Тема 14. Структура та зміст міжнародних контрактів купівлі-продажу. Базові умови поставки

 

Практична реалізація міжнародних комерційних операцій (МКО) здійснюється на основі застосування певних правових норм та конкрет­них методів з урахуванням усталених традицій у міжнародному співтоваристві.

Правовою основою МКО (commercial transactions) є інститут міжнародної торгової угоди. Інститут міжнародної комерційної угоди (business transaction) – це сукупність цивільно-правових норм, які визначають порядок і форми здійснення угод, їх правовий зміст, умови дійсності та юридичні наслідки недійсності.

У загальному випадку угодою (deal, transaction) визнаються усі дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов’язків. Угоди можуть бути односторонніми (unilateral) – договір обов’язкового зберігання або публічне оголошення премії невідомій особі та здійснення певної дії; двосторонніми (bilateral) або багатосторонніми (multilateral).

Назва “контракт” – це пряма транслітерація найменування угоди за кордоном (contract).

У міжнародній комерційній практиці використовується багато різновидів зовнішньоторговельних договорів, структура, зміст та особливості яких визначаються видом зовнішньоекономічної операції, яку вони супроводжують. Серед них є, наприклад, такі: зовнішньоторговельні договори купівлі-продажу, підряду; франчайзингові, ліцензійні, лізингові та біржові угоди; договори страхування, перевезення, позики тощо.

Проте найчастіше у зовнішньоторговельній практиці застосовується договір міжнародної купівлі-продажу. У зв’язку з цим далі буде розглядатись структура, зміст та особливості зовнішньоторговельних контрактів (ЗТК) купівлі-продажу, тим більше, що його умови (статті, елементи) у тій чи іншій формі зустрічаються і в інших договорах.

Зовнішньоторговельний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів ЗЕД та їх іноземних контр­агентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у ЗЕД. Зовнішньоторговельний контракт (ЗТК) укладається відповідно до Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, інших законів, міжнародних договорів України. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності при визначенні тексту конт­ракту можуть використовувати відомі міжнародні торговельні звичаї, рекомендації міжнародних органів і організацій, якщо вони не заборонені безпосередньо і у винятковій формі законодавством України.

Зміст контракту складають його умови, про які сторони, що укладають угоду, домовились у процесі укладення контракту та попередніх переговорів. Ці умови відображають специфіку взаємин сторін та їх особливі вимоги до предмета та порядку виконання ними контракту. З огляду на це умови контрактів можна класифікувати за їх обов’язко­вістю для продавця та покупця і за їх універсальністю.

З погляду обов’язковості умови контракту поділяються на обов’язкові та додаткові. З погляду універсальності умови контракту можна поділити на універсальні й індивідуальні.

Права, обов’язки і відповідальність партнерів за контрактом згруповані в окремих умовах (розділах):

– преамбула (визначення сторін);

– предмет контракту;

– кількість (або ціна та кількість);

– базові умови поставки товарів;

– ціна та загальна сума контракту;

– якість товару;

– строк та умови поставки;

– умови платежу;

– умови передавання-приймання товару;

– гарантії, претензії;

– пакування та маркування товару;

– відвантажування товару;

– санкції;

– страхування;

– форс-мажорні обставини;

– арбітраж;

– інші умови;

– юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін.

Наведена структура контракту є зразком. При оформленні конт­рактів окремі розділи можуть бути об’єднані або введені інші.

Питання форми, порядку складання і виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) регулюють такі законодавчо-нор­мативні акти України:

– Господарський кодекс України;

– Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р.;

– Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.;

– Закон України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 15 вересня 1995 р.;

– Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15–93.

