Тема 10. Орендні та факторингові операції у зовнішньоекономічній діяльності

 

У практиці України регулювання лізингових відносин здійснюється Законом України “Про лізинг”, в якому зазначається, що лізинг – це господарська операція, за якою суб’єкт підприємницької діяльності (лізингодавець) передає матеріальні цінності іншому суб’єкту підприємницької діяльності (лізингоодержувачу) в користування за плату для підприємницької діяльності.

Лізинг також можна розглядати як операцію з розміщення рухомого та нерухомого майна, яке спеціально закуповується лізинговою компанією, стає її власністю, але здається в оренду підприємцям.

Якщо розглядати лізинг як передачу господарського майна в тимчасове користування на умовах терміновості, зворотності, платності, то можна сказати, що лізинг – це товарний кредит в основні фонди. Але в той же час між ними існують певні відмінності, що показані в таблиці 2.4.

Функції, що виконує лізинг, наведені на рис. 2.3.

 

 

Рис. 2.3 – Функції лізингу

Таблиця 2.4 – Порівняльна характеристика

кредитного та лізингового механізмів

 

У класичній лізинговій угоді беруть участь три суб’єкти: лізингодавець (власник предмета лізингу), лізингоодержувач (суб’єкт, що користується предметом лізингу), постачальник (продавець, виробник об’єкта лізингу).

Лізингодавцем може бути будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу.

Постачальником (продавцем) об’єкта лізингу може бути підприємство-виробник, торговельна організація або інші суб’єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу.

Суб’єктами лізингу можуть бути також підприємства з інозем­ними інвестиціями.

Об’єктом (предметом) лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів (засобів) і не заборонене до вільного обігу на ринку, а також нематеріальні активи.

Класифікація лізингових угод залежно від ознак, що беруться до уваги, наведена у таблиці 2.5.

 

Таблиця 2.5 – Класифікація видів лізингу

Розглянемо детальніше характеристику фінансового та оперативного лізингу.

Фінансовий лізинг – це угода, яка передбачає впродовж своєї дії виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу його частину, додаткові витрати і прибуток орендодавця.

Оперативний лізинг – це орендні відносини, за яких витрати лізингодавця пов’язані з придбанням та утриманням майна, що здається в оренду, не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового контракту.

Факторингові операції – це операції з надбання і відступлення грошових вимог, передачі права на стягнення боргів. Факторингові операції на відміну від застави є продажем рахунків фактору, в особі якого, як правило, виступають комерційний банк, фінансова компанія, спеціалізована факторингова компанія.

У загальному вигляді факторинг можна охарактеризувати як процес перевідступлення факторинговій компанії (банку) неоплачених боргових вимог (рахунків-фактур та векселів), що виникають між контр­агентами в процесі реалізації товарів та послуг на умовах комерційного кредиту в поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

У факторингових операціях беруть участь три сторони:

– факторингова компанія (факторинговий відділ банку) – спеціалізована організація, яка купує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

– клієнт (постачальник товару, кредитор) – промислове або торгове підприємство, що уклало угоду з факторинговою компанією;

– підприємство (позичальник) – фірма-покупець товару.

У світовій практиці діють такі види факторингового обслуговування:

– купівля рахунків зі знижкою і з оплатою фактору;

– взяття на себе фірмою-фактором (чи банком) усіх операцій з обліку продажів компанії з веденням рахунків її дебіторів, підготовкою регулярних звітів про стан рахунків та інкасації боргу;

– надання гарантій повної оплати товару, навіть у тому випадку, якщо покупець прострочить або взагалі не сплатить борг.

Головна мета факторингового обслуговування – інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Ця послуга може надаватися фактором клієнту як без фінансування, так і з фінансуванням.

Факторингові операції бувають:

– внутрішні, коли постачальник та його клієнт і фактор знаходяться в одній країні, і міжнародні, коли один із учасників операції – за рубежем;

– відкриті, якщо боржника повідомлено про участь в угоді фак­торингової компанії;

– з правом регресу, тобто зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, чи без подібного права;

– з умовою про кредитування постачальника у формі поперед­ньої оплати (до 80 % перевідступлених їм боргових вимог) чи оплати вимог на певну дату;

– з обліком рахунків-фактур факторингових операцій, коли можуть бути партії товарів, на які проводиться відкритий облік рахунків-фактур і платники переказують фактору всі платежі;

За видом обслуговування операцій факторинг може бути прос­тим і вексельним, коли розрахунок з постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів.

Міжнародний факторинг – це вид міжнародної послуги у сфері міжнародного фінансування, при якому постачальник товарів віддає короткотермінові вимоги за товарними договорами факторинговій компанії з метою негайного одержання більшої частини платежу (70–90 % уже за 2–3 дні), гарантії повного погашення заборгованості, зниження затрат при проведенні розрахунків.

Експортний факторинг – це договірно оформлена угода, при якій експортер продає факторові (як правило, це дочірня фірма великого банку усі свої майбутні надходження від експорту в одну чи більше країн за певний період часу (не менше одного року).

Фактор надає відповідно до особливостей експортного факторингу такі послуги:

– прийняття на себе політичного, трансферного і дебіторного ризику;

– залежно від галузі постачальника виплачуються частіше за все 70–95 % фактурної вартості до здійснення покупцем платежу;

– інкасові функції – фактор нагадує боржникам про наступні платежі;

– займається бухгалтерією і статистикою за дебіторськими заборгованостями;

– може робити аналізи виробничої і торговельної діяльності на підприємстві і дає рекомендації з поліпшення роботи.

У разі прямого імпортного факторингу фактор країни-імпортера укладає угоду з експортером про перевідступлення їй боргових вимог по даній країні, здійснюючи страхування кредитного ризику, облік та інкасування вимог, що є для факторингової компанії внутрішніми.