в експорті чи імпорті товару до певної країни.

З кожного виду товару може встановлюватись тільки один вид квот.

Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій.

Під ліцензією (licensing) розуміють систему дозволів, які видаються державними органами на експорт чи на імпорт товарів у встановленій кількості за певний проміжок часу. Тобто ліцензійний порядок – це заборона вільного ввезення чи вивезення товарів. Імпорт (експорт) може відбуватись тільки за спеціальним дозволом – ліцензією.

Ліцензії поділяються на:

1) відкриті (індивідуальні) – дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

2) разові (індивідуальні) – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктам ЗЕД на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

3) генеральні – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного виду товару (або з певною країною чи групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару без обмеження кількості угод;

4) глобальна ліцензія – дозвіл на безперешкодне ввезення чи вивезення даного товару в будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості чи вартості;

5) автоматична ліцензія – дозвіл, який видається негайно після одержання від експортера чи імпортера заявки, що не може бути відхилена державним органом, на безперешкодне ввезення чи вивезення товару.

З кожного виду товару встановлюється тільки один вид ліцензії.

Розподіл ліцензій провадиться:

1) за системою явної переваги;

2) за “методом витрат”;

3) шляхом проведення аукціону на конкурентній основі.

Добровільне обмеження експорту (voluntary export restraint – VER) – кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов’язанні одного з партнерів із торгівлі обмежити або не розширяти обсяг експорту, прийнятий у рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

До прихованих методів протекціонізму відносять: політику державних закупівель; внутрішні податки і збори; вимоги національного вмісту; демпінг; субсидії; технічні бар’єри.

Політика в рамках державних закупівель (state procurements) – один із методів прихованого протекціонізму, який базується на тезі “купівля тільки вітчизняних товарів”.

Внутрішні податки і збори (domestic taxes and charges) спрямовані на підвищення ціни реалізації імпортного товару з метою втрати його конкурентоспроможності.

Вимоги про вміст місцевих компонентів (locai content reguirement). Суть їх полягає в тому, що держава законодавчо встановлює певний відсоток вартості товару, який повинен забезпечуватися місцевим виробництвом.

Демпінг – це експорт товарів за цінами, нижчими від цін на внутрішньому ринку. Демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, постійний та хижацький демпінг.

Спорадичний демпінг – епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовому ринку за цінами, нижчими ніж на внутріш­ньому ринку.

Постійний демпінг – довгостроковий продаж товару на світовому ринку за ціною нижчою, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

Субсидії. Уряди багатьох країн для розвитку певних галузей і проведення необхідної експортної політики використовують субсидування, тобто державні дотації виробникам при їхньому виході на світовий ринок. Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування.

Прямі субсидії – безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами і отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

Непрямі субсидії – приховане дотування експортерів через надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

Технічні бар’єри. Існування різниці між національними промисловими стандартами, системами виміру та інспекцій якості, вимогами технічної безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами маркування та упаковки товарів.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16  Наверх ↑