 

“Міжнародні правила тлумачення термінів ІНКОТЕРМС”

Базисними умови зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу називаються тому, що визначають базис ціни залежно від того, чи включаються витрати на транспортування (та інші витрати) в ціну товару, чи ні. Базисні умови визначають:

- хто і за чий рахунок забезпечує транспортування товарів по території країн продавця, покупця, транзитних країн, а також при перевезенні товару морським, річковим і повітряним транспортом;

- становище вантажу по відношенню до транспортного засобу, що визначає обов’язок продавця за встановлену в контракті ціну доста­вити вантаж у певне місце чи повантажити товар на транспортний засіб, чи підготовити його до завантаження, чи передати транспортній організації;

- обов’язки продавців щодо пакування та маркування товарів, а також обов’язки сторін зі страхування вантажів;

- обов’язки сторін щодо оформлення комерційної документації відповідно до існуючих у практиці міжнародної торгівлі вимог;

- де і коли переходять від продавця до покупця права власності на товар;

- заходи, пов’язані з ризиком випадкової втрати чи пошкодження товару, та витрати, які можуть виникнути у зв’язку з цим.

Базисні умови спрощують складання й узгодження контрактів, допомагають контрагентам знайти способи розподілу відповідальності та вирішення неузгодженостей, що виникають у контрактній діяльності. Особливості базисних умов регламентовані міжнародною практикою. Міжнародна торгова палата розробила і випустила в 1936, 1953, 1976, 1980 та 1990 рр. збірники “Міжнародні правила тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС” (International Commercial Terms). Сьогодні використовується збірник, виданий у 1990 р. під назвою “ІНКОТЕРМС–90”. У 2000 р. в умови ІНКОТЕРМС були внесені деякі зміни. Тому, укладаючи зовнішньоторговельний контракт, необхідно вказувати рік версії ІНКОТЕРМС. Якщо рік версії не вказаний, то контракт вважається укладеним на умовах “ІНКОТЕРМС–2000”.

Подані в ІНКОТЕРМС торгові терміни становлять універсальний набір умов, знання та застосування яких полегшує здійснення торгових операцій. Однак потрібно враховувати, що використання правил ІНКОТЕРМС має низку особливостей. По-перше, ІНКОТЕРМС не регулює наслідки, які може мати контракт щодо права власності на товар, і не містить засобів правового захисту у разі порушення контракту однією зі сторін. По-друге, тільки пряме посилання на застосування умов ІНКОТЕРМС у тексті контракту є підставою для тлумачення цього контракту відповідно до ІНКОТЕРМС (наприклад, “При тлумаченні даного контракту мають силу умови ІНКОТЕРМС у редакції 1990 р.”). По-третє, при наявності у контракті посилання на умови ІНКОТЕРМС і водночас статей, які суперечать їм або обмежують їх, такі статті є переважними.

Вживаний при позначенні базисних умов термін “франко” (від франц. – franco) походить від слова “вільно”. Він означає, що покупець вільний від ризику і всіх витрат на доставку товару до пункту, позначеного словом “франко”. У контрактах після позначення базисної умови вказується назва географічного пункту. Цими пунктами можуть бути морські та річкові порти, залізничні станції, аеродроми, склади, місцеперебування продавців, покупців, вантажоодержувачів, бірж, аукціонів, прикордонні пункти, заводи-виробники продукції, будівельні майданчики об’єктів.

Залежно від ступеня розподілу між продавцем і покупцем зобо­в’язань щодо поставки товару та відповідальності за ризик пошкодження чи втрати вантажу і пов’язаних із цим витрат усі умови ІНКОТЕРМС можна поділити на чотири групи: група Е, група F, група С і група D.

Група Е регламентує зобов’язання продавця та покупця при здійсненні поставки тільки на умові франко-завод. За цієї умови зобов’язання продавця вважаються виконаними після того, як він представив покупцю товар на своєму підприємстві. Продавець не відповідає за навантаження товару на наданий покупцем транспортний засіб чи очистку товару від мита на експорт, якщо не обумовлено інше. Покупець бере на себе всі витрати та ризик, пов’язані з перевезенням товару з підприємства продавця до місця призначення. Ця умова передбачає мінімальні зобов’язання для продавця.

Група F містить умови:

- “Франко – перевізник” – FCA;

- ФАС або “Франко – вздовж борту судна” – FAS;

- ФОБ або “Франко – борт судна” – FOB.

Відповідно до цих умов продавець вважається таким, що виконав свої зобов’язання, після того, як він передав товар перевізнику згідно з інструкціями, отриманими від покупця. Ці умови передбачають, що в обов’язки покупця входить вибір перевізника, укладення з ним договору перевезення. Продавець повідомляє покупцю про готовність товару до відвантаження, після чого покупець укладає договір перевезення і дає продавцю інструкції з приводу того, кому, коли і як передати куплений товар. Тому у контрактах, укладених на F-умові, вся ця процедура повинна бути визначена якомога ясніше для обох контрагентів.

Умова “франко-перевізник” застосовна для перевезень будь-яким видом транспорту. При цьому під терміном “перевізник” розуміють не тільки фірму, яка справді виконує перевезення вантажів, але і ту, яка забезпечує здійснення перевезення, бере на себе зобов’язання щодо перевезення товару. Такі фірми називаються експедиторськими.

Група С включає такі умови:

- КАФ або “Вартість і фрахт” – CAF;

- “Вартість, страхування і фрахт” – CIF;

- “Доставка оплачена до …” – СРТ;

- “Доставка та страхування оплачені до …” – СІР.

За цими умовами, продавець самостійно укладає договір перевезення, оплачує перевезення до вказаного у контракті місця прийому товару покупцем, а також повідомляє покупця про деталі відправлення й очікуваний час прибуття вантажу в узгоджене місце прийняття поставки. При морських перевезеннях, коли товар перебуває в дорозі тривалий час, повідомлення покупця робить капітан корабля згідно з умовами договору перевезення.

За контрактами на С-умовах продавець звільняється від відповідальності та ризику з моменту передачі товару перевізнику у своїй країні, хоч і зазнає витрат на доставку товару у країну покупця. Продавець зобов’язаний оплатити перевізнику всю вартість транспортування товару незалежно від того, чи фрахт повинен бути оплаченим до навантаження товару, чи оплата допускається після його доставки у місце призначення (окрім додаткових витрат, пов’язаних з певними обставинами, які виникли після навантаження та відправлення товару не з вини перевізника).

Якщо доставка товару потребує перевантажень у проміжних пунктах, то продавець може укласти кілька договорів перевезення. Він має оплатити всю вартість доставки до місця призначення, включаючи вартість перевантажень товару. Але якщо перевантаження спричинене необхідністю уникнути наслідків непередбачених обставин (природні явища, страйки, урядові акти, війна чи воєнні дії), то додаткові витрати повинен нести покупець.

Укладаючи контракт, сторони мусять домовитися про те, хто оплачуватиме навантаження товару у місці призначення. При перевезенні товару на регулярних судноплавних лініях у вартість фрахту звичайно вже входить вартість навантаження. Тому, якщо характер вантажу передбачає перевезення саме лінійним судном, то ці витрати автоматично несе продавець. При перевезеннях чартерними суднами продавець може взяти на себе витрати на розвантаження, додавши у контракті після термінів СІФ чи КАФ слово “landed” (включаючи розвантаження).

Група D передбачає умови:

- ДАФ або “Доставлено на кордон” – DAF;

- “Доставлено на борт судна” – DES;

- “Доставлено на набережну (пристань)” – DEQ;

- “Доставлено без сплати мита” – DDU;

- “Доставлено зі сплатою мита” – DDP.

Контракти на D-умовах можна поділити на дві категорії. До першої належать контракти, укладені на умовах“Доставлено на кордон”, “Доставлено на борт судна” та “Доставлено без сплати мита”.

Відповідно до цих умов продавець не очищує товар для імпорту. У другу категорію входять: “Доставлено на пристань” та “Доставлено зі сплатою мита”. За цими умовами продавець повинен отримати усі необхідні імпортні ліцензії, а також оплатити мито, митні збори та податки. Загалом умови групи D є найпривабливішими для покупця, оскільки продавець зобов’язаний доставити товар у вказане місце, беручи на себе всі витрати та ризик щодо поставки товару. Тому контракти на D-умовах відносяться до групи “ контрактів доставки ”, тоді як конт-ракти на С-умовах називаються “відвантажувальними контрактами”.

Деякі з базисних умов, що містяться в ІНКОТЕРМС, застосовуються у сучасній практиці зовнішньої торгівлі дуже часто. Розглянемо їх детальніше.

ФАС – FAS – Free Alongside Ship (вільно вздовж борту судна). За цих умов експортер зобов’язаний за власний кошт поставити товар і документи, що підтверджують його відповідність вимогам контракту; упакувати товар для транспортування морем і сухопутним транспортом; доставити товар у контрактні строки до порту та складувати його на пристані вздовж борту судна; повідомити покупця про розміщення товару на пристані і передати йому розписку порту про прийняття вантажу; сприяти покупцю на його прохання і за його рахунок в отриманні додаткових документів для ввозу товару у країну імпортера.

Імпортер зобов’язаний: зафрахтувати судно та повідомити експортера про дату його прибуття у порт; застрахувати вантаж; оплатити навантаження товару на судно; оплатити товар експортеру.

Ризик пошкодження чи втрати вантажу, а також право влас­ності переходять від експортера до імпортера з моменту розміщення товару на пристані.

ФОБ – FOB – Free on Board (вільно на судні). За цих базисних умов експортер зобов’язаний як і в попередньому випадку, за влас­ний кошт поставити товар із підтверджуючими документами; упакувати його, доставити до порту; повідомити про це імпортера. Окрім того він повинен за власний кошт отримати експортну ліцензію та виконати митні формальності; повантажити товар на судно; повідомити покупця про навантаження; передати йому документи, включаючи морський коносамент про прийняття вантажу на судні.

Обов’язки імпортера від попереднього варіанта відрізняються тим, що він оплачує не навантаження, а розміщення товару на судні.

Ризик пошкодження чи втрати товару, як і право власності, переходить від продавця до покупця у момент перетинання вантажем борту судна.

ФОБ – аеропорт … – FOB Airport (вільно в аеропорту). У цьому разі експортер зобов’язаний поставити товар авіаційному перевізнику; укласти договір із перевізником від власного імені; забезпечити отримання експортної ліцензії, виконати митні формальності; передати покупцю комплект документів, у т.ч. авіаційну накладну.

Імпортер зобов’язаний оплатити товар; покрити всі витрати, пов’язані з транспортуванням товару після передачі його перевізнику.

Ризик і право власності переходить від продавця до покупця під час доставки товару в аеропорт.

КАФ – CAF – Cost and Freight (ціна та фрахт). За цих умов експортер за власний кошт зобов’язаний поставити товар із документами, що підтверджують його відповідність вимогам контракту; упакувати товар у відповідну (морську) упаковку; зафрахтувати судно до місця призначення; доставити товар у порт; отримати експортну ліцензію та виконати митні формальності; повантажити товар на судно; повідомити імпортера про навантаження і передати йому комплект документів, у т.ч. морський коносамент.

Імпортер зобов’язаний застрахувати товар; покрити всі витрати, пов’язані з транспортуванням вантажів, за винятком фрахту; прийняти документи в експортера; оплатити товар.

Ризик і право власності переходить від продавця до покупця у момент перетинання вантажем борту судна в порту навантаження.

СІФ – CIF – Cost, Insurance, Freight (ціна, страхування, фрахт). Ці умови практично збігаються з попередніми, за винятком того, що експортер повинен ще застрахувати вантаж до порту призначення.

Перевезення оплачене до … – Freight Carriage paid to…. За цих умов експортер за власний кошт зобов’язаний поставити товар із документами, що підтверджують його відповідність вимогам контракту; укласти договір про перевезення товару до вказаного у контракті пункту; оплатити перевезення; передати товар до обумовленого у контракті терміну перевізнику; повідомити імпортера та передати йому комплект документів, у т.ч. і квитанцію про прийом вантажу до перевезення; отримати експортну ліцензію й оплатити вивізні мито, податки, збори.

Оскільки транспортування може здійснюватися різними видами транспорту і послідовно кількома транспортно-експедиторськими фірмами, то зобов’язання експортера вважаються виконаними після передачі вантажу першому перевізнику.

Імпортер зобов’язаний застрахувати за власний кошт товар; оплатити всі інші витрати, пов’язані з транспортуванням; оплатити товар експортеру; покрити всі витрати на ввіз товару в його країну.

Ризик і право власності переходить від продавця до покупця у момент передачі експортером вантажу першому перевізнику.

Доставлено на кордон – Delivered at Frontier. Особливістю цих умов є те, що зобов’язання експортерів закінчуються на митному кордоні імпортуючої держави. Експортер за власні кошти і у визначені строки зобов’язаний поставити товар, що відповідає вимогам контракту, у прикордонний пункт; повідомити про це покупця; передати йому комплект документів, у т.ч. транспортні; отримати експортну ліцензію; виконати митні формальності та оплатити всі витрати до передачі товару покупцю. Експортер оплачує вартість транспортування та всі інші витрати на транзит вантажу через треті країни, а також розвантаження товару у пункті призначення. Він також бере на себе весь ризик під час транзиту. Після прибуття вантажу у призначений пункт експортер повинен повідомити про це покупця. При прямому залізничному й автомобільному сполученні експортер на прохання імпортера, за його рахунок і на його ризик може укласти договір про перевезення вантажу і по території країни імпортера від кордону до місця призначення. Однак турбота про отримання імпортної ліцензії та виконання митних формальностей лежить на імпортері.

Окрім оплати товару, імпортер зобов’язаний покрити всі витрати, пов’язані із ввозом товару у транзитну чи свою країну.

Доставлено з оплатою мита – Delivered Duty Paid. У практиці міжнародної торгівлі ці умови поширилися під впливом загострення проблеми збуту. Вони накладають на експортерів відповідальність і витрати, пов’язані з доставкою товару до місця, вказаного імпор­тером. Це може бути склад заводу-споживача товару, склад посередника чи будівельний майданчик споруджуваного об’єкта. В обов’язки експортера входить отримання експортних та імпортних ліцензій, виконання митних формальностей по обидва боки кордону, оплата мита, а також усіх інших податків і зборів, пов’язаних із доставкою товару. Експортер бере на себе весь ризик випадкового пошкодження та втрати товару аж до поставки його у пункт призначення. Він передає покупцю всі документи, необхідні для отримання товару від перевізника.

Імпортер, окрім оплати товару, покриває всі випадкові витрати, що можуть виникнути під час транспортування, а також бере на себе ризик і витрати після передачі йому товару.

З усіх описаних базисних умов учасники зовнішньоторговельних угод надають перевагу умовам ФОБ і СІФ. А в практиці міжнародної торгівлі “ціна ФОБ” розуміється як експортна ціна товару, “ціна СІФ” – як імпортна.

Поставка товару на цих умовах вигідна для продавця, оскільки ризик випадкової втрати чи пошкодження товару з моменту навантаження товару на судно й отримання коносаменту (а іноді з моменту прийняття товару до навантаження у порту відправлення) переходить на покупця. До того ж, уклавши угоду на умовах СІФ, продавець має змогу фрахтувати судно на свій розсуд і тим самим отримує додатковий прибуток за рахунок різниці між вартістю фрахту, закладеною в ціні, та фактично сплаченою фрахтівнику, а також за рахунок використання зафрахтованого тоннажу для перевезення зворотним рейсом своїх імпортних вантажів.

Базисні умови поставки, що використовуються залежно від способу перевезення:

– всі види перевезень (морський, автомобільний, залізничний та авіаційний транспорт) для умов EXW, FCA, CPT, CIP, DDU, DDP;

– перевезення морським транспортом – FAS, FOB, CFR, CIF, DES, DEQ;

– перевезення залізничним та автомобільним транспортом – DAF.

Класифікація умов ІНКОТЕРМС–2000 з точки зору обов’язків продавця наведена у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 – Класифікація умов ІНКОТЕРМС–2000

з точки зору обов’язків продавця